Війна з вікна автомобіля
Олександр Течинський у «Рівні цензури»
Олександр Течинський — український режисер-документаліст, сценарист, оператор, довгий час працював фотожурналістом в українських та закордонних ЗМІ. Перед початком війни Течинський готував сценарій свого першого ігрового фільму. Але напружена ситуація в країні наприкінці 2021-го та повномасштабне вторгнення РФ в Україну перекреслили плани режисера. З осені минулого року більшість свого часу Олександр працює фіксером, що в перекладі з «журналістської» — локальний продюсер.
«У 2014, 2015 та 2016 роках роботи [фіксером] було багато, але довше ніж на три тижні я не залишав дім. Восени 2021 року знову понеслось. Усі були в очікуванні. Потім — новорічне затишшя. Ввечері 15 січня мені зателефонували [знімальна група телеканалу з пропозицією роботи фіксером], і я виїхав. З того часу я проїхав більше ніж 30 000 кілометрів», — розповідає про свою роботу Течинський.
Знімальні групи змінюються що два тижні, журналісти відпочивають від війни. Деякі з них навіть встигають з’їздити з родиною на море, про що потім завзято розповідають режисерові. «Я підбираю свіжу групу на польському кордоні та через два тижні міняю її на нову. Потім ще одну. І ще. І ще. Журналісти, що відпочили від війни, приїжджають знову», — говорить Течинський.
Фотографії Олександра нагадують стоп-кадри з фільмів. Це апокаліптичний нуар, що показує наше сьогодення. Важкі свинцеві хмари і зруйновані домівки. Авто проноситься повз людей, які нагадують зомбі з порожніми очницями. Зупинка серед цих зруйнованих пейзажів неодмінно призведе до загибелі головного героя. Він сам перетвориться на зомбі і так само блукатиме лабіринтами зруйнованих війною міст. А його єдиним сонцем будуть чорні від гару вікна. У світлинах Течинського відчувається втома та безнадія від війни.
«Я виразно пам’ятаю тільки нескінченну дорогу, від якої мене здорово захитало і нудить. Зараз маю несподівані вихідні. Я приїхав додому. Тут немає нікого — моя дружина та діти в евакуації. Я блукаю по дому і не можу знайти собі місця. Спати не можу. Чорна діра. Тут нудить ще сильніше. Я хочу назад в дорогу. Там я бодай почуваюся живим», — підсумовує Олександр.
«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.
