Читаєте зараз
Мученик Італії, адвокат Муссоліні, поціновувач ламбруско. Політологиня Єлизавета Павленко згадує, чим запам’ятався Сільвіо Берлусконі

Мученик Італії, адвокат Муссоліні, поціновувач ламбруско. Політологиня Єлизавета Павленко згадує, чим запам’ятався Сільвіо Берлусконі

Elizaveta Pavlenko

12 червня помер колишній прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі. Він домінував у політиці протягом 20 років, навіть коли був в опозиції. Берлусконі — прем’єр-міністр з найдовшим терміном перебування на посаді в історії Італійської Республіки: він очолював чотири уряди впродовж рекордних дев’яти років. На прохання Заборони політологиня Єлизавета Павленко написала некролог колишнього прем’єра — за його власними словами, мученика Італії та, за словами критично налаштованих опозиціонерів, популіста, який привів правих до влади й нормалізував зв’язки уряду з мафією. 


Травень 2023. Я йду темним тунелем нічної Генуї — потяг традиційно запізнився, а двокілометрова відстань здалася надто близькою, щоб викликати таксі. «З Донбасом до перемоги» — напис зустрічає мене за три тисячі кілометрів від лінії фронту. Про те, що йдеться не про перемогу України, дали зрозуміти графіті «ні НАТО» та заклики припинити давати зброю, адже «краще витратити ці гроші на людей». Ці графіті й трафарети нагадують мені одну людину.

Я підходжу до дверей свого готелю. На них — графіті серпа й молота, намальоване знайомим усім відпрасованим посткомуністичною історією криваво-червоним кольором. На мені — футболка з написом «Я люблю Україну». Ці два полярні погляди на світ добре ілюструють Італію. 

Сільвіо Берлусконі, хоч і був правим на папері, мав ліві політичні амбіції. Період його політичного лідерства в Італії називають біполярним, адже тоді уряд був поділений навпіл: дві сталі коаліції, право- та лівоцентристська, очолювали країну з 1994-го до 2008 року. Суспільство ділилося на прихильників та гейтерів Берлусконі, як поділене й сьогодні на прихильників та гейтерів України.

З Берлусконі пішла ціла епоха італійської політики. 

«Я прийшов у політику через любов до своєї країни», — казав він на початку кар’єри. «Він прийшов у політику, щоб захищати свої компанії», — пізніше заявляв його помічник Марчелло Делль’Утрі.

Берлусконі зробив капітал на бізнесі з нерухомості, а згодом став медіамагнатом, створивши успішну компанію Fininvest (рання назва — Mediaset). Політика була кроком для збереження багатства: італійська влада саме розпочинала жорстку боротьбу проти корупції, що загрожувало його бізнес-діяльності. У 1990-х Італія переживала політичну й економічну кризу: економіка була на межі рецесії, деіндустріалізація та приватизація призвели до масового безробіття, а чиновники були тісно пов’язаними з мафією. 

У цей час мільярдер Берлусконі обіцяє перенести свої економічні успіхи в масштаб цілої країни. Складалося враження, що всі італійці стануть такими ж багатими, як і він сам, — власне, саме це обіцяв Берлусконі. Це змусило італійців закрити очі на сумнівне походження його багатства. Сільвіо створив власну партію, назвавши її, ніби це футбольний слоган, Forza Italia («Вперед, Італіє»). Італійці люблять футбол, тож Берлусконі, на той час власник клубу «Мілан», був їм до вподоби.

Тільки любов до національного спорту не забезпечила б йому 43% підтримки на перших парламентських виборах 1994 року. Берлусконі дав італійцям те, чого не могли дати досвічені політики, — надію на майбутнє. І ця надія лунала популістськими слоганами на його трьох телеканалах з мовленням по всій країні.

Як політик популістичного толку, Берлусконі залишив більшість обіцянок на папері. «Ліберальна революція», яка мала на меті знизити податки й прискорити зростання економіки, так і не розпочалася, хоч і забезпечила йому місце в уряді. З 2001-го до 2010 року, вісім з яких він очолював уряд, Італія мала один із найнижчих темпів економічного зростання у світі. Прем’єру не вдалося реформувати італійську судову систему й позбавити прокурорів домінування в судових процесах. Берлусконі використовував парламентську більшість для неухвалення законів, які йому були невигідні, і навпаки.

Берлусконі більше запам’ятався скандалами, аніж дієвими реформами. Він висміював колір шкіри 44-го президента США Барака Обами, описуючи його «молодим, привабливим і з сонячною засмагою»; принижував культуру інших національностей (фіни викликали обурення через те, що «навіть не знають, що таке прошуто», а араби були недостатньо розвинутими, на відміну від «вищої західної цивілізації»); виправдовував фашистський уряд Беніто Муссоліні, адже «Муссоліні просто відправляв людей на відпочинок у заслання». Його нетерпимість проявлялася і щодо співвітчизників: відвідуючи постраждалих від землетрусу в шелтерах для внутрішньо переміщених осіб у регіоні Абруццо 2009 року, Берлусконі порадив їм «розглянути це як вікенд-кемпінг». 

Проти Берлусконі було розпочато 36 судових процесів з різними обвинуваченнями — від хабарництва до дитячої проституції. Його підозрювали в убивстві двох італійських прокурорів, Джованні Фальконе та Паоло Борселліно, які розслідували справи проти мафії у 1992 році: на думку суддів, вони могли завадити політичному тріумфу Берлусконі. Прем’єра виправдали в усіх справах, окрім однієї — податкове шахрайство його медіакомпанії Mediaset. Обвинувачення призвело до позбавлення можливості обіймати виборні посади з 2013 року (двома роками раніше він подав у відставку через боргову кризу, яку спричинили попередні непослідовні рішення). Берлусконі оскаржив заборону, і за п’ять років міланський суд реабілітував його. 

Отримавши право знову обіймати виборні посади, експрем’єр висунув свою кандидатуру на вибори до Європарламенту. З 2019 року він був одним з депутатів, проте більшість часу провів не в парламентському кріслі, а в лікарні: спершу тяжко хворів на коронавірус, а пізніше боровся з лейкемією. 

Улітку 2022 року він знову висунув свою кандидатуру на посаду прем’єра. Але партія Берлусконі не змогла повторити попередні успіхи — за неї проголосувало всього 8% виборців. За його майже десятирічну відсутність персоналістська партія ослабла й навряд зможе повторити успіх без харизматичного лідера.

Кар’єра Берлусконі почала закінчуватися з повномасштабним вторгненням РФ в Україну. Популістичні лозунги про те, що Київ відповідальний за початок великої війни, а Володимир Зеленський напав на так звані «Л/ДНР», стали маргіналізованою риторикою навіть серед правих — Forza Italia заперечила слова свого лідера, запевнивши в повній підтримці України, а прем’єрка Джорджа Мелоні засудила заяви Берлусконі.

Берлусконі вважають одним з найбільш непослідовних та хаотичних політиків останніх років. Сам Берлусконі так не вважав: «Щиро вірю, що я найкращий прем’єр-міністр Італійської Республіки за 150 років її історії». Він називав себе Ісусом Христом від політики: «Я терпляча жертва; я жертвую собою заради всіх». Видається, Берлусконі без жодної іронії вважав себе святим. Дон Верзе, його близький друг і засновник лікарні Сан-Раффаеле в Мілані, казав, що він просив допомогти йому «прожити 150 років, щоб привести Італію до ладу». В цій же лікарні Берлусконі помер у віці 86 років. 

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій