Здається, вдалося уникнути ще однієї війни — Вірменія та Азербайджан (ніби) дійшли згоди щодо Нагірного Карабаху. А що могло б бути, якби конфлікт затягнувся? Ось два сценарії
Сьогодні в місті Євлах вірменські представники Нагірного Карабаху зустрічаються з азербайджанськими дипломатами — після санкціонованої Баку антитерористичної операції провірменські сепаратисти погодилися піти на умови Азербайджану. Військова кампанія тривала усього день, але Заборона вирішила змоделювати сценарії, що було б, якби країни розпочали велику війну.
Протягом більш ніж 30 років Азербайджан та Вірменія сперечаються стосовно Нагірного Карабаху — гірського регіону Південного Кавказу, розташованого між цими країнами. Де-юре територія належить Азербайджану, проте провірменські сепаратистські настрої в регіоні насамперед продиктовані етнічністю населення — приблизно 76% складають вірмени.
Після розпаду Радянського Союзу конфлікт переріс у повноцінну війну, яка протривала до 1994 року та закінчилася підписанням договору про припинення вогню між трьома сторонами: Азербайджаном, Вірменією та самопроголошеною Нагірно-Карабаською Республікою — провірменським анклавом, який не визнала жодна країна ООН та навіть сама Вірменія. В результаті Вірменія взяла під контроль регіон Арцаху (Нагірного Карабаху), а також прилеглі Агдамський, Джебраїльський, Фюзулинський, Кельбаджарський, Кубатлинський, Лачинський та Зангеланський райони.
Після затвердження статус-кво бойові дії відносно невисокої інтенсивності продовжувалися: найбільшими з них можна назвати Чотириденну війну (2–5 квітня 2016 року). Азербайджанські збройні сили, пройшовши інтеграцію зі Збройними силами Туреччини та отримавши військову техніку нового покоління (на відміну від озброєної радянською технікою Вірменії), перейшли у наступ одразу на декількох напрямках лінії зіткнення. За підрахунками, Збройні сили Азербайджану вибили більше техніки та особового складу противника.
У вересні 2020 року розпочалася Друга карабаська війна, що протривала півтора місяця. На відміну від першої війни, цього разу успіху досягли Збройні сили Азербайджану, повернувши значну територію. У ході наступальних дій азербайджанським військам вдалося зайти та взяти під контроль друге за величиною місто Нагірного Карабаху — Шушу. Після цього сторони підписали мирну угоду, згідно з якою бойові дії мали припинитися. Підписантами виступили президент Азербайджану Ільхам Алієв, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян та президент Росії Володимир Путін. За умовами угоди, Азербайджан та Вірменія мали зупинитися на зайнятих позиціях, а вздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі і вздовж Лачинського коридору мав розгорнутись миротворчий контингент Російської Федерації.
Читати більше новин в TelegramНовий етап загострення розпочався у грудні 2022 року, коли Азербайджану вдалося встановити блокаду Лачинського коридору, що логістично з’єднував Вірменію з Нагірним Карабахом. Азербайджан пояснював свої дії тим, що, на його думку, Вірменія використовувала коридор для постачання зброї у Нагірний Карабах — як стверджує уповноважений з прав людини у республіці, це призвело до хронічного недоїдання населення, а також до смерті одного цивільного.
19 вересня 2023 року Азербайджан повідомив про початок антитерористичної операції. У результаті масованого та спланованого удару азербайджанська армія прорідила техніку військ Нагірно-Карабаської Республіки. Вже на наступний день кампанії Міністерство оборони Азербайджанської Республіки повідомило, що через російських посередників до нього надійшло звернення карабаських військ про їхнє розформування.
Згідно з домовленостями, розташовані у Карабаському районі формування Збройних сил Вірменії та провірменські угруповання складають зброю, залишають бойові позиції та військові пости. Підрозділи Збройних сил Вірменії мають залишити територію, а незаконні провірменські збройні підрозділи — розформуватися (ймовірно, влада Азербайджану хоче судити карабаських військових, хоча обіцяє їм амністію у разі добровільної здачі).
