«Казали — зараз зробимо укол, вб’ємо і спишемо на ковід». Військовий з Броварів пройшов через поранення, полон і обмін. Ось його історія

За час повномасштабного вторгнення Україна звільнила з російського полону близько 800 полонених. Завдяки найбільшому нещодавньому обміну 17 жовтня додому повернулися 108 жінок. Вже 8 місяців Заборона збирає свідчення полонених та їхніх родичів про те, як це — бути увʼязненим окупантами (ось чотири з них). Цього разу журналістка Заборони Анастасія Оприщенко розповідає історію українського військового Романа Тушевського, якого поранили під час бойових дій та захопили у полон, а на початку літа повернули додому.

«Я взагалі не знала, що Роман у полоні. Знаєте, чоловік у мене такий: не залишив жодних даних, не сказав, де служить — я знала тільки бригаду та батальйон. Роман навіть номерів телефонів командирів не дав, — розповідає Забороні Катерина Колтунова, дружина Романа Тушевського. — Тож про те, що він у полоні, я дізналася раптово, з однієї із груп у фейсбуці. Побачила там його фото».

Наприкінці травня Катерина звернулася на пошту Заборони з проханням посприяти поверненню Романа з полону. Однак вже 28 червня Роман повернувся в Україну і сьогодні проходить реабілітацію у Києві.

Бойове завдання

До війни подружжя жило у Броварах. 34-річний Роман працював водієм вантажівок — раніше ніколи не служив. Однак після 24 лютого він відправив дружину та її сестру до Львова, а сам намагався вступити в територіальну оборону. Спроба не мала успіху — в перший же день у місцевій ТрО закінчилися місця. 

«Я не знаю, як Роман потрапив на фронт — у нього навіть не було військового квитка. Але згодом зателефонував мені та радісно повідомив, що його взяли до армії. До війни він був оператором дронів. Мабуть, через це і взяли так швидко, — згадує Катерина. — Тоді якраз під Києвом стояли росіяни, і військові, дізнавшись, що у нього є дрон, попросили провести аеророзвідку. Він пішов та й так і залишився. Десь у квітні його відправили у Чернігівській військомат, видали тимчасове посвідчення військового і він опинився на фронті».

На початку травня Катерина втратила зв’язок з Романом. Гортаючи телеграм та фейсбук, вона побачила фото чоловіка і змогла зв’язатися з його військовою частиною. Перед тим, як потрапити до росіян, Роман перебував у селищі Білогорівка на Луганщині — він мав підірвати російський понтонний міст під час наступу ЗСУ. Однак під час виконання бойового завдання Романа поранили та захопили у полон. У військовій частині не підтвердили перебування Тушевського у полоні та сказали очікувати закінчення розслідування.

Ось що про полон розповів Забороні сам Тушевський: «На Луганському напрямку нас оточили [вороги]. Частина [українських] військових змогла втекти, частина загинула, а нас з побратимом захопили у полон. Під час обстрілу мені осколком поранило руку. Нам зав’язали очі і відвезли від лінії фронту до якоїсь їхньої частини. Посадили під дерево і по черзі били й допитували, намагаючись дізнатися кількість наших військ, їхнє розташування та відомості про техніку».

Полон

З Романом ми говоримо по телефону — чоловік досі на реабілітації у Київському інституті травматології. Його голос звучить тихо та трохи розгублено. Щодня після обіду Роман відвідує групові заняття з фізіотерапії з іншими військовими. Так було і цього разу.

Роман розповідає, що після полону його деякий час перевозили з однієї окупованої території на іншу — він, зокрема, побував на Харківщині та Луганщині. Чоловік згадує, що у полоні життя було схожим на нескінченні переїзди. Йому «пощастило»: через поранення Роман частіше бував у лікарнях, ніж у СІЗО. Каже, що ставлення до нього з боку росіян було нормальним, а лікарі в захоплених окупантами медзакладах потайки підтримували українських військових, проводили складні операції, діставали необхідні пораненим ліки та крапельниці.

«Лікарі не розмовляли з нами, бо всюди була військова поліція, але по них було видно, як вони не раді тому, що росіяни прийшли на нашу землю», — згадує Роман. 

Після лікарні чоловіка перевезли у Сватове Луганської області. Місцевий відділ поліції росіяни переробили під вʼязницю. У камерах на кілька метрів могло сидіти по 20 людей — здебільшого це були цивільні місцеві. Згодом більшість з них вивезли, а їхнє місце зайняли полонені українські військові.

«За кілька днів мене перемістили до іншого СІЗО. Росіяни подивилися на мене і з посмішкою сказали: «Ти тут до ранку не доживеш». Вивезли до Росії, у Курськ, — розповідає Роман. — У російських військових діє така схема: щойно стан полоненого покращується, його відправляють до Росії у СІЗО. Але там всіх одразу били. Сильно. Військовий, з яким я був у лікарні, мав операцію — йому поставили пластину в руку. Вилікувався, відправили у СІЗО. А через три години повернули в лікарню до реанімації: йому поламали обидві руки. Лікарі були шоковані — сказали, ми цю операцію день робили, як так можна було знову зламати?»

Годували відносно нормально — тричі на день, але на їжу давали кілька хвилин. Моральний та психологічний тиск чинили щодня.

«Росіяни казали, що про нас забули, що ми нікому не потрібні. Розповідали, що Росія вже захопила Запоріжжя і Миколаїв. Бувало, змушували співати гімн Росії», — ділиться Роман. 

За два місяці в СІЗО Роман встиг кілька разів потрапити в лікарню. На початку літа його мали перевезти у Крим. Військові, з якими Роман сидів у Курському СІЗО, пояснили: якщо готують до вильоту в Крим, значить, скоро обміняють. Так і сталося.

Обмін

Про обмін військовий згадує коротко і без подробиць. Тримали в Сімферополі. Годували добре. Кримський період тривав два тижні. Потім 19 українських військових на КамАЗах доправили до Нової Каховки, а вже звідти підвезли до лінії фронту, де й обміняли.

«Він вам багато не розкаже, — говорить дружина Романа Катерина Колтунова. — Мій чоловік розповідає всім такі історії, ніби це був не полон, а курорт. Але я знаю, що йому було страшно».

Жінка переказує почуте від звільненого військового: в одному з СІЗО медичну допомогу не надавали взагалі, а в якійсь лікарні полонених приковували до ліжка без можливості поворухнутися.

«Казали — зараз вам зробимо укол, вб’ємо і спишемо на ковід», — розповідає Катерина.

Матеріал опубліковано ГО “Заборона Медіа” у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.