РФ почала використовувати крилаті авіабомби — і це велика проблема для ЗСУ. Чим вони такі небезпечні та чи вплинуть на контрнаступ?

Наприкінці березня армія РФ застосувала крилаті або планувальні авіабомби — тип озброєння, який ще не використовувався у війні з Україною. Масовість застосування цих бомб стала настільки критичною, що про них почав говорити вищій військовий склад ЗСУ, а експерти припускають, що це може позитивно вплинути на ефективність авіації РФ. Чи це інноваційна зброя РФ, та чи є протидія — Заборона розібралася з військовими експертами. 

Крилата авіабомба — що це?

Авіаційна бомба — один з найпримітивніших авіаційних боєприпасів. Це боєголовка, наповнена вибуховою речовиною, яка спрацьовує при зіткненні з об’єктом ураження. Авіабомби не мають власних двигунів чи систем навігації та належать до снарядів, що вільно падають.

Повітряно-космічні війська РФ неодноразово застосовували подібні авіабомби, однак могли пустити їх у дію лише там, де літакам не загрожувала українська система ППО. Аби скинути авіабомбу, літаку, що її переносить, доводиться підлітати безпосередньо до об’єкта ураження, що робить із нього привабливу ціль. 

Тому авіабомби почали використовувати там, де російським літакам нічого не загрожувало. Один з найбільш кривавих епізодів — бомбардування Маріуполя. Однак продовжити тактику випаленої землі армії РФ не вдалося: успішна робота української ППО та авіації відігнала російські літаки. 

Все змінилося у березні 2023 року. По позиціях ЗСУ почали влучати авіабомби, хоча поруч із лінією зіткнення не було помічено жодних літаків. Як виявилось, армія РФ стала оснащувати старі радянські ФАБ системами навігації та прикріплювати до них так звані крила, які перетворювали застарілий снаряд на крилату або планувальну авіабомбу, яка здатна пролітати близько 70 кілометрів.

«До бомб, які після скидання з літака використовують свою кінетичну енергію і падають вертикально, прилаштовують крильця, — пояснює Роман Світан. — Так бомба перестає падати вертикально та починає планувати з управлінням по ГЛОНАСС — це російський аналог GPS. З цим управлінням вона планує в потрібну точку».

Керовані авіабомби — нова зброя, розроблена російським оборонпромом? Чи в неї є аналоги?

Подібна зброя — не російська інновація. 

У Другій світовій війні німецькі літаки люфтваффе використовували планувальні бомби з радіокомандним та телевізійним наведенням, які скидались за кілька кілометрів від цілі. Сучасні керовані авіабомби працюють майже за тим самим принципом, але оснащені значно модифікованими лазерними або супутниковими системами наведення чи їх комбінацією.

Наприклад, армія США давно озброєна подібними авіабомбами JDAM. Як заявляв командувач ВПС США в Європі Джеймс Хекер, в України вже є цей тип боєприпасів, хоч і в обмеженому вигляді. 

«[З березня 2023 року] російська армія використовує УМПК — універсальний модуль планування та корекції, російський аналог американських JDAM, — розповідає ізраїльський військовий експерт Давід Гендельман. — На звичайну бомбу монтується блок і панелі управління та крила, і вона перетворюється на бомбу планувальну й кореговану. JDAM використовуються [армією США] давно, а УМПК, на відміну від інших російських авіабомб, — нещодавня розробка. Це відповідь на сильну українську ППО і велику витрату ракет класу “повітря — поверхня”». 

У РФ величезні склади радянської зброї. Чи багато в них авіабомб? 

Зі слів експертів, з якими поспілкувалася Заборона, так. Виробничі можливості РФ з виготовлення модифікацій до запасів бомб достатньо високі — і це може призвести до серйозних проблем для ЗСУ. 

Єдиною можливою проблемою, на думку експерта Андрія Харука, можуть стати мікросхеми, необхідні для модулів управління авіабомбою. «Все залежатиме від того, наскільки суворо буде дотримуватись режим міжнародних санкцій щодо постачання мікроелектронних компонентів, — говорить він. — Вочевидь, його дотримуються не надто добре: швидше за все, Китай не постачатиме Росії літаки чи ракети, а от кілька коробок таких мікросхем — це значно простіше. А для ЗСУ вони можуть створити потенційну проблему».

Крилаті авіабомби — серйозна проблема для ЗСУ? Чи це перебільшення?

За оцінками експертів, модифікації крилатих авіабомб можуть пролетіти близько 70 кілометрів. На практиці це відбувається так: винищувач типу Су-30, Су-34 чи Су-35 набирає висоту близько 10–15 кілометрів та наближається до лінії фронту на відстань у кілька десятків кілометрів. Після цього він скидає крилату авіабомбу та повертається на базу дислокації. Враховуючи значну технічну перевагу російської авіації над українською, такі бойові вильоти для повітряних сил РФ абсолютно безкарні, адже винищувачі ЗСУ не можуть дістати їх через обмежену дальність ракет «повітря — повітря».