Кампанія завершилася за один день. Якби вона затягнулася, чого, скоріше за все, не вдалося б уникнути?
Третьої карабаської чи навіть азербайджансько-вірменської війни
На думку деяких політологів і журналістів, уряд Азербайджану розглядав стратегію втягування Вірменії у війну не тільки в Нагірно-Карабаському регіоні, але й за його межами. Насамперед Азербайджан міг зайти на територію Вірменії в південній Сюнікській області — вузькому коридорі, який ефективно прострілювався б азербайджанською артилерією. Проте для такого кроку Збройним силам Азербайджану потрібне виправдання — вірменська атака на військовий об’єкт у Нагірному Карабасі.
Скоріше за все, подібний розвиток навряд чи включав би захоплення Єревану — Азербайджан радше хотів би залякати Вірменію і продавити свої умови у разі підписання угоди щодо подальшої реінтеграції Карабаху. У разі великого зіткнення вірменська армія навряд чи могла б дати відсіч: Вірменія озброєна радянською технікою, в той час як Азербайджан має зразки нового покоління зброї. З 2001 до 2015 року Азербайджан збільшив фінансування армії в 10 разів, а у 2013 році один тільки оборонний бюджет країни дорівнював взагалі всьому державному бюджету Вірменії. Водночас азербайджанська армія пройшла інтеграцію з турецькими збройними силами, які, ймовірно, підтримали б Баку, як уже допомагали йому радіолокаційною розвідкою під час Другої карабаської війни.
Попри демократичність Вірменії та автократичність Азербайджану, західна дипломатія підтримує останніх: юридично Карабах належить Баку. У разі реалізації сценарію інтенсивної війни і часткового заходу азербайджанської армії на територію Вірменії (звісно, якщо Баку матиме казус беллі), ймовірно, баланс все одно не змінився б. Пасивними залишаться і російські миротворці — їхній мандат дозволяє їм брати участь у бойових діях тільки у разі нападу на них (чого Баку уникатиме).
Скриншот з відео: дим підіймається в ході «антитерористичних заходів» Азербайджану у Карабасі для дотримання положень, викладених у тристоронній мирній угоді 2020 року. Нагірний Карабах, 19 вересня 2023 року. Фото: Міністерство оборони Азербайджану / Handout / Anadolu Agency via Getty Images
Ще інтенсивніших протестів проти уряду прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна
Вже зараз у вірменських містах проходять мітинги за відставку Нікола Пашиняна — до закінчення повноважень прем’єра ще три роки, але криза назріває через гнучку, антивоєнну політику Пашиняна. Головні гасла мітингувальників можна звести до того, що уряд Пашиняна призвів до колапсу Нагірно-Карабаської Республіки та її «здачі», а найбільш радикально налаштовані мітингувальники вважають, що Вірменія має вступити у війну. Проте втягнення Вірменії у війну — ще негативніший сценарій: через технологічно-військову перевагу та інтеграцію з турецькою армією Азербайджан, скоріше за все, розіб’є Вірменію. Інтенсифікація конфлікту призведе до ще глибшої внутрішньополітичної кризи.
В коментарі Забороні політолог Ілля Куса каже, що, хай як парадоксально це звучить, невступ Єревана у війну і згода піти на домовленість із Баку відкриє для Вірменії нові дипломатичні відносини та звільнить її від економічного ярма. Більшість перемовних майданчиків відкрито на Заході — у Вашингтоні, Брюсселі та Празі. Це свідчить і про те, що після репутаційної кризи Росія як головний арбітр щодо Нагірного Карабаху перестає грати роль медіатора. Тому в Пашиняна як у прозахідного політика, який прийшов до влади після оксамитової революції, тепер ще більше шансів відмежуватися від Москви.
Читати більше новин в Telegram
