«52 мільйони вже не буде»: як змінюється населення України. Інтерв’ю з демографом Олександром Гладуном

Низька народжуваність, висока смертність, масова міграція та старіння населення — Україна переживає справжню демографічну кризу, яку суттєво поглибила війна. Водночас європейські країни розглядають українських біженців як можливе розв’язання демографічних проблем. Наскільки це реалістично і що чекає на Україну в демографічному плані — редакторка Світлана Гудкова обговорила з демографом Олександром Гладуном.

Старіння Європи та українські біженці

— Останнім часом часто говорять, що українські біженці відіграють важливу роль для Європи в подоланні демографічної кризи, спричиненої старінням населення. Чи справді ця криза є й українці здатні вплинути на її подолання?

Населення старіє не лише у Європі, а й в усьому світі. Просто це відбувається нерівномірно по країнах та континентам. Це не можна називати кризою, це природний процес. Зараз світ знаходиться на такій стадії демографічного розвитку. У країнах, що пізніше вступили в період демографічної трансформації, трохи молодше населення. А ті, хто раніше — це в основному країни Європи, — вони перші вийшли в демографічну трансформацію, яка називається «демографічний перехід». І в них процеси старіння розпочалися раніше.

— І ті шість мільйонів українців за кордоном ніяк не впливають на ситуацію?

— Коли аналізуємо демографічну ситуацію, важливо враховувати чисельність населення, його структуру та основні процеси, зокрема народжуваність і смертність. Щодо чисельності, залежно від того, скільки українських вимушених мігрантів залишаться за кордоном, у деяких країнах можна очікувати поступове зростання кількості населення.

Але зараз майже в усіх країнах Європи смертність вища за народжуваність. Тому таке збільшення чисельності населення за рахунок мігрантів може якось тимчасово призупинити інтенсивність цього процесу. Але не зупинити його зовсім.

До того ж згідно з опитуваннями [зокрема Мюнхенського інституту ifo], наразі близько чверті українських мігрантів планують залишитися за кордоном. Ще чверть мають намір повернутися, а половина не визначилися. Враховуючи, що кількість українців, які вимушено виїхали до Європи, оцінюється в межах 6–8 мільйонів, можна сказати, що лише близько 2 мільйонів ухвалили рішення залишитися. Це не так багато.

З досвіду відомо, що після переїзду до іншої країни люди із часом переймають демографічну поведінку її населення, зазвичай у першому чи другому поколінні. Зараз у середньому по Європі 100 жінок народжує менш як 150 дітей, тобто на одну жінку припадає півтори дитини. І не думаю, що українські жінки піднімуть цей показник. Таким чином, хоча мігранти можуть трохи покращити ситуацію чисельно, їхній вплив не буде значним.

Народжуваність в Україні та в Єропі

— Чи в Україні показник народжуваності набагато менший?

— У 2021 році, ще до початку великої війни, на 100 жінок в Україні припадало 116 народжених дітей. Це вдвічі менше, ніж потрібно для стабільності чисельності населення, адже для цього 100 жінок мають народжувати 210–220 дітей. Для порівняння, у Європі ситуація залежить від країни: в Італії цей показник становить 120 дітей на 100 жінок, у Франції — близько 170. А в скандинавських країнах, де діють ефективні соціальні програми, він також вищий.

Щодо України, сьогодні через війну отримати точні дані складно, але за оцінками Мінсоцполітики, показник становить приблизно 90–100 дітей на 100 жінок. Втім, навіть це не є абсолютним мінімумом. Наприклад, у Південній Кореї цей показник складає 70 дітей, а в Китаї — близько 100, при тому, що ці країни не перебувають у стані війни.

— Тоді чи виправдані всі ці переживання в Україні про падіння народжуваності?

— Якщо говорити про скорочення чисельності населення, ситуація в Україні справді є кризовою. Наш демографічний максимум припав на 1993 рік, коли населення становило 52,2 мільйона. Відтоді спостерігається постійний спад. Хоча подібні тенденції помітні в багатьох країнах світу, війна значно погіршила ситуацію, посиливши проблеми, спричинені не лише низькою народжуваністю, а й високою смертністю.

В Україні спостерігається низька тривалість життя як у чоловіків, так і в жінок, висока передчасна смертність серед чоловіків і значний розрив у тривалості життя між статями — 10 років, що є найгіршим показником у Європі.

Важливо усвідомити, що населення України вже ніколи не досягне рівня 52 мільйонів, як і 42 мільйонів, що були нараховані на початку повномасштабного вторгнення. Наше завдання — стабілізувати чисельність населення на рівні 30–35 мільйонів і зменшити темпи скорочення. Саме на цьому потрібно зосередити зусилля.

Сповільнити скорочення населення України

— За деякими оцінками, наразі в Україні проживає близько 32 мільйонів людей. Чи можна вважати це прийнятною чисельністю для нашої країни?

— Нам доводиться приймати цю реальність і планувати економічний та соціальний розвиток відповідно до цих умов. Важливо створювати сприятливі умови для підвищення народжуваності, інвестувати в тих, хто залишився, і стимулювати їх до народження дітей.

Моя позиція — зосередитися на аналізі ситуації всередині країни, визначити основні проблеми та розробити конкретні заходи для їхнього вирішення. Це стосується і підтримки населення, і розвитку ринку праці, і підвищення заробітної плати, щоб люди не шукали заробітку за кордоном. Економіку потрібно змінювати структурно, адже саме від неї залежить багато аспектів.

Дослідження показують, що серед основних причин, чому жінки не народжують бажану кількість дітей, є низькі зарплати, відсутність житла й недостатньо розвинена соціальна інфраструктура, особливо для дітей до шести років. Це проблеми з яслами, дитячими садками тощо. Ці питання потрібно вирішувати.

Чи достатньо для України 32 мільйонів? Точних розрахунків немає. Але це не найменша чисельність населення серед країн світу. Є країни з меншою кількістю людей і великими територіями, які живуть значно краще. Тому потрібно зосередитися на внутрішніх змінах і перезавантаженні країни в усіх аспектах. Лише так можна сподіватися на подолання демографічної кризи в майбутньому.