За інформацією Міністерства освіти і науки України, на окупованих територіях залишилося 1300 українських шкіл. Частина з них розпочне новий навчальний рік за російською програмою. А ті діти, чиї родини не змогли виїхати на підконтрольну Україні територію, будуть вимушені вивчати політизовану історію Росії, історію Луганщини та інші антиукраїнські за риторикою предмети. Водночас вони можуть дистанційно навчатися в українських школах — програму викладатимуть евакуйовані на підконтрольні Україні території вчителі. Заборона розповідає, як окупанти погрозами змушують батьків віддавати дітей в окуповані школи та що чекає на учнів і вчителів у новому навчальному році.
Подвійне навчання
На початку березня російська армія окупувала Старобільський район Луганської області. Вже наступного місяця керівництво школи в одному з сіл (назву села не вказано з міркувань безпеки) викликало батьків на збори. Їх змусили підписати заяви, що вони не проти закінчення навчального року українською мовою та за українською програмою. Але частину предметів, на кшталт історії України, з програми прибрали. Мешканка цього села Дарина (ім’я змінено з міркувань безпеки) розповідає, що «адміністрація» окупантів додала до шкільної програми «обществознание», російську мову та літературу. У підсумку діти отримали українські табелі. Випускники 9 та 11 класів — і українські атестати, і атестати зразка «ЛНР».
Родина Дарини не змогла виїхати на підконтрольну Україні територію. Батьки записали її сестру-восьмикласницю на дистанційне навчання за українською програмою в евакуйовану школу. Дистанційне навчання відбуватиметься за напрацьованою ще під час карантину схемою — коли вчителі проводять уроки в зумі та спілкуються з учнями через месенджери.
Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона
Однак дівчина все одно буде вимушена відвідувати російську школу.
«Нас попередили: якщо дитина не буде навчатися в освітньому закладі «ЛНР», родиною почне займатися соціальна служба і батьків можуть позбавити батьківських прав, — каже Дарина. — Про це повідомили в червні, коли їм сказали написати заяви про те, що вони просять прийняти дитину в школу «ЛНР». Ми були змушені віддати сестру туди».
Школярка відвідуватиме обидві школи, щоб убезпечити родину і отримати український атестат. За два роки, після закінчення дев’ятого класу, дівчина планує виїхати на підконтрольну територію.
У місцевій школі навчання відбуватиметься російською мовою та за російською програмою. У бібліотеку вже завезли російські книжки — на заміну вилученим українським.
«У школу приїжджали представники ФСБ, перевіряли книжки. Сказали, що там багато націоналістичної літератури, і забрали ці книжки, — розповідає Дарина. — Батькам сказали купувати щоденники і зошити саме російською мовою».
Мешканка окупованого Старобільська Оксана (ім’я змінено з міркувань безпеки) виховує двох дітей: донька перейшла до 11 класу, син — до 8-го. Напередодні 1 вересня її викликали на батьківські збори. Класні керівниці повідомили, що в новому році діти не вивчатимуть українську мову та літературу, а також історію України та «захист України». Натомість у розкладі з’явиться новий предмет — політизована «історія Луганщини».
«Ще одне нововведення — сувора форма [одягу], — розповідає Оксана. — Також не можна приносити в школу мобільні телефони. Але ми обурились: як це можливо в такий час! У результаті дітям дозволили тримати телефони в рюкзаках, але не діставати їх».
За словами мешканки Старобільська, школу тепер охоронятиме озброєна людина. Ворота зачинятимуться і до кінця учбового дня нікого не випускатимуть.
Евакуйовані вчителі пропонували дітям Оксани паралельно навчатися в українській школі, однак вони відмовились, бо втомилися від дистанційного навчання і сумують за однолітками. Але Оксана все ж розраховує невдовзі виїхати з окупованої Луганщини.
Освітній колабораціонізм
Більшість вчителів, до яких звернулась Заборона, залишаються працювати на окупованих територіях, бо не мають змоги виїхати або влаштуватися на іншу роботу. Проте, згідно з новим законом, вони вважаються колаборантами — їм може загрожувати навіть довічне позбавлення волі.
Людмила (ім’я змінено з міркувань безпеки), вчителька історії з Маріуполя, розповідає, що частина її колег виїхала в Росію, частина — на підконтрольну Україні територію або за кордон. Але деякі лишись в Маріуполі — переважно ті, в кого вціліло житло. Частина з них пішла працювати в російські школи. Людмила каже, що розуміє тих, хто залишається, бо їм потрібно годувати сім’ю, але не може зрозуміти колег-істориків, які вирішили працювати на росіян.
