Чули про те, що голограми мертвих музикантів дають концерти? Імовірно, скоро вони заповнять музичну індустрію. Колонка Сергія Жданова 

Раз на тиждень філософ технологій та автор телеграм-каналу «Чорт ногу сломит» Сергій Жданов пише колонку про те, як технології змінюють реальність. Цього разу він аналізує, як віртуальні двійники мертвих зірок можуть жити своїм життям, а голограми — продавати музичні альбоми, виступати на сцені та агітувати за потрібних політиків.

У 2012 році під час виступу хіп-хоп-артистів Снуп Доґґа та Доктора Дре на сцену фестивалю «Коачелла» вийшла голограма давно покійного репера Тупака Шакура та виконала пісню Hail Mary. Технічно це була не вона, а двомірна відеопроєкція з голографічним ефектом, проте в історію це дійство увійшло саме як перший виступ голограми, та ще й мертвого виконавця. Свято воскресіння мертвих затьмарювалося тим, що через 16 років після вбивства Тупака вона вже вступала в юридичні відносини й заробляла гроші, але ніхто так і не знайшов його вбивць. Минуло ще 11 років, і ось днями нарешті заарештували ймовірного вбивцю, що застрелив Тупака 1996 року в центрі Лас-Вегаса і з безліччю свідків.

Особисто для мене Тупак Шакур нерозривно пов’язаний з інтернетом, новими технологіями та новими можливостями. Наприкінці 1990-х мені було 12 років, я купив перший його альбом на двох касетах і одразу закохався в музику, що зовсім не була схожа на саунд з ТБ чи радіо. Тоді я вже добре знав англійську, щоб частково розуміти слова, до того ж у мене з’явився якісний домашній dial-up інтернет, і я зміг шукати тексти пісень та докладно вивчити біографію хіп-хоп-легенди. 

На тлі підліткового захоплення лірикою Тупака я вперше взяв активну участь в українському інтернет-ком’юніті. Ми з другом Ромою (тепер перекладачем Романом Шевчуком) перекладали пісні Тупака та викладали їх на форуми перекладачів пісень. Вивчаючи сайти, присвячені мертвому реперу (до речі, тоді ще на пошуковій системі Yahoo, а не Google), я вперше потрапив до американського «нижнього інтернету», де шанувальники музиканта обговорювали теорії змови. Там намагалися довести, що Тупака вбили ілюмінати та ледь не рептилоїди, або що він насправді живий і сховався на безлюдному острові, або навіть що його тіло зникло з лікарні й він воскрес. Коротко кажучи, наприкінці 1990-х, коли інтернет був ще повільним і не таким густонаселеним, у ньому вже мешкали потенційні шанувальники Трампа, пласкоземельники та прихильники QAnon.

13-річним київським хлопцям було цікаво читати дикі теорії змови з Лос-Анджелеса та Брукліну (адже підлітки найуразливіші до таємничих версій), але ми вірили в просту теорію: Тупака вбили його ж власні чи конкурентні музичні продюсери, щоб разово зрубати купу грошей на його посмертному альбомі. У будь-якому разі, Тупака розстріляли люди з білого «кадилака» — одного з них і заарештували днями, через 27 років після вбивства.

Інтернет знову згадав зірку, що давно загинула, а значить, ім’я Tupac злетіло в рейтингах пошукових систем і соцмереж, а музичні стримінгові сервіси та відеоплатформи отримали зростання прослуховувань і переглядів контенту зірки, яка не випускає нічого нового. Чи все ж таки випускає? Уже після смерті під ім’ям Тупака вийшло більше альбомів, ніж за його життя: сім проти п’яти — що, власне, і послужило основою теорії про те, що його вбивство організували продюсери артиста.

Хоча про Тупака завжди пам’ятали мільйони шанувальників, широка громадськість реально заговорила про нього саме після виступу його голограми на фестивалі 2012 року. Її зробила компанія Digital Domain, яку заснував режисер Девід Камерон. Понад 10 років вона займається тим самим: створює віртуальних людей і робить спецефекти для голлівудських блокбастерів про супергероїв. Цілком імовірно, скоро ми побачимо нову голограму Тупака, можливо, його родина продасть мертву зірку в метаверс або щось на зразок того.

Digital Domain і надалі розвиває тему цифрових двійників мертвих зірок: нещодавно компанія не тільки «воскресила» тайванську попзірку Терезу Тенг, що померла 1995 року, та вивела її на сцену у вигляді голограми, а ще й створила з неї інтерактивну віртуальну співбесідницю, з якою можна розмовляти по відеозв’язку. І у випадку з Тупаком, і у випадку з Терезою Тенг компанія використовувала дані мертвих зірок, необхідні для створення таких проєктів, з дозволу їхніх сімей, проте на полі віртуальних копій знаменитостей уже розквітає піратство.

