«Від переляку померли чотири собаки»: як живе притулок для тварин у прифронтовому Краматорську. Репортаж Заборони

Через війну сотні тисяч українців вимушено покинули свої домівки. Тікаючи від обстрілів, багато хто залишає усе нажите: господарство, будинки, речі. Та нерідко залишають і тих, кого приручили — худобу та чотирилапих друзів. У Донецькій області таких покинутих тварин часто привозять до благодійного фонду «Друг» у Краматорську. Там тварин лікують і шукають їм нових господарів. Заборона побувала на місці та поспілкувалася з керівницею ініціативи про те, як виживає притулок для тварин у прифронтовому місті, як тварини переживають війну та чому врятувати всіх неможливо.

«Друг» без адреси

«У нас немає фізичної адреси. Їдьте вулицею Олекси Тихого до автосалону “Нісан”, а ми зліва від нього, ви почуєте», — говорить мені телефоном Кіра, очільниця благодійного фонду «Друг» у Краматорську. Жінка з кількома волонтерами опікується бездомними тваринами. Декого з підопічних привезли в її притулок з сіл у Донецькій області — людей там майже не лишилося, а обстріли не припиняються ні на годину.

Сам притулок розташований у промзоні на виїзді з міста. Навколо залізний паркан, за ним з одного боку траса, з іншого — поламані залізничні рейки та терикони. Як тільки заходиш у ворота, близько півсотні чотирилапих заходяться гавкотом. «Охоронці», — підмічає жінка, вдягнена у вʼязану вушанку та сірий пуховик. Ми знайомимося — виявляється, це і є Кіра.

«Я мріяла, що піду на пенсію, займатимусь собаками та відкрию приватний притулок. Але вийшло не зовсім так. Ми не маємо офіційного статусу притулку, у нас тимчасова перетримка», — пояснює вона.

Кіра все життя доглядала безпритульних тварин, а у 2016 році зареєструвала фонд «Друг». Відтоді фонд змінив багато місць — звідусіль доводилося зʼїжджати, допоки торік міська влада не виділила фонду невеликий шматок землі. А через півтора місяця почалася повномасштабна війна. 

Обмежені можливості

На перетримці у фонду «Друг» зараз 58 собак, близько 70 котів, а ще щури, шиншили й різні маленькі тваринки. Проте в самому притулку живуть тільки собаки — умов для утримання інших тварин немає, тому вони тимчасово живуть вдома у волонтерів та небайдужих містян, допоки їм не знайдуть господарів. Проте можливості фонду «Друг» обмежені — він існує на пожертви, а більшість волонтерів розʼїхалися у безпечніші регіони.

«Ми беремо тільки тих тварин, які потребують допомоги та догляду: тих, кого збили на дорозі, отруїли, хто лишився без господарів у селах, де майже нема людей. Намагаємося знаходити їм нових господарів. І, що цікаво, беруть зараз люди тваринок. Такий час непростий, а собак беруть — і великих, і маленьких. Тому собаки в нас потихеньку розходяться», — говорить Кіра.

Кіра веде сторінку у фейсбуці, де публікує інформацію про своїх підопічних. Ці дописи репостять місцеві пабліки та зоозахисні спільноти з інших міст. Тому собак розбирають не тільки мешканці Краматорська — до притулку приїжджають люди з усієї України.

Будки в притулку розташовані просто неба — загалом їх близько 50, біля кожної на ланцюгу сидить пес. Кіра зізнається, що її критикують за те, що собаки на привʼязі. Проте, каже вона, якщо всіх відпустити, собаки почнуть битися та можуть нашкодити одне одному.

Вглибині території стоять чотири вольєри — їх побудували нещодавно. Один такий вольєр коштує понад 20 тисяч гривень. Зараз там живуть поранені песики та цуценята. «Звісно, ми б дуже хотіли побудувати ще таких вольєрів та перемістити всіх собак туди, але поки що це дуже дорого», — ніби вибачаючись, каже Кіра.

Собаки на війні

З початком повномасштабної війни стало набагато важче, зізнається жінка. У листопаді за паркан притулку прилетів російський снаряд, залишилася величезна вирва. Він влучив у залізничні рейки — частина рейки перелетіла через територію притулку та впала з іншого боку траси. Дивом жодна собака не постраждала, хоча всі будки розвалилися від вибухової хвилі. 

«Підходиш до нього — будки немає, сама основа залишилася, а він стоїть прив’язаний і хвостиком махає. У нас вибило вікна, вибило двері, побило сітки. Якби це було вдень, звичайно, хтось із нас постраждав би, але воно сталося вночі, тому всім пощастило. І собаки, мабуть, усі були по будках, тож самі будки й розвалилися, а собаки залишилися цілі», — говорить Кіра.

За останній рік четверо собак в притулку померли від серцевої недостатності — злякалися вибухів. Зараз більшість тварин уже звикли до звуків прильотів, які трапляються у Краматорську чи не щодня.

За словами жінки, під час повномасштабної війни постраждалих тварин побільшало. Попри війну, люди продовжують труїти безпритульних собак, тому Кірі часто телефонують містяни з проханням забрати тварин собі, щоб їх ніхто не вбив. Однак можливості прихистити всіх у притулку просто немає, бо для кожного собаки потрібні щонайменше будка і корм, а це все коштує грошей, яких у фонду обмаль.