«Коли відкривали одну зі вцілілих маріупольських шкіл, колега-історик висловився, що Україна винна в усьому, що відбувається. Вісім років винна лише Україна. Такі завчені фрази, — розповідає Людмила. — Є колеги, які виїхали на територію Росії і тепер там викладають історію тієї держави. Я ознайомлювалась із їхньою програмою — не розумію, як вони можуть таке викладати і працювати на ворога. Вони намагаються повністю нівелювати нашу історію. Розказують про давньогрецькі міста на території України, але в контексті своєї держави».
Людмила виїхала з Маріуполя ще на початку березня. Її мати, теж вчителька, досі лишається в окупованому Бердянську. Однак вона відмовилася працювати в російській школі.
Зараз Людмила живе в Польщі. Там вона продовжує дистанційно працювати у своїй маріупольській школі, евакуйованій на підконтрольну Україні територію. Буде викладати дітям, що залишилися в окупації або переїхали в інші регіони чи країни.
«Я прагну навчати їх української історії за українською програмою, щоб вони розуміли, що зараз відбувається і чому, — каже Людмила. — Майже всі ми залишилися без житла. В мене немає нічого. Я вийшла з дому в халаті і з ноутбуком в руках, який мене зараз рятує, бо я можу працювати».
Зазвичай вчителі, яким вдалося виїхати з Маріуполя, не могли вивезти свої ноутбуки — або не мали місця в сумках, або боялися, що росіяни відберуть техніку на блокпостах. А без них їм важко відновити роботу в дистанційному режимі. На цю проблему звернула увагу волонтерка і уродженка Маріуполя Катерина Песоцька. Шукаючи своїх батьків, які не виходили на зв’язок в оточеному Маріуполі, вона листувалася з випускниками місцевого ліцею, в якому раніше навчалась.
Випускники, такі як Песоцька, вирішили допомогти вчителям, яким вдалося виїхати — так заснували ініціативу «Допомога вчителям Маріуполя». На сайті можна заповнити форму, вказавши свою потребу — ноутбук або фінансову допомогу. За пів року ініціатива допомогла майже 300 маріупольським вчителям.
«Допомагаємо тим, хто виїхав і залишився в Україні, та частково тим, хто виїхав за кордон. Заявки від тих, хто залишається на окупованій території чи виїхали в Росію, не розглядаємо, — пояснює Катерина Песоцька. — Але є й вчителі, що залишилися в Маріуполі, але не співпрацюють з окупаційною владою і, відповідно, не мають за що жити. Я розумію, що війна все розмалювала в чорне та біле. Але, оскільки я також із Маріуполя, можу стати на місце цих людей».
За спостереженнями Катерини, серед причин залишитися в окупації — житло, яке вціліло, а також проблеми із працевлаштуванням на підконтрольній Україні території. Без трудової книжки і сертифікатів про підвищення кваліфікації, які зазвичай лишаються в окупованих школах, не можна влаштуватися на нове місце роботи на повну ставку. Але, каже Катерина, є виключення: наприклад, в перший день російського вторгнення керівниця однієї маріупольської школи зібрала колектив і видала усім їхні трудові книжки.
Вчителька історії Людмила, що евакуювалася до Польщі, не мала проблем із документами, адже ще до війни завантажила трудову книжку на електронний портал Пенсійного фонду. А сертифікати їй змогли передати знайомі.
Підпільна допомога
Деякі вчителі, що залишаються в окупації, допомагають своїм евакуйованим колегам з організацією дистанційного навчання за українською програмою. Про це розповідає й Ольга (ім’я змінено з міркувань безпеки), мати двох школярів, яка мешкає в окупованому Херсоні.
«Немає можливості виїхати, немає до кого виїхати, — пояснює вона. — Залишаємось тут. Маємо надію, що наші вчителі будуть нас вчити».
Говорячи «наші вчителі», вона має на увазі тих, хто виїхав на підконтрольну Україні територію. За тиждень до початку нового навчального року вчителька, яка залишилася в Херсоні, але відмовилася працювати на окупантів, подзвонила Ользі і розказала про можливість навчатися дистанційно за українською програмою.
Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона
Жінка спостерігає за відкриттям російських шкіл в Херсоні, але не хоче віддавати туди своїх дітей. У соцмережах вона почала шукати батьків учнів тих класів, у які переходять її діти, щоб попросити в них підручники за минулий рік.
«В кінці минулого навчального року нам сказали не здавати підручники — залишити їх вдома, щоб зберегти. Казали, що росіяни можуть їх забрати чи навіть спалити, — згадує Ольга. — [Зараз] на рівні чуток чула, що, якщо діти не підуть в російську школу, батьків будуть штрафувати або навіть вилучати в них дітей. Це, мабуть, фейк. Я в таке не вірю. До мене не приходили, нічого такого не казали».
