«Поки нас не було, мою корову, Ясенію, застрелили. Мій собака просидів біля її тіла 27 діб». Окупанти місяць тримали 386 мешканців села Ягідне в підвалі школи. Заборона побувала там

27 діб російські солдати утримували жителів села Ягідне Чернігівської області в підвалі школи. 386 людей просиділи в темноті з мінімумом їжі й води та без медикаментів, поки село не деокупували в березні 2022 року. Журналістка Заборони Поліна Вернигор побувала в Ягідному через рік після звільнення й переповідає хроніку ув’язнення цілого села та воєнні злочини ЗС РФ.  

Встигнути відбудувати село до зими

Ягідне розташоване за 22 кілометри від Чернігова. На вулиці Космонавтів — першій вулиці Ягідного, на яку ми завертаємо з київської траси, — майже немає людей. Деякі будинки розбиті вщент, з інших — лунають звуки молотків та електропил. Ідемо в кінець вулиці, де на місці руїн троє будівельників кладуть фундамент. Говорити про свою роботу й про те, що сталося з домом, їм ніколи. Один з них швидко кидає: «Маємо добудувати до зими, часу обмаль».

Навпроти будинку — згорілий автомобіль. За ним починається ліс. На узбіччі стоять таблички з написом «Обережно! Міни». Ми залишаємо нашу машину й ідемо стежкою попри лісосмугу. За полем видніються будинки з понівеченими дахами, вздовж поля стоять дерева, а на гілках хитаються залишки спалених ковдр та одягу.

За сто метрів ми помічаємо широку зруйновану двоповерхову будівлю. Вона нагадує школу чи дитсадок — на її задньому подвірʼї дитячі гойдалки та турніки. Це місцевий Будинок культури. 

Перед ним встановлений інший, уже новий дитячий майданчик. Навколо нього серед трави валяються уламки снарядів, по яких лазять жуки й мурахи. На гойдалці сидить дівчинка років десяти. За кілька хвилин на майданчик приходить її мама. Розповідати про окупацію жінка не хоче: «Ми намагаємося це забути».

Підвал у пекло

Від Будинку культури простягається вулиця Дружби. На ній розташовані здебільшого двоповерхові квартирні будинки. Ми заходимо в перший же двір, на лавці сидять дві пані.

Одна з них називається Катериною, їй 62 роки. Вона ніби чекала можливості виговоритися. Як тільки бачить камеру — одразу веде показувати свій погріб. Це довга одноповерхова будівля з кількома дверима й заглибленнями під землю. На дверях крейдою російською написано «Мины». Саме в цьому підвалі Катерина разом з чоловіком ховалися на початку повномасштабного вторгнення.

«Перші дні нас сильно обстрілювали. Ми всі ховалися в погребах. 2 березня ввечері сусід сказав, що орки в Ягідному. Я вийшла надвір нагодувати худобу, а там стрілянина: кулі свистять, снаряди розриваються. Я навприсядки добігла до сараю, глянула через хвіртку — а на паралельній вулиці вже маса військових. Кілька тисяч точно було», — згадує Катерина.

Заснути тієї ночі в погребі не вдалося нікому. На ранок росіяни вже ходили хатами та забирали людей. У сарай Катерини зайшло троє окупантів. Перед цим один з них вигукнув: «Кто-нибудь есть? Если не выйдете, кину гранату».

Катерина з чоловіком встигли взяти пакет з документами, пів хлібини, пів пляшки води та трохи яблук. На подвірʼї валялася розкидана кукурудза й постріляні кури. 

«Ведуть: два спереду, один ззаду, усі з зарядженими автоматами. Дивлюся, до школи повертають, а там стоїть уже маса наших людей. Я тоді подумала, що всіх зараз до паркану поставлять і розстріляють. Нас загнали всередину [в підвал], підперли бетонною плитою. Не випускали дві доби. Ми всім селом сиділи в сирому підвалі — ні світла, ні газу. Нас було приблизно 380 осіб. 72 дитини, були й лежачі люди», — розповідає жінка.

27 днів темноти

Перші два дні окупанти не годували й не давали води заручникам — усі ділилися крихтами, які забрали з собою. Потім російські солдати принесли по половині пластикового стаканчика бульйону. Згодом кинули пакети із сухпайками. Коли селяни підсвітили свічкою написи на них, виявилося, що строк придатності закінчився 2017 року. Доводилося їсти, що дають.

