Безробіття в Україні: шляхи подолання та післявоєнний досвід інших країн

За словами заступниці міністра економіки Тетяни Бережної, до кінця року близько 2,6 мільйона українців залишаться без роботи. Заборона розповідає, як Україна долала безробіття під час глобальної кризи 2008 року та як відновлюються повоєнні економіки — пояснюємо на прикладі Японії та Балкан.

Рівень безробіття 2022 року сягнув антирекорду. Це як? А як виглядав 2021 рік? 

Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, пояснює, що українська економіка — частково тіньова економіка. Через людей, які не реєструються і не сплачують податків, складно встановити реальні показники безробіття.

Станом на 2021 рік у другому кварталі, за даними Мінфіну, рівень безробіття в Україні становив 10,3% — близько 1,5 мільйона безробітних. Крім цього, Мінфін прогнозував зниження показників на початку 2022 року. Проте повномасштабне вторгнення Росії в Україну повністю змінило ситуацію: наприкінці липня Національний банк України повідомив, що рівень безробіття сягнув 35%.

За підрахунками Міжнародної організації праці (МОП), з початком війни в Україні було втрачено майже 4,8 мільйона робочих місць. Порівняно з минулим роком показник збільшився утричі, хоча міграція за кордон та мобілізація трохи стримали зростання безробіття. 

Як повідомила заступниця міністра економіки Тетяна Бережна, натепер у Державній службі зайнятості є 31 тисяча вакансій (минулого року їх було приблизно 70 тисяч) — на одне робоче місце претендують восьмеро офіційно зареєстрованих безробітних (торік — близько чотирьох).

Скільки в Україні безробітних поза офіційними даними? 

За різними підрахунками, експерти називають від 2 до 5 мільйонів незареєстрованих безробітних. Серед них є ті, хто опинився у примусовій відпустці власним коштом або чиї робочі години скоротили.

Згідно з опитуванням компанії Gradus, 37% українців не працевлаштовані: з них 36% утратили роботу з початку війни та 40% не працювали задовго до початку вторгнення.

Найвища частка тих, хто втратив роботу після початку війни, стабільно залишається серед респондентів, що переїжджали за кордон. Частка опитаних, які заявляють про зменшення доходу від початку повномасштабного вторгнення, значущо зросла порівняно з попередньою хвилею і становить 78%. Натомість лише 2% вказують, що їхній дохід збільшився.

Хоча зріс відсоток працевлаштованого населення, що отримує зарплатню (він становить 81%), майже половина працевлаштованих не має впевненості щодо того, чи будуть вони отримувати її надалі.

За даними Gradus, бізнес в Україні працює майже так само, як до війни, а це 45–42%. Водночас станом на листопад 23% бізнесів удалося зберегти частину персоналу завдяки зменшенню зайнятості чи оплати праці, зробивши це пріоритетним напрямом.

Як на безробіття відреагувала держава? Спойлер: зробила ще гірше

Аналітикиня CEDOS Наталія Ломоносова зазначає, що в складну ситуацію на ринку праці людей поставила і держава. В березні було ухвалено Закон № 2136, який на період воєнного стану дозволив роботодавцям звільняти працівників або призупиняти трудові договори без згоди профспілок. А також: змінювати умови праці без двомісячного попередження, фактично ставлячи працівника перед фактом звільнення. 

Уже в липні було ухвалено Закон № 2434, який надав роботодавцю на час воєнного стану можливість в односторонньому порядку звільняти працівника без обґрунтування причин та, головне, скасував можливість договірного регулювання трудових відносин. Тобто умови праці й оплату праці визначає роботодавець поза межами гарантій Кодексу про працю. Ще один закон, № 2421, зняв із роботодавця зобов’язання щодо фіксованого робочого часу та дозволив фактично не забезпечувати працівника роботою — за таких умов працівник втрачає гарантії стабільного доходу.

Чи є хоч якась підтримка? Так — її опис вміщується в один абзац

Також улітку уряд ухвалив постанову про новий підхід до допомоги з безробіття. Згідно з нею, офіційно зареєстрованих безробітних, які не були працевлаштовані протягом 30 днів, відтепер зможуть залучати до суспільно корисних робіт з оплатою не нижче мінімальної заробітної плати, а тих, хто відмовиться, буде позбавлено статусу безробітних і виплат допомоги. 

Домовились, 2022-й — найгірший рік. Але чи бувало ще безнадійніше безробіття? 

Так. За 1995–1998 роки рівень безробіття збільшився на 104,4% через економічну кризу 1998 року в Росії та її вплив на економіку України. Це призвело до затримок у виплатах заробітних плат і пенсій унаслідок платіжного дефіциту, падіння купівельної спроможності та рівня життя населення, зростання курсу долара, скорочення робочих місць, зниження рівня зайнятості. 

