84 години на тиждень, repeat. Чому трудоголізм нормалізується суспільством?

Поки культура пізнього капіталізму заохочує трудоголізм, психологи та терапевти називають його негативним ментальним станом. Розповідаємо, на які симптоми страждають трудоголіки (хоча вони з цим не погодяться), чому перепрацювання розповсюджені в Азії та як перестати думати про роботу 24/7.

Що таке трудоголізм?

Американська психологічна асоціація визначає трудоголізм як навʼязливу необхідність надмірно працювати без здатності відмовитися від перепрацювань.

«Усе, що закінчується на “ізм” — це про захворювання. Людина-трудоголік переслідує приховану мету втекти від чогось. Вона може пояснювати це, наприклад, бажанням піднятися карʼєрними сходами. Але в цей момент варто спитати: для чого їй це потрібно? Тут можна зустрітися, наприклад, з інтроєктами [принцип поведінки, навʼязаний кимось] із батьків — це все потребує розбору», — пояснює Забороні психотерапевтка та психіатриня Ольга Загарійчук.

Людина з трудоголізмом не тільки працює понаднормово, але й зациклена на роботі навіть поза корпоративним життям — наприклад, зводить всі розмови з оточенням до теми роботи. При цьому таке захоплення не тільки не приносить їй задоволення, але й шкодить — наприклад, може впливати на фізичне здоров’я, викликати тривогу, депресію, ОКР тощо.

«Зазвичай на трудоголізм хворіють активні люди. Часто основа для розвитку хвороби закладається ще в дитинстві: наприклад, якщо батьки були дуже вимогливими або самі страждали на трудоголізм, — говорить Загарійчук. — Також від роботи нерідко залежать тривожні люди — вони намагаються більше працювати, щоб не відчувати страху або тривоги».

Чому трудоголізм нормалізований суспільством (і до чого тут корпоративна культура Китаю та Японії)?

Трудоголізм — одне з небагатьох захворювань, нормалізованих суспільством. Легітимність трудоголізму вбудовано в мову — ось кілька приказок: «Хто не працює, той не їсть», «Щастя дається тому, хто багато працює», «Без труда нема плода». Нас з дитинства привчають до того, що більше працювати означає мати все, що забажаєш. Але трудоголізм зовсім не означає успіху в карʼєрі, і тим паче в особистому житті. 

Особливо трудоголізм поширений в країнах з агресивною економікою азійського типу. Згідно з законодавством, офіційний робочий тиждень у Китаї не має перевищувати 44 години, а перепрацювання мають добре оплачуватися. Проте на початку нульових, коли в країні стався справжній бум стартапів, роботодавці віддавали перевагу кандидатам, згодним працювати більше, аби бути конкурентоспроможними. 

Кілька років тому в мережі почали активно обговорювати систему «996», на яку перейшли великі китайські компанії. Це режим праці, за яким робітник працює з 9 години ранку до 9 години вечора 6 днів на тиждень. У 2019 році засновник Alibaba та один з найбагатших людей Китаю Джек Ма назвав роботу за цим принципом «великим благословенням». 

В Японії схожа ситуація. Культурологи визначають, що в Японії дуже розвинена культура сорому (почуття провини, наприклад, в японців не таке розвинене), тому корпоративна етика будується на залежності працівників від думки керівника про них — наприклад, незадоволеність шефа може призвести до серйозних патологічних станів і хронічного відчуття сорому. Це одна з причин, чому японці перепрацьовують. Є навіть спеціальний термін «каросі», який означає смерть від перепрацювання. Це слово зʼявилося у 1978 році з початком росту інсультів та серцевих нападів внаслідок перевтоми. У 2000 році від каросі помер премʼєр-міністр Японії Кейдзо Обуті, який майже два роки працював по 12 годин на добу і мав лише три вихідні дні.

Чому трудоголізм не сприяє успіху?

Є думка, що трудоголізм — крайня форма залученості в роботу. Проте відхилення стосується не самої робочої діяльності людини, а моделі поведінки. Людина може любити свою роботу, брати нові проєкти та затримуватися в офісі, але при цьому мати чіткі кордони, що розмежовують приватне та робоче життя — тоді це не трудоголізм. 

Надмірна кількість відпрацьованих годин на тиждень теж не є показником трудоголізму. Ненормований, подовжений робочий день можуть зумовити зовнішні причини — наприклад, навантаження, сприятлива атмосфера на робочому місці або потреба у грошах. Трудоголіки ж вмотивовані працювати надмірно, бо не можуть відсторонитися від роботи. 

Така залежність викликає постійний стрес та емоційне вигорання — це точно не сприяє розвитку карʼєри. Трудоголіки більш схильні до інших видів залежностей: харчової, алкогольної, наркотичної. До того ж трудоголізм порушує баланс між життям та роботою і може негативно впливати на стосунки з оточенням. Партнер або партнерка трудоголіка можуть відчувати, що їх тримають на відстані, а сам трудоголік пояснюватиме проблеми в стосунках потребою приділяти увагу роботі. 

І наостанок: трудоголізм може прямо впливати на результати роботи. Наприклад, менеджери-трудоголіки часто мають завищені очікування від підлеглих, що може стати причиною конфліктів на робочому місці, знижувати моральний дух співробітників та, як результат, призводити до звільнень.

Як визначити, що у вас трудоголізм?

Ви проводите більшу частину життя на роботі. Повний робочий тиждень без перепрацювань складає 40 годин — це 24% від усього тижня. Якщо ваш відсоток робочого часу від загальної кількості більше, ви часто відмовляєте собі у спілкуванні з друзями та сімʼєю, а хобі поступаються місцем роботі — це одна з ознак трудоголізму.

