Ефект доміно: чому європейські прем’єри йдуть у відставку і як це вплине на підтримку України?

Європейський політичний істеблішмент проходить через турбулентний період: у відставку був змушений піти британський прем’єр Борис Джонсон, потім — італієць Маріо Драгі. Чи вплинуть кадрові перестановки на економічну і воєнну підтримку України та чи можливо, що відставки лідерів колективного Заходу пов’язані з тиском російських агентів? Розповідає журналістка та магістриня Європейських студій Єлизавета Павленко.

Нетиповий італієць 

Інститут демократії передбачає, що владу визначає народ. Тому теоретично кадрові перестановки в топменеджменті європейських країн не мають похитнути підтримку України. Але на практиці демократія працює по-іншому.

Пересічні європейці не цікавляться політикою (що природно для людей, в чиїх країнах не відбуваються революції чи війни). Пересічні європейці цікавляться цінами за газ, які стрімко зростають, падінням курсу євро та подорожчанням продуктів. Саме на це розраховує Росія, оголошуючи газову війну Європі. Росіяни можуть сміятися з західної демократії, але, треба визнати, вміло використовують її в своїх інтересах. 

Час від часу в думках європейців, охолоджених новими комунальними тарифами, з’являється питання: «Чи потрібна нам Україна?». На фоні лунають слова російського пропагандиста Соловйова, якого радо вітають на італійському телебаченні. Наслідки: зменшення військової підтримки, збільшення кількості загиблих в Україні.

У випадку відставки італійського прем’єра Маріо Драгі такий сценарій стає можливим. Історично Італія завжди мала сильні зв’язки з Росією, підкріплені енергетичною залежністю. За часів холодної війни країна мала найбільшу комуністичну партію в Західній Європі. А сьогодні італійці — найбільш лояльні до російської агресії з усіх європейців.

Драгі не поділяв думки пересічних італійців в цьому питанні. Колишній голова Європейського Центробанку, Драгі сприймав загрозу Росії не лише в контексті однієї країни, а Європи в цілому. Саме він зробив Алжир найбільшим постачальником газу для Італії, розуміючи потенціал енергетичного тероризму РФ — угоду було підписано в липні. За інформацією New York Times, саме Драгі переконував європейських лідерів у наданні Україні статусу кандидата ЄС.

Драгі був першим за довгий час сильним лідером Італії, який мав всі шанси вивести країну з економічної кризи. Що ж спричинило його відставку? Відсутність єдності у парламенті (важливість тої самої єдності, яка сьогодні є в українців, не переоцінюють). Частково відповідальний за відставку Драгі правий рух «П’ять зірок», який відмовився брати участь у голосуванні щодо законопроєкту про допомогу населенню у зв’язку з інфляцією та цінами на енергоносії (пов’язано це, звичайно, з російським вторгненням та російськими ж маніпуляціями цінами на газ). «П’ять зірок» об’єднує популістів та євроскептиків, а очолює їх експрем’єр Джузеппе Конте. 

У відставці Драгі та підігруванні Путіну винен саме він — так вважає Луїджі Ді Майо, очільник італійського МЗС та колишній учасник «П’яти зірок», який покинув партію через її антиукраїнську політику. Партія Конте ще з 24 лютого виступала проти військової підтримки України та виконання зобов’язань НАТО, натомість пропонуючи продовжити дружбу з Росією. Розкол в італійському уряді назрівав давно, а консенсусу щодо підтримки прем’єра не було, — через це Драгі й подав у відставку. 

«В мене серце плаче, коли я бачу, як в Москві це святкують. Медведєв, другий Путін, радів, що голову Драгі подали Путіну на срібному блюді», — каже Ді Майо в ефірі Rtl 102.5. Тепер він сумнівається, що Італія зможе надіслати зброю в Україну. Ді Майо також зазначив, що «критики Драгі зробили всю роботу за Путіна». Хоча російський слід ніхто не заперечує.

Наступний прем’єр чи прем’єрка Італії буде вихідцем з правої партії — про це свідчать соцопитування. Праві рухи в країні традиційно мають проросійські симпатії. Достатньо згадати Маттео Сальвіні, лідера ультраправої партії «Ліга Півночі», який колись завітав до Європарламенту у футболці з обличчям Путіна. Ймовірна наступниця Драгі Джорджія Мелоні, лідерка ультраправих «Братів Італії», не має симпатій до Путіна. Втім, як і до Зеленського.

Що відбувається на Даунінг-стріт?

Відставка Бориса Джонсона так само спровокувала появу купи конспірологічних теорій щодо російського сліду в Британії. Чи мають спецслужби стосунок до цього? Навряд. Джонсон не лишив їм роботи і сам зробив достатньо для того, аби вся Британія святкувала його відхід. На думку британців, він повністю провалив внутрішню політику: не впорався з пандемією коронавірусу, а вихід з ЄС зробив жахом кожного громадянина; Джонсона звинувачують у кумівстві, корупції та расизмі. Крім того, колишнього прем’єра називають старорежимним політиком: він не належить до технократичної лінії. Тому політичні таланти на міжнародній арені не змогли врятувати його кар’єру. 

