«Ми маємо можливість висловлювати недовіру, тому що зараз війна». Розбираємося, чому звільнили омбудсменку Людмилу Денісову і що буде з інститутом захисту прав людини

31 травня на закритому для ЗМІ засіданні Верховна Рада України проголосувала за звільнення Людмили Денісової з посади уповноваженого з прав людини. Сама омбудсменка вважає це рішення незаконним і вже заявила, що планує оскаржувати його в суді. Правозахисники, які ще тиждень тому критикували Денісову за її риторику щодо зґвалтувань під час війни, також вважають звільнення політично вмотивованим. Журналістка Заборони Поліна Вернигор розібралася, за що звільнили Денісову, чому звільнення називають незаконним та хто вже скоро може обійняти цю посаду.

Бездіяльність

Ініціатори звільнення вважають, що Людмила Денісова не виконувала своїх повноважень щодо організації гуманітарних коридорів, захисту й обміну полонених, протидії депортації людей та дітей з окупованих територій тощо. Ця робота, за словами Фролова, лягла на віцепремʼєр-міністерку з питань реінтеграції Ірину Верещук.

Натомість сама Денісова під час розгляду рішення про звільнення заявила, що її не долучали й навіть не допускали до процесу обміну полоненими та організації гуманітарних коридорів. 

«Я телефонувала пані Верещук, пропонувала допомогу, пропонувала контакти з російською колегою [омбудсменкою Тетяною] Москальковою. На що Верещук мені сказала, що впораються самі й напряму працюють. Що мені ще треба було робити?» — сказала вона. 

Фролов пояснив Забороні, що особисто він не був причетний до цього процесу. Про те, що Денісова нібито не брала участі у цих процесах, йому повідомили колеги, які «сидять в одних з Денісовою чатах у месенджерах».

«Людмила Денісова є в спеціальних чатах і групах щодо організації гуманітарних коридорів. Коли там обговорювали їхнє відтермінування або відкладення для детальнішого узгодження з Росією, Денісова ці розмови ігнорувала», — говорить Павло Фролов.

Небажані подробиці про сексуальні злочини

Також нардепів занепокоїло, що Денісова ділиться з громадськістю деталями сексуальних злочинів проти дітей, які вчиняють росіяни на території України. Депутат Павло Фролов говорить, що така інформація, яка, за його словами, не підтверджувалася доказами, «шкодила Україні та відволікала увагу світових ЗМІ від дійсних потреб України».

«На запит правоохоронців надати конкретні матеріали, конкретні речі, які мали б лягти в кримінальні справи, не було відповіді. Там діяла гаряча лінія. Можливо, ці історії були звідти? Хто телефонував? Якщо дзвінок був від реальної жертви, то це не можна потім в ефірі розказувати. Такі розповіді не для пресконференції. Треба захистити, уберегти людей, надати максимальну допомогу, а не поширювати інформацію без підтверджувальних матеріалів», — говорить Забороні Павло Фролов.

Це не перше зауваження до риторики української омбудсменки на цю тему. Незадовго до її звільнення, 25 травня, 140 медійників/ць, юристів/ок, правозахисників/ць, психологів/инь та педагогів/инь підписали лист до неї. Ініціювала це звернення громадська ініціатива «Жінки в медіа».

У зверненні Денісову просять не публікувати неперевірені факти, а також бути обережнішою у висловлюваннях на тему сексуальних злочинів, адже це дуже чутлива тема, трагедія для багатьох сімей. 

Автори/ки звернення вважають, що подробиці на кшталт «дівчинка шести місяців, росіяни ґвалтували чайною ложкою», «по двоє ґвалтували малюків орально та анально» та «дев’ятимісячну донечку зґвалтували свічкою» — недоцільні й можуть шокувати. 

Загалом претензії стосувалися саме риторики та перевірки фактів, про які омбудсменка пише у своїх соцмережах. Також автори/ки попросили уточнювати, скільки з цих випадків офіс Денісової передав до правоохоронних органів. Натомість жодного слова про звільнення або вимоги зовсім не висвітлювати цю тему у зверненні немає.

У скандал потрапила і донька Денісової Олександра Квітко — психотерапевтка, яка працює на гарячій лінії уповноваженої з прав людини. Квітко також публікувала деталі історій тих, хто пережив насильство з боку російських окупантів, та розповідала про них в інтервʼю. Зокрема ці історії стосувалися дітей. 