З 2007-го до 2009 року чисельність безробітних зросла на 38,2% — економічна криза 2008–2009 років вплинула на, без перебільшення, всі світові економіки. Хоча у 2009-му в ефірі «Радіо Свобода» заступник голови Федерації профспілок України Григорій Осовий заявив: «Граничною межею для такої країни, як Україна, безробіття буде 9%». За даними Мінфіну, показник перевалив за 9,8% і зменшився до 2014 року.

Вже у 2013–2014 роках кількість безробітного населення зросла на 17,2%, що стало наслідком воєнних дій на сході країни й анексії Криму. Майже 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб з півдня і сходу, що доти працювали у гірничовидобувних, металургійних, хімічних промисловостях, галузі важкого машинобудування, потребували працевлаштування в зовсім інших сферах діяльності.

Як Україна долала безробіття? Усе невтішно — механізми були спрямовані на покращення хибної статистики

Один зі шляхів — облік у Державній службі зайнятості та виплата допомоги з безробіття. Офіційна реєстрація безробітних почалася у 1992 році — вона не продемонструвала ефективності, оскільки більшість безробітних не були проінформовані про можливість отримання допомоги. З 1995-го аж до 2008 року кількість людей, що стали на облік, зросла до максимального значення у 59% громадян. Але вже 2009 року ця цифра зменшилася до 31%. 

Найменша кількість громадян, що стали на облік, прийшлася на 2017 рік — близько 21%. Крім цього, заважали деякі законодавчі обмеження щодо отримання офіційного статусу безробітного. Наприклад, отримати статус безробітного не могли особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах. Це розглядалося як належність особи до категорії зайнятого — перебувати на обліку в центрі зайнятості та отримувати допомогу з безробіття не було дозволено.

Зменшення осіб на обліку диктувалося маленьким розміром допомоги з безробіття та невідповідністю роботи, що пропонується. Багато людей віддавало перевагу самостійному пошуку роботи, не покладаючись на допомогу держави (тим паче розмір допомоги зменшувався).

А як щодо ефективних заходів? Такі були?

У боротьбі з безробіттям українська влада майже завжди використовувала два механізми: підвищення заробітної плати й створення нових робочих місць. Також завдяки спрощеному отриманню кредитів, пільг та залученню інвестицій держава стимулювала приватний бізнес та державні компанії не скорочувати людей, а розширювати можливості для зайнятості. 

З початком пандемії звернення в центри зайнятості почастішали. Найбільшу кількість осіб звільнили зі сфери обслуговування. А кількість вакансій, які надходили від роботодавців в умовах карантину, зменшилася майже вдвічі. Щоби знизити рівень безробіття під час карантину, уряд збільшив допомогу безробітним і роботодавцям та спростив умови отримання кредитів через програму «5–7–9» — позики на пільгових умовах отримували як мікро-, так і малі підприємці. Окремо держава спростила умови реєстрації в службі зайнятості й подання заяви на отримання допомоги з безробіття. 

СOVID-19 — це ще квіточки. Як Україна намагається подолати безробіття в умовах війни?

Уряд користується напрацьованою схемою і намагається створити більше робочих місць. За програмою «єРобота» українці мають можливість отримати мікрогранти до 250 тисяч гривень на започаткування чи розширення бізнесу та гранти до кількох мільйонів — на розвиток переробних підприємств, закладки садів і теплиць. Обов’язкова умова грантів — створення підприємцями нових робочих місць. 

Під час війни компенсації надають роботодавцям за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб (якими скористалося вже 9 тисяч підприємців), а безробітних залучають до «Армії відновлення», яка буде займатися відновленням повоєнної України. 

Крім цього, за словами міністерки економіки України Юлії Свириденко, центри зайнятості пропонують різні програми перекваліфікації на затребуванішу спеціальність на ринку праці. Особи, старші за 45 років, ветерани та внутрішньо переміщені можуть отримати ваучер на навчання для зміни спеціальності.

А який досвід подолання безробіття після війни в інших країн?

Велика проблема після будь-яких воєнних дій — це мінімальна кількість робочих місць, багато громадян, що шукають роботу, і разом з тим велика кількість біженців, які не хочуть повертатися.