«У Кодексі законів про працю є чітке визначення, скільки людина має працювати. Щоправда, під час війни ці норми змінилися. Є такі види роботи, де трудовий день може складати і 12 годин на добу — це залежить від специфіки і, звісно, не може вважатися трудоголізмом, — говорить Ольга Загарійчук. — Також до причин перепрацювань можна віднести нестачу кадрів або просто необхідність робити багато роботи в короткий термін: так зараз працюють благодійні фонди, військові, працівники ДСНС або критичної інфраструктури».

Ви часто приносите роботу додому. Бувають випадки, коли дедлайни горять, і без того, щоб доробити роботу вдома, ніяк не впоратися. Проте системність таких випадків — тривожний дзвіночок. Те ж стосується робочих дзвінків чи мейлів у позаробочий час.

Ви працюєте задля того, щоб втекти від внутрішніх переживань. Робота дійсно може відволікати від особистих проблем. Коли ви «залишаєте проблеми вдома», дуже заманливо прагнути якомога довше не повертатися туди, аби знову не стикнутися з ними. Проте втеча не рятує від самих проблем, а натомість нарощує рівень стресу, з яким вашій психіці буде дедалі важче справлятися.

Ви не можете попросити про допомогу. Відчуття невдачі — ще одне почуття, від якого можна сховатися за купою роботи. Якщо людина не може вчасно визнати, що у неї щось не виходить і тут потрібна допомога колег, вона занурюється у стрес та в результаті змушена працювати все більше і більше.

Ви працюєте заради схвалення. Нездорове прагнення бути найкращим в офісі або навіть у галузі — бажання, яке викликає залежність. Схвалення від інших людей провокує вироблення нейротрансмітера дофаміну. Дофамін — це речовина, яка відповідає за короткострокові задоволення і викликає сильне звикання. 

Ви не вмієте відпочивати. Можна брати відпустку на роботі, змінювати обстановку та розслаблятися, а можна під час відпустки лежати на пляжі з ноутбуком і відповідати на робочі мейли. Якщо другий варіант про вас — це ознака трудоголізму. Відпочинок тут стосується не тільки відпустки, а навіть обідніх перерв (коли обідаєте за робочим столом), лікарняних днів (робота навіть з високою температурою) і вихідних (коли ви не знаєте, що робити у вільний час).

Ви відчуваєте «ломку», коли не працюєте. Це може проявлятися у почутті провини за відпочинок, роздратованості від альтернативних занять, зацикленості на продуктивності тощо. Це схоже на відчуття курця, який тривалий час не курив.

У більшості випадків трудоголіки, як і в цілому залежні від будь-чого люди, не визнають своєї залежності. Зауваження друзів, колег та рідних про те, що такий підхід до роботи дещо екстремальний, трудоголік списуватиме на зовнішні обставини. Проте визнати проблему — не слабкість, а перший крок до зцілення. 

Від початку війни я відчуваю потребу постійно працювати. Це трудоголізм?

Необовʼязково. Важливо зрозуміти, що стоїть за цією потребою. Під час війни багато людей відчувають злість, страх, тривогу, яку не можуть висловити, бо просто не розуміють, як це зробити, вважає Ольга Загарійчук. «Людина може працювати понаднормово під час війни з особистих причин. Ми переживаємо за себе, за свою сімʼю, турбуємося про те, що можемо не впоратись, якщо у нас не буде фінансової стабільності. Під час війни всередині прокидається безліч страхів, які змушують нас працювати багато — це один з варіантів нормальної реакції», — говорить психіатриня.

Проте і в цьому випадку треба бути обережним. Одним людям робота дійсно може допомогти впоратися з тривогою, а для інших виллється в додаткове виснаження. У другому випадку є ризик розвитку депресивної симптоматики, бо людина не розбирається зі страхами, а просто біжить від них.

Як позбутися звички постійно щось робити?

Як зауважує Ольга Загарійчук, позбавитися трудоголізму зовсім, ймовірно, не вийде: це хронічний стан, хоча у нього є періоди ремісії, коли людина повертається до нормального графіку роботи і знову може відпочивати. 

Визнайте проблему і мотивуйте себе працювати з нею. Уявляйте більш розслаблене життя, де є місце для ваших близьких, турботи про себе, хобі, розваг та відпочинку. 

Зверніться по допомогу. Медикаментозного лікування саме трудоголізму (а не його психологічних чи фізіологічних симптомів) не існує, але психотерапія — продуктивна стратегія. 

«Варто зрозуміти, чого ви насправді прагнете, передивитися цілі та бажання. Треба оцінити, які ще є потреби крім понаднормової роботи. Навчитися контролювати трудоголізм можна тільки тоді, коли ви зрозумієте корінь проблеми та причини її виникнення», — пояснює психіатриня.

Поговоріть зі своїм керівником. Звісно, менеджери здебільшого зацікавлені у людях, які багато працюють. Проте якщо ви зможете пояснити, що фіксація на роботі впливає на вашу продуктивність та якість роботи, хороший керівник погодиться з тим, що вам потрібно збавити оберти. Можливо, слід переглянути розподіл обовʼязків та обсягу роботи між членами команди.

Встановіть кордони. Дисципліна важлива: намагайтеся йти з офісу в конкретний час, не переглядати робочу пошту ввечері та на вихідних. Залучіть близьких — це допоможе контролювати себе і продемонструє їм, що ви їм довіряєте. 

Піклуйтеся про себе. Щоденна бʼюті-рутина, приготування смачної вечері, прибирання, регулярні заняття спортом — ці справи допоможуть відірватися від думок про роботу.

За потреби змініть роботу. Токсичне робоче середовище, агресивне керівництво та нехтування особистими потребами заради результатів — точно не те, що приносить щастя.