Етична комісія Національної психологічної асоціації засудила Квітко за надмірну детальність і наголосила на важливості етичності у висвітлюванні таких тем.

Водночас Денісова під час своєї пресконференції заявила, що Офіс президента тисне на неї через доньку, ймовірно, маючи на увазі цей випадок. Зараз сторінки Олександри Квітко у соцмережах видалені, за номерами телефону вона не відповідає. У Денісової коментувати ситуацію з її донькою відмовилися.

Не їздила до Росії

На думку парламентарів, Людмила Денісова провела більшу частину війни за кордоном — «у Давосах, Віднях, Варшавах та інших теплих спокійних західних європах», замість того щоб їздити до Росії чи Білорусі й допомагати полоненим та депортованим там.

«Омбудсмен має виступати за дотримання міжнародних конвенцій, співпрацювати з іншими. Вона має імунітет, тому має їхати туди, де страждають українці. У нас була інформація, що навіть Москалькова, яка обіймає аналогічну посаду в Росії, співпрацювала з іншими. А від нашої уповноваженої, виходить, не було абсолютно ніякої співпраці», — говорить Забороні Павло Фролов.

Звільнення «в законі»

Людмила Денісова, як і низка правозахисників, вважають звільнення незаконним. Напередодні відставки, 30 травня, омбудсменка скликала пресконференцію, де розповіла, що дізналася про збір підписів за її звільнення. Вона заявила, що це порушуватиме цілу низку норм законодавства. 

Ініціатори звільнення Денісової посилаються на новий закон про особливості державної служби у воєнний час, який набув чинності 12 травня. Він дозволяє Верховній Раді України звільняти посадовців, яких призначив на посаду парламент. Питання про висловлення недовіри може ініціювати голова ВР або щонайменше чверть народних депутатів. У випадку з Денісовою питання її звільнення порушили депутати.

Правозахисник Володимир Яворський вважає, що ця норма неконституційна, адже ставить під загрозу незалежність багатьох посад та органів, де підстави для звільнення визначені законодавством. 

«Наприклад, так можна звільнити у разі втрати довіри омбудсмена, членів усіх незалежних органів та інституцій, наглядових рад тощо, яких призначав парламент. Цей закон очевидно неконституційний, але конституційного суду в нас нема. В принципі, більше не існує інституцій і органів, що мали б незалежність, бо система довіри/недовіри дає повний контроль за всіма ними», — написав Яворський у своєму фейсбуці.

Показово, що у цьому ж законі є норма, яка забороняє припиняти повноваження президента, Верховної Ради, Кабміну, Нацбанку, органів прокуратури та розвідувальних органів. Серед цього переліку є й уповноважений Верховної Ради з прав людини. 

«Інститут омбудсмена є доволі захищеним і повинен мати гарантії незалежності. Це означає, що не можна просто так взяти й звільнити омбудсмена, висловивши йому недовіру. Потрібно керуватися критеріями для звільнення з цієї посади — у законодавстві є вичерпний перелік підстав. Наприклад, якщо омбудсмен не виконує свою роботу, або через порушення присяги. Жодної з цих підстав не було задіяно. Натомість парламент вигадав собі таке ноу-хау, як висловлення недовіри», — говорить правозахисниця Тетяна Печончик. 

Проте Павло Фролов упевнений, що рішення відповідає закону, а те, про що говорить Денісова та правозахисники, — колізія. 

«Колізія вирішує, яка з норм діє у тому чи іншому випадку. У більшості випадків діє та норма, яка новіша, — говорить Фролов Забороні. — Ми маємо можливість висловлювати недовіру, тому що зараз війна. Усі інституції працюють у воєнному режимі. Тепер не можна казати, що ми порушили процедуру, тому що закон це передбачить у зв’язку з війною. Треба захищати інтереси українців, які перебувають в Україні, страждають на окупованих територіях. Тому ми ухвалили таке рішення, щоб підсилити цю інституцію у майбутньому, коли буде новий, ефективніший уповноважений».

Кому це потрібно?

Тетяна Печончик вважає, що звільнення Денісової політично вмотивоване. Причина — нинішня влада хоче бачити на цій посаді «свою» людину.  

