Три кити цифрової демократії і трошки утопії. Колонка Сергія Жданова

Раз на тиждень філософ технологій та автор телеграм-каналу «Чорт ногу сломит» Сергій Жданов пише колонку про те, як технології змінюють реальність. Цього разу він розмірковує, як має виглядати українська цифрова демократія, яка в умовах війни з Росією допомагає українцям боротися проти цифрової автократії. Що для цього мають розвивати в собі українці та що (крім, власне, країни-агресора) заважає досягти омріяної мети, Сергій Жданов пояснив у новому матеріалі.

З одного боку, демократія — це набір принципів і підходів, які від часів стародавніх греків століттями розроблялися в різних країнах у різні історичні періоди. З іншого — демократія не існує сама по собі: це завжди сума громадян, які живуть за демократичними принципами та будують демократичні інституції. Хоча принципи демократії не змінювалися століттями, склад людей, що реалізують ці принципи, змінюється з кожним поколінням. Додайте до цього технологічний прогрес, і ми отримаємо систему, яка вічно мутує та залежить від людей і технологій навіть більше, ніж від власних основоположних принципів.

Епоха цифрової демократії, в яку ми стрімко залітаємо, — це нова ітерація старої системи. Нам важливо розібратися, що потрібно від людей на цьому етапі, щоби демократія успішно розвивалася далі, а не закінчила своє існування, як це пророкують багато фахівців.

Отже, якими мають бути громадяни, щоби цифрова демократія, реалізована ними, процвітала та еволюціонувала? Я виділив три головні якості:

Залученість

Залученість передбачає активну участь громадян у розв’язанні проблем та завдань держави. У доцифровій виборній демократії головним параметром залучення громадян вважали відсоток явки на вибори президента, парламенту та органів місцевої влади: чим більше людей вважали за важливе висловитися на виборах, тим вищий параметр залученості громадян і тим більш функціональна демократія. Але такі голосування зазвичай відбуваються раз на 2–5 років, і вже очевидно, що їх недостатньо, аби адекватно виражати волю народу.

У XXI столітті завдяки інтернету громадяни отримали унікальну можливість більше й частіше долучатися до державних справ, ніж їхні аналогові пращури: сьогодні можна брати участь в цифрових голосуваннях та петиціях будь-якого рівня та складності, у кілька кліків долучатися до волонтерських організацій та громадських рухів, дискутувати на міріадах громадянських онлайн-майданчиків тощо.

Попри війну, а може, і завдяки їй, Україна стала одним зі світових лідерів із цифрового залучення громадян до суспільного життя. Від найпотужнішого волонтерського руху, який об’єднав мільйони людей заради порятунку і допомоги співвітчизникам, до народних голосувань у додатку «Дія» — багато в чому українці виявилися новаторами та першопроходцями.

Якщо ми подивимося на такі фонди як «Повернись живим» або «Фонд Притули», то побачимо, що це справжні соціальні машини з залучення людей до розв’язання суспільних проблем — завдяки активності в соцмережах вони невпинно спонукають користувачів донатити й допомагати, забезпечуючи стабільний краудсорсинг української армії.

Додаток «Дія» претендує на роль нового стандарту цифрової демократії та вже експортується в деякі західні країни: державною онлайн-платформою користується майже половина українців (18,6 мільйона унікальних користувачів), і кожен місяць на платформі з’являються нові можливості для легкої взаємодії з державою. В ідеалі з часом акаунт у «Дії» буде у кожного українця та українки, і більшість людей буде залучена, тобто для початку братиме участь у щоденних голосуваннях та обговореннях суспільних проблем.

Ініціативність

Ініціативність громадян означає, що вони готові брати на себе відповідальність і робити щось нове, спираючись насамперед на власну волю та здатність приймати рішення. Для того, щоб у демократичному суспільстві люди проявляли ініціативу, маємо дотримуватися двох умов: з одного боку, громадянин має бути готовим піти на ризик і не боятися, що за ініціативу покарають, а з іншого — він має хотіти й мати можливість отримати вигоду, без якої він нічого не робив би.

Можливість громадян виявляти ініціативу задля власної вигоди — одна з головних умов існування капіталізму. Свобода ринку потрібна саме для того, щоби люди могли виявити ініціативу — створити товар чи послугу, яких не існувало, продати їх та отримати прибуток. Невільний ринок (планова економіка, як, наприклад, у СРСР), позбавляє громадян можливості проявити підприємницьку ініціативу, і натомість примушує виконувати спущений згори план. З іншого боку, свобода навіть для іммігрантів виявляти підприємницьку ініціативу, організовувати бізнеси та вільно отримувати прибутки стала головною передумовою появи такого соціокультурного економічного явища як Кремнієва долина, де створили практично всі ключові технології цифрової демократії.

Можливість громадян виявляти політичну ініціативу, йти в політику та створювати нові політичні партії та рухи — ще одна ключова умова виникнення здорової демократії. Сучасна політика розгортається не на екранах телевізорів та сторінках газет, а у соцмережах на смартфонах: усі великі нові політичні сили останніх 15 років від Дональда Трампа до Піратських партій Ісландії та Швеції, від праворадикальної Альтернативи для Німеччини до соціалістів Берні Сандерса та Олександрії Окасіо-Кортес прийшли до влади завдяки ініціативності у соцмережах. Тепер будь-який громадянин може заснувати нову політичну силу чи влаштувати революцію, просто свайпаючи та тиснучи пальцями в екран смартфона.

