«Окупанти відверто говорять про ідею «повбивати геїв і наркоманів». Розповідаємо, що відбувається з наркозалежними в захоплених містах
Ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну окупанти мали перелік імен, за яким планували шукати, брати в полон чи розстрілювати українців. До розстрільних списків потрапили активісти, тероборонівці, волонтери, родичі військових і не тільки. Пацієнти програми замісної терапії, яка є методом лікування наркозалежності, також потрапляють до списків окупантів. Їх переслідують і беруть у полон за життєво необхідні для них препарати. Журналістка Hromadske Олеся Біда розібралася, навіщо ворогу наркозалежні українці — Заборона публікує головне з цього матеріалу.
«Я місяць не мала сну»
Півтора року завдяки програмі замісної терапії (ЗПТ) Анастасія з Маріуполя змогла жити без наркотиків. Вона регулярно отримувала у місцевому наркодиспансері таблетований метадон і завдяки цьому нормалізувала свій стан. З 2005 року цей препарат входить до Базового переліку основних лікарських засобів — він безпечний і має доведену ефективність у лікуванні наркозалежності.
24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, ліків у Анастасії залишалося мало: «Мені потрібно було йти в лікарню, але я ні з ким не могла зідзвонитися, щоб дізнатися, чи працює вона». Коли росіяни зруйнували наркодиспансер, їй ще вдалося забрати звідти чотири пластинки бупренорфіну. Це не той препарат, який Анастасія приймала зазвичай, проте він міг би допомогти їй пізніше.
Згодом через скасування ліків у жінки почався абстинентний синдром. Для пацієнтів замісної терапії цей процес небезпечний та іноді може вартувати життя. Людина відчуває сильний фізичний біль та психологічні страждання, можуть проявлятися хронічні захворювання. Траплялися випадки, коли через скасування препарату в пацієнтів зупинялося серце.
«Без замісної терапії було дуже важко. Мене крутило, я місяць не мала сну», — говорить жінка.
Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона
Водночас Анастасії доводилося постійно шукати безпечне місце для себе. Вона ховалася в підвалі, пізніше переїхала у приватний будинок до свекрухи в 7-му мікрорайоні Маріуполя. Коли й туди почали прилітати снаряди з «Градів», вирішила, що має бути поряд зі своєю мамою.
«Це було приблизно 13 березня. Точно сказати не можу, бо тоді втратила лік часу, — пригадує вона. — Я йшла пішки під обстрілами з одного кінця міста в інший — шукати маму. Навколо лежали тіла загиблих. Мама була у підвалі мого будинку. Там ми з нею і залишилися».
«Мене звинувачували, що я снайперка з «Азова»
Минали дні й Анастасія розуміла: з Маріуполя потрібно виїжджати. Та для цього треба було пройти фільтрацію в селі Безіменному Донецької області. З собою жінка взяла і знайдені раніше таблетки бупренорфіну.
«Спершу їх зацікавили мої татуювання. Потім вони знайшли таблетки. Мені довелося розповісти, що це за ліки. Після цього росіяни мене затримали», — каже вона.
Анастасію привезли в тимчасово окупований Новоазовськ на Донеччині, у місцевий відділок міліції. Там її утримували три дні без їжі та води.
«У туалет можна було ходити з їхнього дозволу. У кімнаті мене тримали саму, я більше нікого там не бачила. Лише навколо повсюди лежали закривавлені бинти, — розповідає жінка. — Щоранку вони заходили й питали: «Будеш говорити? Що бачила, що знаєш?».
Як виявилося, окупантів зацікавила фотографія Анастасії, яку вони знайшли в соцмережах. Там жінка в касці на робочому місці, на заводі «Азовсталь»: «Вони хотіли вибити зізнання, що я воюю. Перевіряли ключиці, усі татуювання, запитували, що вони означають. Через фотографію з роботи вони звинувачували мене в тому, що я снайперка з «Азову». Їм здавалося, що саме так, у касці, вона має виглядати».
На третій день полону Анастасії сказали, що її ведуть на розстріл. Надягли кайданки й насунули шапку на очі. Про себе жінка подумала: «Слава Богу!» Військові, які заступили на зміну, вивезли її з відділку міліції. Уже в дорозі водій сказав зняти наручники. В авто жінка побачила, що її везуть у Сєдове — селище поблизу Новоазовська. Раніше на допитах окупанти дізналися, що в Анастасії там живуть родичі. Чоловік за кермом сказав: «Радій, що ти потрапила в нашу зміну».
Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона
Майже місяць Анастасія була в Сєдовому. Час від часу поверталася в Маріуполь. Жити там було неможливо, а зі здоровʼям Анастасії й поготів. Маму депортували під дулом автомата до Росії, у Тамбов. Коли з «Азовсталі» почали виходити українські військові, Анастасія зрозуміла, що треба виїжджати, і зібрала рюкзак.
«Очистити територію від негідників»
З Маріуполя жінка виїхала до окупованого Бердянська. Звідти до Запоріжжя їй допомогла вибратися регіональна координаторка Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» Наталя Калужська. На той момент вона вже скоординувала маршрути приблизно для 20 сімей.
«У Маріуполі досі залишаються наркозалежні, які були на програмі замісної підтримувальної терапії. Після Насті я змогла допомогти виїхати ще двом людям. Восьмеро наших пацієнтів загинули, багато зникли, і я навіть не знаю, як їх знайти. Списків немає. А медсестри, які б могли їх мати, — у Росії», — розповідає Калужська.