У підвалі були відра — туди й ходили в туалет. Іноді вʼязнів по пʼятеро водили в туалет на подвірʼї, але часу на це виділяли зовсім мало. Від неякісних продуктів, нестачі їжі, поганих санітарних умов, задухи та сирості люди в підвалі почали хворіти. Ліків не було, померло 12 осіб. 

За різними свідченнями, ще від 10 до 17 людей росіяни застрелили. І якщо ці оцінки різняться, то про одну жертву в Ягідному знають усі: тіло пенсіонера, колишнього поліцейського, пролежало на вулиці під парканом три тижні. Деякі тіла привозили до школи й складали біля підвалу. Коли назбиралося сім трупів, вʼязням дозволили поховати вбитих. 

«Транспорту не було, тож хлопці тачками возили трупи на могили. Викопали траншею, щоб по одному не ховати. Росіяни підганяли, почали стріляти [в повітря чи в землю]», — говорить Катерина. 

Одного дня окупанти оголосили, що збираються вивозити селян у Тюменську область: чоловіки будуть валити ліс, а жінки — чистити рибу. Кілька разів з підвалу намагалися забрати молодих дівчат — деякі військові напідпитку хотіли «розважатися». Мешканці змогли відбити своїх, про зґвалтування в підвалі свідчень немає. 

Воля і гранати в шафі

Ягідне звільнили 30 березня. Уранці всі говорили про те, що окупанти давно не приходили в підвал. Згори лунали звуки пересування бронетехніки. Десь о 15-й годині все стихло. Ввечері селяни наважилися відсунути плиту й побачили, що надворі нікого немає. Ще ніч вони не наважувалися виходити назовні, бо боялися, що росіяни в лісі: чекають, поки ті вийдуть, щоб розстріляти. 

«Я кажу: “Додому не підемо, будемо тут: якщо вони втекли, так просто це місце не залишать”. Виявляється, вони залишили шістьох саперів, які позаміновували, понакладали оцих сюрпризів у наших будинках. Навіть за школою поставили стіл — там лежала ганчірка, а під нею граната», — згадує Катерина. 

Наступного ранку в Ягідне приїхали українські військові. Лише тоді селяни наважилися вийти. У своїх будинках мешканці знайшли розтяжки з гранатами: у шафах, пралках, під ліжками. Деякі люди вирішили залишитися ще на кілька днів у школі, поки сапери не розмінують усі оселі. 

Тільки після звільнення селяни дізналися, що росіянам не вдалося захопити Чернігів і Київ — ті запевняли, що вся Україна буде під їхнім контролем. 

Прострелений телевізор

Житло Катерини, як і її сусідів, у жахливому стані: через обстріли вікон не було, батареї полопалися, усюди сліди від куль та уламків снарядів — у квітні 2022 року на вулиці було тепліше, ніж у будинку. Росіяни розстрілювали особисті речі й убивали всю худобу. Корову Катерини, Ясенію, окупанти застрелили біля школи. Її собака, Мультик, сидів біля бездиханного тіла 27 днів.

Згодом у Ягідне приїхали волонтери. Спочатку вони привозили продукцію, а потім почали відбудовувати домівки.

Сусідці Катерини, Ніні, 60 років, вона також на пенсії. Спочатку жінка переживає, що виглядає «не для кадру», але впродовж розмови розслабляється й запрошує нас подивитися на її житло, яке вона досі приводить до ладу. 

Минулого літа добробат відбудував у домі стіну, балкони, дах та поставив нові вікна. Усередині досі лишилися сліди війни: посічені уламками стіни й деревʼяні шафи та прострелений телевізор. У квартирі Ніни жили окупанти. Росіяни все тут перерили й украли багато особистих речей.

«У мене два сини, то вони їхні кросівки надівали, а своє все полишали, — розповідає Ніна. — Ще є дві внучки по 10 років, то вони курточки, взуття, дитячу одежу забрали. Фотографії були з воєнного альбому — вони їх розклали й з автомата розстріляли. Телевізор прострелений, але показує. Пробитий, але, слава богу, працює, можна хоч якісь новини подивитися».

Ніна сподівається колись почути з цього розстріляного телевізора, що війна закінчилася.