«Сьогодні будь-хто може відтворити себе в будь-якому віці за допомогою ШІ та технології дипфейків. Мене завтра може на смерть збити вантажівка, а виступи за участі цифрового двійника продовжуватимуться», — каже кінозірка Том Генкс, якому довелося днями пояснювати своїм підписникам, що це не він рекламує стоматологічні послуги, а його ШІ-дипфейк, до якого актор не має жодного стосунку (ну, крім того, що віртуальний двійник має його зовнішність і голос).

Ще більш видатний приклад віртуальної крадіжки особистості стався в перші тижні повномасштабного вторгнення, коли грубий дипфейк президента Зеленського закликав українських військових скласти зброю та здатися Росії. Українці майже не звернули уваги на цей ролик, бо справжній Зеленський весь час виходив в ефір, але у світі цей випадок справив незабутнє враження — всіх страшенно налякала перспектива неконтрольованої дипфейк-політики в критичних обставинах.

Хоча техноком’юніті давно говорить про небезпеку політичних двійників та аватарів, до випадку з Зеленським ще не було такого жахливо наочного прикладу нашвидкуруч зліпленого дипфейку, який може призвести до потенційної загибелі сотень або навіть тисяч людей. Якщо військові під обстрілами ворога побачать відео, де верховний головнокомандувач закликає скласти зброю та здатися, до яких наслідків це призведе? Псевдокопія Зеленського виглядала відверто неправдоподібно, але недолугість підробки може згладитися стресом воїна, нестачею часу та уваги тощо.

Деякі політики, навпаки, відкрито експлуатують технології дипфейків. Наприклад, чинний південнокорейський президент Юн Сок Йоль під час передвиборчої кампанії у 2022 році використав власного віртуального ШІ-двійника для підвищення рейтингу серед молоді. Кандидату в президенти довелося попотіти для створення такого аватара: наговорити 3000 речень та записати 20 годин аудіо- та відеоматеріалів, на основі яких місцева ШІ-компанія і зробила ШІ-Йоля. Аватар записував кумедні неполіткоректні відео, що вірусилися в соцмережах, та відповів у віртуальному чаті на запитання 7 мільйонів корейців.

Колишній генеральний прокурор Південної Кореї Йоль створив витончений юридичний та культурний прецедент. Він показав: те, що не дозволено реальному політику, дозволено його віртуальній репрезентації. Формально конкуренти Йоля не могли засудити його аватара за наклеп, а сам Йоль ніби й не ніс відповідальності за висловлювання віртуального двійника, яким буцімто керував ШІ.

Коли 1997 року Стів Джобс презентував співробітникам Apple рекламну кампанію Think Different, він довго розмірковував про те, що бренд має представляти цінності. А врешті сказав: «Наша рекламна кампанія прославляє тих, хто змінив світ. Дехто з них живе, дехто вже помер. Але будьте певні: якби ті з них, хто помер, коли-небудь користувалися комп’ютером, це був би Mac». Щоб досягти такого результату, Джобс просто купив серію красивих чорно-білих світлин знаменитостей (переважно мертвих), які відображали «дух бренду Apple», і збоку на фото помістив логотип компанії з гаслом «Думай інакше». Таким чином перехожі на вулицях бачили величезні фото Джона Леннона або Пабло Пікассо й прикріплений на них логотип Apple — ніяких пояснень, просто мертва зірка нібито користується комп’ютером Mac. Немає значення, у чому правда — важливо, що перехожі тепер згадуватимуть Apple, слухаючи пісні Леннона або розглядаючи картину Пікассо.

Віртуальні копії живих і мертвих людей небезпечні тим, що впливають на сприйняття реальності незалежно від того, розуміє глядач, що бачить фейк, чи ні. Цю механіку сприйняття чудово усвідомлюють диктатори, які суворо цензурують карикатури й пародії на свою персону: люди не мають бачити їх смішними, безпорадними, дурними — інакше нехай на трохи, але все-таки стануть менше їх поважати й боятися. У цьому сенсі показовою є історія про Вінні Пуха та Сі Цзіньпіна: у 2013 році в китайському інтернеті з’явилися меми, які порівнювали генсека з діснеївським ведмежам. Після цього держцензура забанила в китайському інтернеті не лише самі меми, а й узагалі будь-які зображення та згадки про Пуха. Бо не варто дивитися на ведмежа та думати про диктатора.

Залежно від того, хто купить у родини Тупака Шакура права на його віртуальне тіло та голос, мертву хіп-хоп-зірку можуть змусити агітувати хоч за демократів, хоч за республіканців, хоч за Дональда Трампа.
Що станеться з нашим сприйняттям, коли політики на повну почнуть використовувати технологію віртуальних людей для агітаційних кампаній та інформаційної війни? Що буде, коли якась «Альтернатива для Німеччини» відродить віртуального Гітлера, щоб він виголосив агітаційну промову, і запустить чат із фюрером, як у Південній Кореї запустили чат із кумедним двійником генпрокурора?