Путін вважає Росію антиколоніальним чемпіоном. Але все зовсім навпаки — пояснюємо, чому

Це спільний проєкт Заборони з Воля Хаб — міжнародною мережею журналістів, розслідувачів та істориків, що поширює інформацію про російський колоніалізм. У першому матеріалі та відеоексплейнері ми розбиралися у феномені колоніалізму, його різновидах та вплив на поневолені народи. Цього разу ми пояснюємо, чому Росію варто вважати колоніальною імперією попри спроби Кремля переконати світ у зворотньому (матеріал також доступний у форматі відеоексплейнера).

В чому різниця між колоніалізмом та імперіалізмом? 

Ці дві практики нерідко вважають синонімами, адже колоніалізм та імперіалізм мають чимало спільного — насамперед політичний та економічний контроль над залежною територією.

Зрозуміти різницю допомагає етимологія термінів. Слово «колоніалізм» походить від латинського colonus — «фермер». Раніше практика колоніалізму передбачала переселення людей на нову територію, де вони жили як постійні поселенці, зберігаючи політичну відданість країні свого походження. Та з технічним прогресом все змінилося: людство отримало можливість мандрувати до найвіддаленіших куточків планети, а заразом і переселяти набагато більше людей за океани, не розриваючи політичного контролю між країнами.

Натомість в основі терміну «імперіалізм» лежить латинське imperium — «наказувати». Тобто одна країна може пригноблювати іншу не лише шляхом переселення, а й, зокрема, через контроль над суверенітетом. Імперіалістична ідеологія просуває світогляд, згідно з яким одна група людей або нація вважає себе вищою за інші, а значить, має право чи обов’язок донести свою ідею до «нижчих», «примітивніших» культур. Втім, у випадку найбільш відомих імперій світу ця «цивілізаційна місія» фактично виступала як виправдання окупації для видобутку сировини.

Чому Росія — це колоніальна імперія?

Дослідники виділяють чимало типів імперіалізму та колоніалізму, проте більшість із них сходяться в характеристиках, що роблять країну колоніальною імперією.

• Централізований контроль — один центр, метрополія, що контролює периферію.
• Нерівність — люди, які живуть у метрополії, мають більше привілеїв, вищий за інших статус та вважаються більш цивілізованими.
• Насилля (економічне, культурне, соціальне) — метрополія пригноблює людей з периферій, а це часто призводить до повстань, які потрібно придушувати. 
• Імперіалістична свідомість країни-агресора — впевненість у тому, що країна має право пригноблювати колонізовані народи.
• Насильницька асиміляція та спотворення національних ідентичностей під стандарти метрополії — саме те, що робить звичайну імперію колоніальною.

Колись Росія сама визнавала себе колоніальною імперією. Верхівка російської влади протягом 18-го, 19-го та початку 20-го століть відкрито мріяла скопіювати західні методи колонізації на Кавказі, у Центральній Азії та навіть в Африці.

Ось слова російського міністра фінансів Єгора Канкріна, який обіймав цю посаду з 1823 до 1844 року: «Недаремно закавказькі провінції можна назвати нашою колонією, яка повинна принести державі важливі переваги південного клімату».

Як зазначає історик Олександр Полянічев, у той час слово «колонія» було загальновживаним в Російській імперії, а ідея Канкріна полягала в тому, щоби розглядати Південний Кавказ і, зокрема, Грузію як власну квазітропічну колонію, що мала б постачати «південні» товари до метрополії.

Чому про російський колоніалізм варто говорити саме зараз?

Після початку повномасштабного вторгнення світ побачив, які злочини Росія чинить проти українського народу. Проте не всі усвідомлюють, що ця війна тривала століттями (хоч і не завжди з використанням важкого озброєння) і охоплювала не лише Україну, а й інші держави, що сусідують з Росією.

Прогалини в історичних знаннях помножуються на застарілі упередження, згідно з якими метрополії та колонії мають відділяти океани, а колонізованими можуть бути тільки люди кольору. Це дуже одновимірний погляд — і колоніальний сам по собі. На противагу йому сучасні дослідники (наприклад, Іва Томпсон) наводять приклади Ірландії та Шотландії, що, як і Україна, стали жертвами поглинання сусідніх територій.

З іншого боку — чимало дослідників колоніалізму та імперіалізму відчувають певну симпатію до промарксистських науковців, оскільки саме їхні дослідження лягли в основу постколоніальних студій. Коли на початку 20-го сторіччя колоніалізм почали сприймати як очевидно негативне явище, Москва швидко перевзулася і почала будувати собі імідж антиколоніального чемпіона.

Від Леніна до Путіна, російська пропаганда десятиліттями стверджувала, що Росія — ворог колоніалізму. Проте поки назовні Росія транслювала одне, за залізною завісою розгортався типовий сценарій колоніального імперіалізму. «Розстріляне відродження», операція «Вісла», «Брежнєвський циркуляр» — це лише кілька епізодів колоніальної війни Росії проти української культури, мови та людей за часів СРСР.

Сучасна Росія прирівнює українську мову, символіку й пісні до екстремістських символів, депортує українців з рідних земель, віддає викрадених під час повномасштабного вторгнення українських дітей на всиновлення та загалом веде геноцидальну війну, намагаючись припинити існування України як самостійної держави.

В усьому світі сьогодні стає зрозуміло, які негативні наслідки мали імперії для суспільства. Щоби розпочати деімперіалізацію Росії, важливо усвідомити її як імперію. Світ досі не зробив цього, що лише грає на користь Путіну. Він вдало використовує хибне уявлення про те, що імперії — це лише «Захід, що загниває». Саме тому у своїй нещодавній промові на честь анексії українських регіонів він 11 разів за 15 хвилин використав слово «колоніалізм» та зазначив, що Росія у своїй сучасній політиці займається «деколонізацією».

Так він намагається відбілити власні злочини. І для світу сьогодні — ідеальний час, аби переконатися в цьому.