Наталя Калужська. Фото: Наталія Калужська / Facebook
Випадок Анастасії, коли наркозалежність стала причиною затримання окупантами, не поодинокий. За інформацією координаторки обʼєднання «ВОНА», у тимчасово окупованому Бердянську «злили» список пацієнтів ЗПТ.
«Я знаю, що там «навідуються» до пацієнтів ЗПТ, а декого вже затримали й відправили у 77-му бердянську колонію. Також деякі наші пацієнти перебувають в окупованій Оленівці, — каже Калужська. — Коли ми з чоловіком у березні виїжджали з Маріуполя й ночували у Бердянську, то чули від місцевих, що окупанти відверто говорили їм про ідею «повбивати геїв і наркоманів» і таким чином «очистити територію від негідників». Мовляв, після цього люди заживуть. Так вони шукають «внутрішніх ворогів».
Очільник обʼєднання «ВОНА» Олег Димарецький також розповідає, що пацієнти ЗПТ на тимчасово окупованих територіях стали мішенями для російських військових. Їх переслідують, забирають телефони та препарати замісної терапії, беруть під пильний нагляд, б’ють. Частину людей виганяють працювати, копати траншеї, залучають до важкої роботи.
Регіональні координатори обʼєднання «ВОНА» особливо відчули на собі прихід окупаційної влади у їхні міста, каже Димарецький: «Олексій Квітковський, представник Луганського регіону, із сімʼєю перетинав усі кордони під переслідуваннями, обстрілами. Нашого регіонального представника з Мелітополя, Олександра, побили, тримали під дулом автомата, допитували, вимагали, щоб він здав людей, які отримували послуги ЗПТ у місті. Його довели до такого стану, що він мусив пішки із сімʼєю виходити з Мелітополя».
Олег Димарецький. Фото: Oleg Dymaretsky / Facebook
«Для них це просто роздача наркоти»
Ситуація, яка склалася нині, нагадує ту, що була в Донецькій та Луганській областях у 2014 році. Коли росіяни почали окуповувати східні регіони, вони так само позбавили пацієнтів замісної терапії права на лікування.
«На окупованих територіях наркозалежних не вважають за людей. Вони не мають прав, можливості лікуватись. У Луганську та Донецьку наркополітика така, що за факт вживання можна отримати роки ув’язнення. Там кримінальний кодекс на 90% скопійований з РФ. Про замісну терапію не може бути й мови — для них це не лікування», — розповідав правозахисник Андрій Яровий після того, як його звільнили з полону у 2019-му.
Влітку 2018 року Андрій їхав з гуманітарною місією на окуповану територію, де його затримали з 38 таблетками бупренорфіну — того самого препарату, за який відправили в полон маріупольку Анастасію під час фільтрації. Українського правозахисника засудили до 10,5 років позбавлення волі за контрабанду наркотиків.
«Мені не ставили запитань про замісну терапію. Слідчий розумів, що я не загрожував їхній «державі». Він мені казав, що якби я хворів на рак і отримав ліки — це одна справа. А замісну терапію в їхній «республіці» не визнають. Для них це просто роздача наркоти, за яку переслідують у кримінальному порядку», — розповідав Андрій.
Андрій Яровий. Фото: Всеукраїнське об’єднання людей з наркозалежністю / Facebook
Зараз правозахисник очолює Національну гарячу лінію з питань наркозалежності та замісної підтримувальної терапії. Каже, що з початком повномасштабної війни кількість дзвінків збільшилась утричі. Андрій упевнений, що тактика росіян на новоокупованих територіях з 2014 року не змінилася. Вони не сприймають наркозалежних як хронічно хворих, яким необхідне лікування.
«У РФ замісна підтримувальна терапія перебуває в підпорядкуванні галузі політики, а не охорони здоровʼя. Чому так, я не розумію. Наркозалежність — це суто медична проблема. Залежній людині необхідне лікування», — каже він.
Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона
У Росії для наркозалежних є декілька варіантів: «перетерпіти» і просто припинити вживати наркотики, що фактично неможливо, лягти в наркологічний диспансер на детоксикацію або потрапити до вʼязниці. Такого лікування як ЗПТ, що визнане ВООЗ та застосовується в більшості країн, у Росії немає.
Росіяни, що окупували східні регіони у 2014-му, сприймали пацієнтів ЗПТ як злочинців, на яких, окрім усього, можна було повісити нерозкриті кримінальні справи: «Коли я був у полоні, місцеві, яких затримували, розповідали, що вони спеціально вирізали кишені зі свого одягу. Робили це на випадок затримання: якщо на них надягнуть наручники й намагатимуться підкласти щось у кишеню, воно просто випаде, — розповідає Яровий. — Багато людей на окупованих територіях увʼязнені через вживання наркотиків. Поки нові тимчасово окуповані території не звільнять, із наркозалежними людьми там відбуватиметься те саме. Я гарантую це».
Андрій радить наркозалежним виїжджати із захоплених росіянами міст і сіл, якщо є можливість. Навіть якщо людина втратила документи чи виїхала без них, лікарі на місцях проведуть ідентифікацію через систему Helsi й допоможуть поновити вживання замісної підтримувальної терапії.
«За цей час ще жодній людині не відмовили у лікуванні», — каже Яровий.
