Кіберпіднебесна: 4 принципи управління суспільством у китайському цифровому авторитаризмі

Вчора Китай знову розпочав військові навчання поблизу Тайваню — про успішну цифрову демократію останнього і те, чим ця острівна країна може нагадати Україну, ми писали тут. Китай, своєю чергою, нагадує Росію — імперіалістську державу з цифровим авторитаризмом, що розвивається. Заборона попросила філософа технологій Сергія Жданова розказати про те, як Комуністична партія Китаю працює над дизайном поведінки громадян та цензурує інтернет-тренди, а також чому вона розповсюджує меми, що промотують 12-годинний робочий день та не дозволяє інтернет-користувачам еротично їсти банани.

Нова цифрова епоха розпочалася з війни. Не лише кінетична, а й ідеологічна та економічна війна йде між двома моделями майбутнього устрою суспільства: цифровою автократією та цифровою демократією. Українська війна втілює це протистояння: прямо зараз ми боремося за цифрову демократію, що будується, проти неоавтократії, яка постає в Росії.

Нові технології підштовхують людство до переосмислення ролі держави: це інструмент у руках громадян, який має надавати їм все більше свобод і прав, чи «старший брат» та поводир підлеглого безпорадного народу?

Хедлайнери цифрової демократії — США, ЄС та Тайвань: із розвитком технологій XXI століття у суспільства в цих країнах з’явилося відчутно більше влади та впливу. А головний апологет цифрової автократії — Китай, де технологічний прогрес призвів до створення новітньої системи нагляду та контролю над громадянами, зробивши їх податливими (саме китайську модель невміло копіює Росія у своїй внутрішній політиці).

Китайська цифрова автократія будується на особливому уявленні про людину як запрограмовану одиницю, що є лише частиною потужних систем, які складаються з подібних до неї одиниць. Талановиті одиниці вибиваються «наверх», незгодні ізолюються, а маса самовіддано працює за вказівкою Комуністичної партії. Для управління громадянами в Китаї діє щось на зразок програми дизайну поведінки, посиленої потужностями нових технологій. Ось чотири принципи, які відрізняють китайський підхід до взаємодії держави з людиною від звичних для нас західних підходів.

І. Цифровий авторитаризм

У 1980-х верхівка партії вирішила відносно демократизуватися та відкрити країну для капіталізму. В результаті за 20 років Китай перетворився на світовий завод, де вироблялися товари для всього світу. А в XXI столітті Китай раптово вирвався в технологічні лідери, отримав статус «наддержави з розвинутими системами штучного інтелекту (ШІ)» і почав послідовно поєднувати принципи авторитарної влади з можливостями нових технологій.

У центрі цифрової влади Піднебесної — Комуністична партія Китаю (КПК). Її основна мета — побудувати комуністичне суспільство загального достатку та рівності. Без партквитка неможливо зробити успішну кар’єру в жодній галузі. Загалом партія налічує 96 млн осіб (це майже 7% населення). Проте долю Китаю вирішує Політбюро з 25 осіб, семеро з яких перебувають у ще більш привілейованому колі — Постійному комітеті Політбюро. І, нарешті, найбільше влади має один із сімох — генсек (з 2013 року це Сі Цзіньпін). Це і є авторитаризм.

Цифровим його робить той факт, що китайські правоохоронці цифровізовані до зубів: у країні працюють системи розпізнавання особи, є бази даних про громадян, доступ до їхнього листування, історії покупок та пересувань. У китайських судах працюють ШІ-прокурори, а у в’язницях сидять майже 2 млн осіб (з них сотні тисяч — з політичних мотивів), за якими наглядають не лише 300 тисяч живих охоронців, а й нейромережі.

Навіть за самими представниками авторитарної влади стежать нейромережі: у 2017 році партія розробила «Розумну червону хмару» — систему моніторингу партійців, здатну «прораховувати» лояльність членів партії та їхню відданість партійному курсу — це робиться, зокрема, через аналіз робочої ефективності, змісту переписки й телефонних розмов. Час від часу на основі таких даних проходять чищення (2021 року за «порушення партійної дисципліни та законів» покарали 627 тисяч чиновників).