Серед її знайомих ніхто не віддав дітей в російську школу.
Обшук та евакуація
Світлана Македонська, директорка гімназії в окупованому Приморську Запорізької області, виїхала в травні. Напередодні росіяни провели у неї вдома обшук через те, що вона також є депутаткою обласної ради від «Слуги народу».
Світлана змогла вивезти всю оргтехніку, яка була в школі. Вже після її виїзду окупанти почали шукати комп’ютери, провели обшуки у заступників директорки гімназії, але нічого не знайшли. Світлана зупинилась у Запоріжжі, де її призначили начальницею евакуйованої Приморської міської військової адміністрації. По роботі вона, зокрема, слідкує за підготовкою до нового навчального року.
За її інформацією, більшість директорів Приморської громади виїхали на підконтрольну Україні територію і змогли організувати там дистанційне навчання.
«Попри всі складнощі, ми підготовлені до навчального року, ми сформували контингент, який будемо навчати дистанційно, — розповідає Світлана Македонська. — Але, на жаль, не всі заклади освіти почнуть свою роботу дистанційно, бо по деяких територіях, переважно в селах, ми втратили дітей. Вони підуть в російські школи через залякування батьків — в селі важко сховатися. Окрім погроз є й заманухи: росіяни обіцяють батькам, чиї діти підуть до школи, десять тисяч рублів «підйомних» і ще чотири тисячі рублів на канцтовари».
З чотирьох шкіл окупованого Приморська відкриється одна — там навчатимуть дітей за російською програмою.
«В самій школі знищили всю державну символіку і взагалі все, що пов’язано з Україною. Сказали, що лишають українську мову, але факультативно», — каже Світлана.
Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона
Вона не засуджує колег, що лишились в окупації, але радить їм виїхати — задля їхньої безпеки.
«Люди, які там залишились тому, що там не стріляють, мають ілюзію безпеки. Бо перший раз окупанти приходять просто поговорити. Другий раз можуть затримати на деякий час. А третій раз вже більш радикально — може бути арешт», — вважає Світлана.
Один дзвінок на місяць з учителем
«Найбільша проблема в тому, що навчальний рік не може відбутися за українською системою освіти», — описує ситуацію на окупованій території Харківської області волонтерка Олена (прізвище не вказано з міркувань безпеки), яка займається евакуацією.
За її інформацією, з окупованих шкіл уже вивезли українські підручники. Натомість завезли російські — адже, як і в решті окупованих регіонів, навчання відбуватиметься за російською програмою. А вчителів, які залишилися, відправляли на «курси з підвищення кваліфікації» на раніше окуповані території Луганської області. Крім цього, їм також видали методички із настановами про те, як проводити перший урок і подавати інформацію «про справжній стан речей» — війну в Україні.
Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона
«Окупаційне керівництво залучає батьків до ремонту зруйнованих шкіл. Але у них просто немає на це грошей. Ввели поняття акредитації — придатності школи до нового навчального року. До прикладу, в Борівському районі зовсім немає придатних шкіл. Тому там навчальний рік почнуть тільки 1 жовтня», — розповідає Олена.
Водночас діти, що залишилися на окупованій території Харківської області, не можуть дистанційно навчатися в українських школах — у них немає інтернету та українського мобільного зв’язку.
Ще одна альтернатива — домашнє навчання. За словами Олени, це буде виглядати так: раз на місяць батьки виїжджають туди, де можуть зідзвонитися з учителем, отримують завдання, передають дітям, і ті потім здають результати. Все інше роблять самі вдома.
Щоб діти могли навчатися вдома, Міністерство освіти і науки України виклало в загальний доступ усі шкільні підручники. Росіяни не примушують дітей відвідувати окуповані школи, зазначає Олена, однак вони тиснуть на вчителів, які відмовляються там працювати.
«На днях директорка однієї зі шкіл громади виїхала на вільну територію. А наступного дня її чоловіка росіяни вивезли з мішком на голові», — каже волонтерка.
За її спостереженнями, початок нового навчального року вплинув на темп евакуації.
«Навіть ті, хто сидів до останнього, зараз виїжджають на підконтрольні території, щоб все ж таки у дітей була освіта, — зазначає волонтерка. — Крім цього ми наголошуємо, що попереду зима. Ми вже не зможемо допомагати з евакуацією так, як зараз. Попереду — контрнаступ ЗСУ. Руйнування можуть бути значними».