Поки ходимо територією, собаки заходяться гавкотом і не заспокоюються ні на хвилину, допоки їм не насипають їсти. Біля кожної будки стоїть дві мисочки: для каші і для води. Кашу собакам тут варять щодня — навпроти вольєрів на цеглах стоїть пічка, на ній — величезна каструля. Годують двічі на день — рано вранці і по обіді. У другій половині дня притулок зачинений.

Дрова для вогнища залишилися ще з початку року. На місці, де зараз стоять будки, була посадка. Кіра зі знайомими самотужки розчистила територію. В кінці двору стоїть залізний вагончик. Світла та води тут немає, бо через обстріл пошкоджені електропроводи та каналізація. Всередині — корм для тварин, ковдри й одяг, який приносять люди, щоб утеплювати будки. 

«Ми готували будки до зими: оббили зсередини додатковим утеплювальним шаром, поклали одяг на підлогу та завісили пластиком входи, аби вітер не задував. Пару будок нам допомогли зробити наші друзі-іноземці — дві англійки та американець. Навіть от розфарбували жовто-блакитною фарбою», — проводить нам екскурсію Кіра.

Тваринам потрібен дім

Біля вагончика стоїть велика будка. На ній намальовані польові квіти, а над входом фарбою написано «Будка мрії». Тут живе Джек — найбільший пес у притулку. Джек живе на перетримці давно: ніхто не хоче його забирати, бо він дуже великий.

«Обережно, а то і руку може відкусити», — попереджає нас Кіра.

Собака дійсно агресивно реагує на чужих людей, але як тільки Кіра підходить його погладити, величезний звір перетворюється на милого цуцика, який хоче, щоб його почухали за вушком. 

Попри те, що собаки хором гавкають на незнайомців, кожен з них починає ластитися та махати хвостом, коли підходиш і простягаєш руку, щоб погладити. Їм хочеться гратися, тертися брудним носом об живу людину. Кіра обходить своїх підопічних, вони по черзі замовкають і кидаються до неї обійматися. Здебільшого тут живуть безпородні собаки, але трапляються і породисті. 

«Багатьох собак просто вигнали на вулицю. Один вівчар у нас є. Хлопчик. Він бігав парком у нашийнику. Його побачив перехожий і привів сюди. Скільки ми не виставляємо оголошення “шукаємо господаря” — господар не озвався. Другу вівчарку знайшли випадково в підвалі недобудованого будинку. Вона провалилася та сиділа в підвалі невідомо скільки, сусідка випадково почула гавкіт. Витягли її, вона адекватна, нормальна, хороша собака. Зазвичай, коли собаку витягаєш петлею, вона ж не розуміє, що ти її рятуєш, і починає пручатися, кусатися. А ця далася абсолютно спокійно. Теж виставляли оголошення, шукали хазяїна — і без успіху», — розповідає Кіра. 

У кожного собаки тут своя історія. Ось Гена та Кікі, яких знайшли в Авдіївці. Ось старий Тіша, який віддалено нагадує пекінеса і майже не гавкає — тільки сумно виглядає зі своєї будки. «Тіша все життя прожив вдома, а потім став старий і хазяї його вигнали», — розповідає Кіра. Ось горда і дзвінка Герда, яку хазяйка привезла на перетримку на пару тижнів, а потім не повернулася. Ось Бім, якого, ймовірно, били й ображали, бо він дуже лякається людей і притискається до землі, коли простягаєш руку погладити. Ось Джесіка, яку господарі викинули на смітник разом з її цуценятами. 

З одного боку, розмірковує Кіра, люди тікають від війни й не думають в цей момент про те, чи виживуть їхні домашні улюбленці, яких вони залишають. З іншого боку, є господарі, які відповідально ставляться до тих, кого приручили, і навіть відмовляються від евакуації, якщо немає можливості забрати чотирилапих з собою. Так сталося із собакою на прізвисько Малий. Його господаря Олега волонтери вивозили з-під обстрілів у Соледарі. Усе, що встиг захопити з собою чоловік — невелику сумку, гітару і собаку. Малого Олегу заповіла мама — перед її смертю син пообіцяв, що доглядатиме пса до кінця. Потім Олег із Малим потрапив до Краматорська, але житло знайти не зміг. Його поставили перед вибором — або прихисток, або собака. Тоді чоловік звʼязався з Кірою і попросив про допомогу. 

«Ми вже мало не знайшли йому нових господарів, а потім я подумала: а якщо знайти Олегу будинок і він зможе забрати собаку? Навіщо їх розлучати? Я написала про це у соцмережах, люди надихнулися історією, допомогли йому зняти будинок, купили дрова, відновили банківську картку. Так вони й живуть разом», — розповідає засновниця притулку.

Час від часу хворих чи поранених тварин Кірі привозять українські військові. Нещодавно з фронту так привезли вагітну таксу — лікарі сказали, що у неї дуже великий живіт, вона не зможе народити й помре. Але собаці зробили кесарів розтин, і тепер вона няньчить цуценят та шукає новий дім. 

«Я ж люблю їх всіх. Це живі істоти, як їх не любити. Понад усе на світі хочеться, щоб війна закінчилася, ми набудували вольєрів і собаки могли жити без ланцюгів. Їм потрібен простір. Хочу насадити тут чагарників, щоб була краса. Оце єдина мрія у мене», — каже Кіра.

Їхати звідси не хочеться — шкода тварин, яких зрадили, які відчувають війну кінчиками лап щоразу, як Росія вдаряє по Краматорську ракетами. Кіра поспішає у справах і зачиняє притулок. Собаки по черзі заходять до своїх будок, і за лічені хвилини стає тихо. Чути лише шум машин, що проїжджають вулицею Олекси Тихого.