На думку верхівки партії, одна з причин успіху Китаю — новий поворот Піднебесної в бік автократії, який розпочався у 2010-х із приходом Сі Цзіньпіна до влади. Авторитарний поворот Дракона збігся з вибуховим розвитком інтернет-фінансів, соціальних мереж та штучного інтелекту — у всіх цих сферах цифрова автократія Сі вибилася у світовий топ.

За технологічний прорив Піднебесної відповідали технокорпорації на кшталт Alibaba, Tencent, Baidu, Huawei та Xiaomi. Ці китайські компанії починали у 2000-х з копіювання американських, але вже до 2020-го і самі перетворилися на світових лідерів. Засновники й топменеджери цих корпорацій тісно пов’язані з партією та часто мають партквиток. Мільярдери на кшталт Джека Ма і Поні Ма, хоча формально і належали до партії, все-таки представляли окрему силу — капіталістичного, а не партійно-комуністичного штибу. Але в другій половині 2021 року верхівка партії розпорядилася зменшити вплив капіталізму, і в лавах техномільярдерів пройшли чистки: більшість голів пішли у відставку та зникли з публічних радарів. На їхнє місце прийшли схвалені партією топменеджери, які втілюють її лінію.

II. Модифікація поведінки

Уряд впливає на поведінку громадян через систему покарань та заохочень, побудовану за допомогою баз даних, ШІ, систем спостереження та таборів перевиховання.

Розвинена система стеження застосовується до журналістів, іноземних студентів та інших категорій осіб, які мають потенціал непокори або «неправильні» ідеологеми в голові. Але, оскільки стеження за однією людиною має на увазі відстежування всіх її контактів, то незабаром ми приходимо до тотального стеження за всіма — воно було неможливим в аналогові часи, але стало реальністю в цифрові.

Система китайського стеження може карати за неправильну поведінку на відстані: наприклад, людині можуть одним клацанням заборонити купувати квитки на транспорт, заблокувати банківський рахунок або посадити на карантин та заборонити виходити з квартири. Перехід дороги в недозволеному місці та подібні до цього порушення автоматично фіксуються камерами: після цього громадянин отримує штраф, а можливо, і публічний шеймінг — наприклад, його фото продемонструють на вуличних бігбордах, як на стовпі ганьби.

Схвалені партією дії, навпаки, заохочуються: податковими пільгами, можливістю швидше просуватися в державних цифрових чергах або влаштувати дитину до популярного дитсадка з конкурсом на вступ. Нагороди можна заробити, якщо громадянин чи компанія вчасно сплачують податки, виступають донорами крові чи займаються філантропією. Також бонуси від держави можна отримати за кібердружинництво, коли користувачі вишукують «заборонку», пропущену ШІ-цензорами, та скаржаться на контент до органів кібернагляду. До «заборонки» належать меми про членів партії, матеріали з протестними наративами та надмірний еротизм у непорнографічних зображеннях (є навіть спеціальна комісія домогосподарок, яка слідкує, чи не занадто еротично на відео їдять банан).
Уйгури — 12-мільйонний народ, який живе у китайській провінції Сіньцзян. З точки зору партії, уйгури мають протестний потенціал, тому над ними проводиться наймасштабніший експеримент з модифікації поведінки нашого часу. У «таборах перевиховання», де вони утримуються, як у в’язниці, перебувають понад мільйон уйгурів під цілодобовим наглядом камер та нейромереж. Їх, мусульман за вірою, «перевиховують» у китайців — тобто у комуністів та атеїстів. Обмеженням свободи та «промиванням мізків» вчені та охоронці намагаються стерти їхню «уйгурську» ідентичність, а повторенням комуністичних трактатів та заучуванням промов партійних лідерів — запровадити в них культурну програму «китайця».

III. Модифікація культури та корпоративної етики

Вищі верстви партії випускають офіційні методички, за якими нижчі партійці та керівники культурних сфер редагують культуру за допомогою цензури і посилення окремих трендів.

В одній зі свіжих методичок з керівництва соцмережами та онлайн-медіа («білий список» схвалених новинних онлайн-ресурсів складається з 1358 назв) партія наказала «бойкотувати занадто розважальні тренди, промотувати традиційну культуру, встановлювати правильні стандарти краси, бойкотувати «женоподібних чоловіків», бойкотувати надмірне багатство, плітки та вульгарних інтернет-знаменитостей». Це призвело до зникнення з медійного поля десятків «женоподібних» інфлюенсерів та бойз-бендів, які до культурного бану щодня взаємодіяли з десятками мільйонів шанувальників.

