Заборона підбиває підсумки ігрового півріччя: ось 5 найцікавіших інді-ігор, які не варто пропускати
На ринку геймдеву минуло майже два квартали, а отже, можна підсумовувати, в які інді-ігри ми грали в це півріччя. Випусковий редактор Заборони Даниил Леховіцер розповідає про п’ять невеличких відеоігор, які йому полюбилися — від антропологічного проєкту про культуру Нової Каледонії до симулятора рибальства з полюванням на гігантських кальмарів.
Dredge
Feel-good симулятор рибацького траулера в морях, що кишать монстрами з космічного горору. Або так: «Мобі Дік» зустрічає Лавкрафтові «Міфи Ктулху».
Dredge — парадоксальна гра. По-старомодному неспішне, медитативне керування судном серед мальовничих гір, островів і заходів сонця, а заразом ловля риб-мутантів, циклопічного розміру кальмарів та інших монстрів надприродної фауни — геймінг-ретрит і зовсім трошки містики одночасно. Це, звісно, не все: треба не просто полювати на морських чудовиськ, а вдосконалювати судно, відкривати нові порти й поселення та спілкуватися з місцевими, — благо, їм є що розповісти.
DE-EXIT Eternal Matters
Есхатологічна гра про те, як змиритися з минущістю всього, що дихає, та як відпускати минуле. Милий піксельний скелет Лакс опиняється у вимірі мертвих, дестабілізованому через невідомий містичний катаклізм. Герою потрібно не лише привнести у світ мерців гармонію, а й відповісти на питання, яких боїмося ми всі: що буде зі мною після смерті і як це — зробити крок назустріч пітьмі, коли ти не знаєш, що вона приховує.
Воксельна (на кшталт частинок конструктора) графіка й естетика DE-EXIT може нагадати мотиви південноамериканських індіанців, а теми гри відсилають до містичних текстів антрополога Карлоса Кастанеди про вчення мексиканського шамана Дона Хуана.
Tchia
Красива й емпатична гра з екскурсом в етнографію та антропологію, Tchia розповідає про дівчинку з крихітного острова Нової Каледонії, яка вирушає на пошуки батька по інших островах Океанії.
Це дуже дбайливий до традицій островів інді-проєкт: наприклад, тут можна вивчати традиційні мелодії народів Океанії для укулеле, створювати музику за допомогою сухого листя папороті, а герої розмовляють деху — традиційною мовою островів.
Це робить гру рідкою пташкою, адже в гейм-індустрії нелегко знайти автентичні проєкти, зосереджені на вивченні маловідомих культур. Найближчі побратими Tchia — Never Alone, де закадровий голос оповідає ескімоською мовою інупіак, та швейцарський горор Mundaun, де герої розмовляють романшською — однією з національних мов країни.
Children of Silentown
Children of Silentown чимось нагадує гостросюжетний горор М. Найта Шьямалана «Таємничий Ліс», де невелика спільнота живе поряд з лісовими монстрами, раз на кілька місяців ховається в підвалах, щоночі чатує на дозорних вежах та забороняє молодшому поколінню виходити до таємничої дороги. Взагалі усі практики і традиції тут диктуються співіснуванням з чудовиськами.
В Сайленттауні відбувається щось подібне: там діє комендантська година, говорити можна тільки пошепки та заборонено співати. Звідки такі правила та чому в містечку зникають люди — треба дізнатися в цій макабричній point-and-click грі.
Season: A Letter to the Future
Людство чекає на Сезон — так називають білий спалах, тихий апокаліпсис, після якого в людей стирається пам’ять. Завдання гравця — музеологічне: аби відновити пам’ять, головна героїня подорожує світом на велосипеді, збираючи артефакти та спогади людей про міста, речі, тварин, архітектуру та одне одного.
Понад усе Season нагадує магічний реалізм Габріеля Маркеса чи Карлоса Фуентеса, коли щось надзвичайне і фантасмагоричне сприймається як нормальне. Так і тут: світ гри одночасно нагадує Середземномор’я, Північну Африку та Японію, солдати, повернувшись з війни, лягають на килим просто неба, щоби заснути на кілька років, літні люди доростають до розмірів велетня, а корови слухають класичну музику.