Цифрова демократія XXI століття відрізняється від аналогової демократії XX століття радикальним зниженням порога входження в політику: сьогодні і колишні президенти, і політики-початківці підліткового віку користуються одними й тими ж інструментами. Тепер стати політиком простіше, ніж будь-коли, і демократії, очевидно, потребують нових облич — тому ініціативність громадян стає вітально важливим питанням. Візьмемо для прикладу гіпотетичну онлайн-петицію з пропозицією знизити податок на щось: залучення громадян змусить їх голосувати і надасть дієвої сили петиції, але без ініціативності конкретного громадянина, який створив петицію і розніс про неї звістку, не буде самого голосування, і нікуди буде залучатися.

Грамотність

Традиційно грамотність визначається як вміння читати та писати. Проте зараз до базової грамотності можна додати вміння користуватися смартфоном, інтернетом, соцмережами та, у випадку з цифровою демократією, здатність брати участь в онлайн-голосуваннях. Теоретично такого набору навичок має вистачити, щоби громадянин зміг повноцінно залучатися до суспільного життя та мав можливість проявити ініціативу: в інтернеті він може отримати більш-менш вичерпне знання про світ навкруги, через соцмережі — зв’язатися з будь-якими громадянами, проголосувати чи організувати голосування, яке змінить закони та правила.

Однак ми бачимо, що цей базовий набір, вже присутній в багатьох західних демократіях, не тільки сприяв розвитку громадянського суспільства, а й поставив саму концепцію демократії під загрозу: виявилося, якщо ініціативні громадяни залучатимуться до онлайн-сект, то замість дебатів про облаштування розумних міст чи обговорень правил використання дронів, люди схильні організовувати погром Капітолія в пошуках рептилоїдів і намагатися зробити Дональда Трампа незмінним царем США.

Грамотність громадян у цифровій демократії обов’язково має включати основи критичного мислення, а також цифрової та інформаційної гігієни. Соцмережі та активні в них нейромережі вбивчо ефективні з погляду дезінформації та пропаганди ненависті, тому вміння відфільтровувати брехню, упередженість та маніпуляції в інформаційному потоці стає однією з ключових вимог до сучасних громадян. Ані держава, ані корпорації не здатні повністю захистити громадян від інформаційно-психологічних маніпуляцій нейромереж та недобросовісних акторів — тож зрештою захистити громадян від неминучих при цифровій демократії маніпуляцій можуть лише вони самі, і це неможливо зробити без розвиненого критичного мислення.

Критичне мислення — це комплексне поняття, та його розвиток до пристойного рівня може зайняти роки, проте без інвестицій у цю якість мислення громадян неможливо побудувати гармонійне суспільство — його з’їдять тролі й боти.

Цифрова гігієна — це елементарні правила користування гаджетами та додатками, які зупиняють людину від перетворення на смомбі та захищають її від негативних психологічних ефектів зловживання соцмережами чи іграми. Така гігієна вимагає від людини здатності подивитися на себе збоку, розпізнати патерни власної поведінки та відрегулювати їх заради гармонійного існування. На перший погляд, звучить нереалістично складно як для вимоги до всіх громадян, проте без такої здібності людина навряд чи зможе гармонійно вписатися в демократичну систему (зате непогано впишеться в авторитарний режим).

Інформаційна гігієна будується на тих же якостях і вчить людину усвідомлювати, яку інформацію вона споживає, які меседжі ця інформація несе на другому та третьому рівнях сенсу, та які ефекти вона викликає в людині, коли та її споживає. Від рівня інформаційної гігієни залежить те, наскільки громадянин буде захищений від наративів недобросовісних та деструктивних політиків, які неминуче з’являтимуться в умовах свободи слова та волі ініціатив.

Наостанок хочу зауважити, що всі ці вимоги до громадянина в теоретичній цифровій демократії можуть здатися утопією. Наприклад, хоча соцмережі ніби створені для підвищення залученості громадян у суспільні справи, недобросовісні політики на кшталт Дональда Трампа використовують соцмережі, щоби переконувати людей не ходити на вибори та не співпрацювати з державою, якщо там при владі політичні конкуренти Трампа.

Окрім того, очікувати ініціативності від 40 мільйонів українців — вочевидь абсурдна вимога. Навіть з урахуванням того, що війна на порядок збільшила і без того пристойну кількість ініціативних громадян в нашій країні, багатьом людям часто важко дати раду проблемам власного життя, поліпшити своє здоров’я або допомогти близьким — а ми тут кажемо, що вони мають брати на себе відповідальність за все суспільство і, долаючи ризики й опір, змінювати світ на краще.

І, нарешті, розширені вимоги до грамотності громадян у цифровій демократії звучать зовсім утопічно, якщо врахувати, що вчитися новому — складно, а відмовлятися від знайомих вад власного мислення — болісне випробування.

Людина недосконала і живе всього раз, тому мусимо будувати цифрову демократію тим, що є. Точніше, такими, якими ми є. І це аж ніяк не безнадійна справа, якщо враховувати, що тепер ми не просто людство, а людство, посилене ШІ, тож і вимоги до себе в нас мають зростати.