У Douyin, внутрішньокитайському аналогу TikTok, алгоритми за розпорядженням партії промотують розвиваючий та освітній контент (тоді як для глобальних користувачів алгоритми китайського TikTok просувають той самий «занадто розважальний контент»). У результаті в Китаї партія регулює і контент соцмереж, і тих, хто його створює, і тих, хто його споживає, і алгоритми, які управляють віртуальним світом.

У соцмережі та медіа завантажують культурні наративи, які неофіційно пропагують схвалені партією цінності. Наприклад, «996» — популярний у Китаї мем, який означає, що людина працює з 9 ранку до 9 вечора 6 днів на тиждень. Таке навантаження вважається ознакою сумлінного працівника, який по-справжньому цінує свою роботу і робить все, щоб досягти успіху (ті, хто йде додому за дзвінком, вважаються ледарями та невдахами). Засновник Alibaba та один із найбагатших людей Китаю Джек Ма говорив, що працювати за принципом 996 — «велике благословення». Останні роки «996» культивувалося майже як національна ідея. Навіть Ілон Маск зазначав, що працівники на китайській фабриці Tesla — найстаранніші у світі.

Найвідчайдушніші китайці заговорили навіть про режим «007» — коли працюєш з півночі до півночі сім днів на тиждень. Але хайп навколо цієї концепції трохи вщух після серії смертей у технокорпорації Pinduoduo: перевтомлені працівники буквально падали на вулиці та вмирали від виснаження.

КПК активно займається і підлітками: пів року тому в партійних методичках з’явилася вказівка ​​позбавити дітей «духовного опіуму» — комп’ютерних ігор. Китай — найбільший ринок комп’ютерних ігор у світі, але неповнолітнім тепер дозволено грати лише по годині у п’ятницю та суботу (з 20 до 21 години), а також у свята. До того як ігри офіційно стали «опіумом», батьки віддавали тінейджерів, що страждають від запійного геймінгу, до державних центрів реабілітації, які більше нагадують в’язниці, ніж лікарні.

IV. Інволюція

У гомогенному суспільстві, яке створює партія, «правильне» перетворюється на мейнстрім, а решта маргіналізується та переслідується. Нове в такій системі з’являється і приживається лише з дозволу партії.

Такий підхід «one size fits all» має безліч недоліків — один з них зображено у популярному в останні роки в Китаї терміні «інволюція» (зворотний розвиток, рух назад). Символом цього явища став китайський студент, який їде ввечері на велосипеді з прикрученим до керма відкритим ноутбуком, щоб не відриватися від навчання в дорозі — його називають королем інволюції.

Китайський антрополог Сян Бяо визначає інволюцію як «досвід замкненості у конкуренції, хоча людина розуміє, що вона безглузда», або «нескінченний цикл самопридушення». Замість вільного розвитку громадяни змушені наслідувати план партійних соціальних селекціонерів, що приводить багатьох із них до стану інволюції.

Нижчий клас намагається вирватися в середній, середній — потрапити в еліту, а еліта зациклена на тому, щоб не втратити те, що має. Це створює відчуття безперервної гонки, в якій людині пропонується бути по-китайськи успішною, втілюючи комуністичний аналог американської мрії, який за Сі стали називати «китайською мрією». Але вийти з гонки за «китайською мрією» громадянам не дозволяє партія — на культурному, соціальному і навіть законодавчому рівні роблячи спроби «жити своїм життям» неможливими.

Уявлення про те, як мають виглядати громадяни Китаю загалом та окремо, дозволяє партії послідовно модифікувати їх до необхідного вигляду за допомогою своєрідного цифрового «прокрустового ложа». Культурні та поведінкові шаблони китайської цифрової автократії — це суміш колективізму з нещадним капіталізмом та цифрового біхевіоризму з конфуціанством, яке культивує ієрархію, патерналізм та відмову від его задля колективного блага. Такий підхід приніс партії безліч «якісних» громадян: партійців та науковців, підприємців та управлінців, мільйони працездатних трудоголіків середнього класу — а також неоконцентраційні табори та звичку без сумнівів вилучати з суспільства всіх, хто не вписується у «китайську мрію».