Британія зараз — найбільший «чирлідер» України: за підтримку країни виступає не лише Джонсон(юк), а й інші британські парламентарі, які мають консенсус у цьому питанні. Тому зміна «обличчя» не мала б похитнути стабільність надходження озброєння. Обидва кандидати на пост голови Консервативної партії (і, відповідно, пост прем’єра) — нинішня очільниця МЗС Ліз Трасс та ексміністр фінансів Ріші Сунак — підтримують Україну. Соратниця Джонсона у разі обрання «забезпечить поразку Кремля». Сунак теж буде «робити все можливе» для підтримки України, але визнає, що вона «коштує дорого для пересічних британців». 

Ці слова набувають нового сенсу, якщо подивитись на доходи його дружини Акшати Мурті: вона володіє часткою індійського IT-гіганта Infosys, який відмовився покидати російський ринок після вторгнення в Україну. Компанію заснував її батько, індійський мільярдер Нараяна Мурті, який не раз особисто зустрічався з Путіним. Цікаво, що в лютому Сунак закликав міжнародні компанії припинити співпрацю з Росією та відмовитись від «кривавих грошей». На питання про «криваві гроші» дружини, яка, як говорять таблоїди, не сплачує податки, він відповідає ухильно: «Я обраний політик, і я тут, щоб говорити про те, за що я відповідаю». Чи залишиться британська підтримка незмінною в разі обрання Сунака? Можливо, ні.

Чому ж Джонсон був таким відданим Україні? Найімовірніше, через національні інтереси Британії. Підтримка України — це насамперед спроба відновити політичну велич, яку країна втратила після Другої Світової і намагалась віднайти, вийшовши зі складу ЄС. А протистояння російському тероризму суттєво збільшує її вплив на міжнародній арені.

Парія із Бундестагу

Чи бачимо ми російський слід у масових відставках європейських лідерів? Доказів цьому немає, а логіка підказує, що навряд у компанію Драгі та Джонсона потрапив би Олаф Шольц. Німецький канцлер відомий затягуванням поставок зброї до України, що вигідно росіянам, але йому однаково загрожує відставка. Існують теорії, що Шольц нерішучий в українському питанні саме через тиск Кремля. Правда це чи ні, на посту канцлера йому пророкують лічені місяці. Німецький парламент вже пропонував відставку Шольца через неефективне протистояння Росії. 

Затягування з поставками зброї Україні можна було б списати на особливості бюрократичної системи Німеччини (що українські біженці відчули на власному досвіді). Однак замість цього, здавалося б, логічного пояснення, Шольц виправдовується і називає нечіткі причини затримок зброї. А слова «Німеччина робить недостатньо» звучать все голосніше і в самій Німеччині, і за кордоном. Пригадуючи гітлерівське минуле країни, її сьогоднішня нерішучість у боротьбі з російським нацизмом виглядає особливо підозріло. Це суттєво послаблює імідж Німеччини на міжнародній арені, що, своєю чергою, зменшує політичний рейтинг Шольца. Сам Шольц, ймовірно, надто дорожить стосунками з російськими бізнесменами, які він здобув на посту бурмістра Гамбурга, міста-побратима Санкт-Петербурга.

Що відбувається з європейськими політичними елітами?

Явищу масового «падіння» європейських лідерів є кілька пояснень. Перше — через російське вторгнення в Україну Європа переживає складні часи, для яких історично характерна зміна лідерів. Друге — в Європі політичний кенселінг працює краще, ніж в Україні. І за проведення вечірок під час суворого карантину (як у випадку Джонсона) або участь у вечірках, де жінкам підсипають снодійне (як у випадку Шольца), цілком реально втратити крісло. Хотілося б такий кенселінг побачити і вдома.

Чи доречний він у кризові часи (і тим паче під час війни) — інше питання. Будь-яка зміна вищого керівництва послаблює політичні інститути. Саме тому повноваження генсека НАТО Єнса Столтенберга продовжили на рік через війну на європейському континенті. Його дії стосовно російської агресії в Україні можна описати як «глибоке занепокоєння», що, вочевидь, влаштовує європейців. Після міграційної кризи, загроз тероризму та затяжної пандемії вони пріоритезують внутрішній спокій (або ж його ілюзію). Запит на сильних лідерів формату Черчилль/Тетчер/Рейган вичерпався. Єдиний сучасний європейський політик, якого доцільно порівнюють з Черчиллем — це український президент Володимир Зеленський. Рік тому таке й уявити було складно. 

Європейці не приховують свого захоплення ним, але точно не через порівняння з Черчиллем. В демократичних суспільствах сила політиків не відіграє великої ролі: європейці більше цінують лідерів, які відстоюють їхні локальні, ізоляціоністські інтереси. Можна сказати, у цьому сенсі є політики-тактики і політики-стратеги: перші думають про те, як закрити державні і соціальні потреби на актуальний момент, другі — дивляться на роки або навіть десятиліття вперед. Здебільшого європейці обирають політиків першого типу, не цінуючи кризис-менеджерські якості лідерів типу Джонсона, які усвідомлюють глибину глобальних процесів, пов’язаних з війною в Україні. 

Та є у змінах політичних верхівок і гарні новини. Перша: наступником Столтенберга може стати наш любий друг Джонсон. Друга: Європа повільно, але рішуче визнає Росію найбільшою загрозою сучасності і очікує від нових лідерів готовності сміливо їй протистояти. Поки ціни на газ зростають, а світ опинився за крок від продовольчої кризи, швидкий колапс Росії є головним інтересом Заходу.