Процес призначення Людмили Денісової у 2018 році, згадує правозахисниця, був також дуже політизованим і з порушенням процедури. Закон передбачав таємне голосування за кандидатів на цю посаду — це один із критеріїв незалежності цього органу, адже неможливо проконтролювати, хто з депутатів як голосує. 

«Денісова тоді була ставленицею політичної сили «Народний фронт», й існувала домовленість про розподіл посад, за яким саме посада омбудсмена мала відійти «Народному фронту». І щоб проконтролювати, хто як проголосував, внесли зміни в регламент Верховної Ради, за яким голосування за Денісову було відкритим», — говорить Печончик.

Нині ж, переконана правозахисниця, є висока ймовірність отримати «Людмилу Денісову номер два», але повʼязану із теперішньою владою. 

«Ми як правозахисники маємо дуже багато запитань до Людмили Денісової, — говорить Тетяна Печончик. — Співпраці з нею всі ці чотири роки фактично не було. Відчувалася сильна деградація інституту уповноваженого з прав людини. Не можна сказати, що Денісова була неупередженою, незалежною, фаховою. Вона навіть не мала правозахисного досвіду — а це обовʼязкова умова за законом. Вона була ставленицею попередньої влади, і нинішня влада, очевидно, хоче змінити її на лояльнішу людину. Так не можна». 

Депутат Павло Фролов вважає, що саме звинувачення у політизації політизують весь процес. 

«Ірина Верещук, яка виступала в парламенті, сказала, що, можливо, пані Денісова й добре виконувала повноваження у мирний час, але під час війни вона не дуже, м’яко кажучи, [це робила]. Під час війни порушення прав українців посилюється в десятки разів, тому цей орган має працювати 24 на 7», — пояснює нардеп.

Що далі?

Нині в суспільстві обговорюють кількох імовірних кандидатів на посаду уповноваженого з прав людини, зокрема нардепів від «Слуги народу» Марʼяну Безуглу, Олександра Качуру та Миколу Тищенка.

«Усі ці три особи мають доволі одіозний шлейф і є далекими від прав людини. Також фігурують інші кандидатки — Ірина Верещук та Альона Вербицька, уповноважена президента з питань забезпечення прав захисників України. Але жодна з цих кандидатур не відповідає вимогам закону — не мають досвіду у правозахисті. А ще усі вони повʼязані із чинною владою. Тому це не принесе ніякої якісної зміни в роботу цієї інституції», — пояснює Тетяна Печончик.  

Згідно з законом про уповноваженого ВР з прав людини, кандидат на посаду омбудсмена має відповідати кільком критеріям: бути не молодшим за 40 років, добре знати українську мову, мати високі моральні якості й досвід правозахисної діяльності та жити протягом щонайменше пʼяти років в Україні. 

Марʼяні Безуглій зараз 34 роки, Олександру Качурі — 31, тож вони не підходять принаймні за віковим параметром. Усі інші кандидати не мають досвіду в правозахисній діяльності. Однак і в Денісової на момент призначення його не було, а отже, цю норму парламентарі змогли обійти щонайменше раз. Інформація щодо кандидатури Тищенка, каже Фролов, не підтверджена.

«Відповідно до закону, право вносити кандидатуру має голова Верховної Ради або не менше як чверть складу Верховної Ради, тобто 113 депутатів. Наразі жодних кандидатур не вносили», — говорить нардеп.

На обрання нового уповноваженого з прав людини у парламентарів є 20 днів від моменту звільнення Денісової. Павло Фролов каже, що процедуру можна спростити через війну. Також нардеп сподівається, що новий уповноважений матиме великий досвід у правозахисті. Цю позицію підтримує і Тетяна Печончик. 

«Нам би хотілося, щоб на цій посаді був хтось із правозахисників. Таких людей є багато. Але, по-перше, немає процедури висування кандидатів. Фактично, це відбувається у кулуарах через домовленості. По-друге, хто взагалі захоче із незалежних правозахисників йти на цю посаду, бачачи, яка вона знівельована і як легко можуть розправитися з людиною, що її обіймає», — вважає правозахисниця.

Сама Людмила Денісова заявила, що оскаржуватиме рішення про своє звільнення у суді.