Ще одна серйозна проблема — потужність авіабомб. «500-кілограмова бомба — це приблизно те саме, що удар ракетою “Кинжал” або “Іскандером”, — пояснює Світан. — Кругове відхилення [від цілі] в неї досить велике, але через потужність самої бомби вона завдає шкоди і тій точці, куди могла не попасти, і об’єктам поруч».

На думку Харука, авіабомби зможуть змінити філософію авіаційних операцій: «Застосування високоточних припасів дозволяє різко збільшити кількість цілей. З переходом до високоточних боєприпасів змінюється розрахунок потрібних для нальоту сил. Якщо раніше будувався приблизно такий розрахунок: “скільки літаків потрібно для ураження однієї цілі”, то зараз він виглядає так: “скільки цілей може уразити один літак”. Літак, що несе дві чи чотири керовані авіабомби, може уразити відповідну кількість цілей».

Як Україна може цьому протистояти?

Речник Повітряних сил України Юрій Ігнат заявив, що авіабомби — це «нова загроза, на яку реагувати, м’яко кажучи, важко, бо противник застосовує ці керовані бомби дистанційно, і поки що безкарно».

Є лише два способи протидії авіабомбам. Перший — наземні зенітно-ракетні комплекси (ПРО) типу Patriot. Система здатна збивати крилату авіабомбу, однак, за словами Романа Світана, потребує дорогих та обмежених ресурсів: «Ефективна площа розсіювання бомби приблизно така ж, як і дронів Shahed-136, а швидкість невелика — збити її можна, але це дуже велика невідповідність: ЗСУ витратить багато ракет на ці [дешеві у порівняні з ракетами] бомби».

Залучення ПРО проти авіабомб, ймовірно, першими випробували війська Аргентини під час Фолклендської війни 1982 року з Британією, коли зенітно-ракетний комплекс «Роланд» збив дві авіабомби. Однак, за словами речника Повітряних сил України Юрія Ігната, подібна тактика контрпродуктивна у війні з РФ: «Якщо ми порахуємо, скільки знадобиться ракет, адже і не одну ракету треба, [щоб влучити по авіабомбі], є загроза того, що в нас просто не вистачить озброєння для того, щоб протидіяти Російській Федерації вже всередині країни».

Інша контрдія — збиття літаків-носіїв, з яких здійснюється скидання снарядів. Україна не володіє літаками чи боєприпасами, які були б здатні збивати російські винищувачі на великій дистанції. 

«[Українські] МіГ-29 та Су-27 поступаються російським винищувачам, — розповідає Харук. — Потрібен західний літак у комплексі з далекобійними ракетами “повітря — повітря”. В ідеалі все це має працювати разом з літаком дальнього радіолокаційного виявлення, який би забезпечував наведення». 

Цю ж думку висловлює Ігаль Левін: «З авіабомбами можна боротись тільки одним способом — збивати літаки. Саме тому потрібні F-16. Командувач Повітряних Сил України [Микола Олещук] на своїй офіційній сторінці опублікував текст “Чому F-16 важливі Україні”. Серед іншого там вказана необхідність збиття літаків». 

Необхідність отримання західних літаків зумовлена ще й тим, що ЗСУ не може ефективно використовувати американські крилаті авіабомби JDAM: їхнє дзеркальне до російської тактики застосування ускладнене, адже українські винищувачі не можуть підійти до лінії фронту на необхідну дистанцію через ризик, що більш сучасні російські винищувачі виявлять і знищать їх раніше, ніж здійсниться скидання снаряда. 

Як авіабомби вплинуть на хід бойових дій? Чи позначаться вони на контрнаступі ЗСУ?

Майбутнє систематичне застосування авіабомб (у якому можна не сумніватися) призведе до необхідності перегляду стратегії ведення війни з української сторони. 

«ЗСУ будуть змушені зробити те, що зробили росіяни, коли почали зазнавати збитків від HIMARS — відсунути пункти тилового постачання за радіус ураження. Якщо українській армії доведеться відсувати склади боєприпасів на 50 чи 60 кілометрів від фронту за лінію ураження керованих авіабомб, то це позначиться на ефективності бойових дій сухопутних військ».

Але, за словами Романа Світана, керовані авіабомби навряд чи вплинуть на хід контрнаступу: «Контрнаступ може врятувати нас від авіабомб. Планувальні бомби прив’язані до геолокації: вони летять в напрямку точки, яка була розвідана, “забита в мозок” бомби. ЗСУ ловлять на стаціонарності, адже армія закопалася. Рух та динаміка [техніки й особового складу] можуть врятувати ЗСУ від цих бомб принаймні на найближчому етапі — за танком бомба ганятися не зможе».