Після завершення воєн міжнародні донори та національні уряди впроваджували програми, націлені на повернення біженців. Йшлося про транспортні витрати, допомогу в пошуку роботи, надання кредитів для започаткування бізнесу. Так у Боснії та Герцеговині під час боїв з 1992-го до 1995 року з країни поїхало 2,2 мільйона людей. Через 5 років після війни 500 тисяч не повернулися додому і продовжили жити за кордоном. Щоб допомогти відновити Балкани, використовували низку програм:

PHARE — програма ЄС, яка загалом спрямована на країни Східної та Центральної Європи, щоб допомогти підготуватися до вступу в Союз. Для Боснії та Герцеговини у межах програми PHARE запустили EAP — Essential Aid Program. Програма була задумана як перехідний етап між гуманітарною допомогою і довгостроковими проєктами відбудови та передбачала постачання матеріалів і обладнання в 10 найважливіших секторів економіки; 

SAPARD — ще одна програма ЄС для країн Східної й Центральної Європи, спрямована на розвиток сільського господарства;

OBNOVA — програма ЄС для відбудови інфраструктури та повернення біженців;

Stabilisation and Association Process (SAP) — план ЄС для активізації економічного розвитку країн і наближення їх до Євросоюзу. Одним із головних його інструментів була програма фінансової підтримки CARDS. 

Однак у випадку Боснії та Герцеговини відсутність єдиної стратегії розвитку економіки та єдиного центру координації програм реконструкції негативно вплинула на економічну ситуацію. Крім цього, держава не опікувалася створенням нових робочих місць і залишила це питання для самого ринку праці та приватних ініціатив. Протягом 10 років після закінчення війни у 1996–2007 роках безробіття в цій країні зберігалося на рівні 30–40% і довгий час було одним з найвищих у Європі (16%). 

Втім, найвідоміша стратегія реабілітації повоєнних економік — план Маршалла. Згідно з планом, європейські країни отримували продовольство, пальне, обладнання, позики, а сам він був спрямований на розбудову промисловості й економічних зв’язків між країнами. За час існування плану Маршалла 17 країн Європи отримали допомоги на $13 мільярдів ($115 мільярдів за курсом 2021 року), 90% яких — на безповоротній основі. План спрацював: з 1948-го до 1952-го промисловість зросла на 35%, а рівень доходів до середини 70-х — на 20%. Співпраця країн стала чимось більшим — підґрунтям для створення Євросоюзу.

Але найефективнішою економікою після США була Японія — країна, що не просто програла, а була суттєво знищена. Крім цього, країна втратила всі території: Китай, Маньчжурію та Філіппіни, завдяки яким забезпечувала себе сировиною, паливом та продовольством. Також США змусили Японію відмовитися від захоплених земель у Східній Азії.

Перебуваючи під лагідною окупацією США з 1945-го до 1952 року, Японія спромоглася відбувати економіку. Фактично фінансуючи Японію [надавши $3 мільярди], США зміцнювали свої позиції в Азії в часи холодної війни. США ліквідували промислові картелі (дзайбацу). Вони зосередили в руках акції найбільших компаній ВПК, які були основою японської економіки до війни. Таким чином США умовно встановили антимонопольний контроль.

Після цього провели земельну, податкову реформи та реформу у сфері праці, було знижено корпоративні податки. Натомість збільшено оподаткування населення, якого раніше практично не було. США розробили для Японії нову податкову систему: щоб заохотити людей сплачувати податки добровільно, в Японії запровадили блакитні декларації — для тих компаній, які належно вели бухгалтерський облік та звітність і все вчасно платили. Бізнеси, які подавали такі декларації, менше контролювали й перевіряли держоргани.

Також Японія конфіскувала сільськогосподарські землі у довоєнних землевласників і за дуже пільговими цінами продала їх фермерам, які раніше працювали на цій землі. Сільськогосподарські землі становлять лише 15% території країни, тому була спроба підвищити ефективність та продуктивність цих територій. Ця спроба була вдалою: з’явилися заможні аграрії, які почали вкладатися у банківську систему та нові технології. 

Загалом ключовим елементом успішного відновлення економіки країни стала ставка на високотехнологічне виробництво. Якщо в середині 1950-х це були металургія, енергетика та суднобудування, то вже у 1960-х їх замінили електроніка та автомобілебудування.

Японці були обмежені в природних ресурсах, тож інвестували в технології та активно скуповували патенти по всьому світу. У 1950–1960 роках японські компанії придбали понад 30 тисяч патентів на суму близько $1 мільярда. На науково-технічні розробки витрачали понад 3% ВВП. У підсумку японці почали виготовляти технологічну продукцію. Такий підхід дав Японії змогу швидко захопити світовий ринок споживчої електроніки.

Японський сценарій особливо цікавий для України, адже деякі техноменеджери вже прогнозують, що країна, яка випробує під час війни з Росією найновіші (зокрема військові) технології США і Європи, може стати країною-стартапом після війни.