Все більше українців мігрують за кордон (і, ймовірно, навряд чи повернуться після війни). Чи справді Україну чекає демографічна криза?

Через війну, міграцію та глобальний тренд на зниження рівня народжуваності Україна демонструє негативну демографічну динаміку. За останні 30 років країна з різних причин втратила близько 10 мільйонів громадян, а після початку повномасштабної війни — ще близько 6 мільйонів (не всі з них повернуться після завершення бойових дій). Заборона поговорила з соціологами про те, що чекає на країну і чому її шанси на демографічне відновлення навіть гірші, ніж після Другої світової війни.

Рівень народжуваності критично зменшився. А що з ним було до вторгнення?

За шість місяців 2023 року в Україні народилося близько 93,5 тисячі дітей — це на 28% менше, ніж за аналогічний період довоєнного 2021 року. Крім високої смертності населення, на падіння народжуваності впливає і відтік людського ресурсу: через війну Україну залишили понад 6,2 мільйона осіб (більшість з них — жінки працездатного віку та діти). 

У 2021 році показник народжуваності становив близько 210 дітей на сотню жінок, пояснює в розмові із Забороною доктор економічних наук, керівник відділу демографічного моделювання і прогнозування Інституту демографії Олександр Гладун. Рівень народжуваності був низьким ще з середини 1960-х років — за ідеального сценарію 100 жінок мали б народжувати близько 215 дітей. 

У 1990-х ця тенденція переросла у демографічну кризу і депопуляцію. Це супроводжувалось погіршенням якості життя населення, насамперед його здоров’я і життєздатності. З 1991 року рівень народжуваності в Україні щороку зменшувався приблизно на 5,5%. Перший відчутний спад народжуваності був зафіксований у 1999 році: тоді народилося на 7,2% менше, ніж роком раніше. Тенденція до зменшення народжуваності почалася після здобуття незалежності, коли економічні зміни спричинили зовнішню міграцію українців за кордон у пошуках роботи, а одна дитина в родині стала нормою.

Загально народжуваність впала на 12% після того, як Росія анексувала Крим та вторглася на Схід України у 2014 році. А у 2022 році кількість новонароджених зменшилася з пів мільйона до 209,4 тисячі дітей — це на 24,6% менше, ніж у 2021 році. Це число не враховує даних із Криму та тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

Демографічна криза пов’язана тільки з народжуваністю?

Ні. 

Демографічна ситуація на 2021 рік характеризувалася рівнем смертності, що перевищував рівень народжуваності, пояснює в розмові із Забороною кандидатка демографічних наук Людмила Слюсаренко. «Ще до вторгнення в Україні відбувалося зростання захворюваності, поширення хронічних та інфекційних хвороб, на додачу ми переживали пандемію і мали значний рівень травм через професійну діяльність. Україна на сьогодні має найвищу у світі інтенсивність природного скорочення чисельності населення», — говорить Слюсаренко.

Окремою демографічною проблемою є висока смертність немовлят. У 2015 році рівень їхньої смертності у перші 28 днів після народження становив близько 2 378 випадків, що удвічі більше, ніж в країнах Європи. У 2018 році загальна смертність серед усіх груп населення в Україні перевищила народжуваність майже вдвічі. На 100 померлих українців припадало 59 новонароджених. Фактично демографічна криза почалася задовго до вторгнення, а війна лише пришвидшила її.

На додачу вторгнення розділило сім’ї, що змусило деякі пари відкласти плани щодо народження дітей. Найважливіше що буде впливати на демографічну ситуацію в подальшому, говорить Олександр Гладун, — те, що відбудеться, коли воєнні дії припиняться і чоловікам знову дозволять залишати країну: «Якщо рівень життя, медицини, ситуація на ринку праці та загальний стан країни будуть поганими, може статися, що чоловіки поїдуть за кордон до родин. Незважаючи на повернення частини біженців, на жаль, депопуляція — це реальний сценарій для України реальна ситуація в Україні, бо у нас вичерпаний потенціал демографічного зростання».

Цю думку поділяє й директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова. За її оцінкою, якщо Україна не проводитиме чітку політику з повернення громадян з-за кордону, кількість населення може скоротитися до 26 мільйонів протягом 10 років. «Через довготривалість війни демографи не можуть спрогнозувати поведінку українців, але підкреслюють, що є погана тенденція: українці, поживши у Польщі, їдуть до більш заможних країн та не планують повертатися, і, ймовірно, не повернуться, — пояснює Лібанова. — Коли війна скінчиться, чоловіки можуть виїхати з України. Реально ми можемо розраховувати на повернення тільки тих, хто досі залишається біля кордонів країни».

Після Другої світової війни демографічну кризу переживали всі країни Європи. Після нетривалого бебі-буму наприкінці 1940–1950-х роках у більшості європейських країн знижується рівень народжуваності та стабілізується, а потім з певними коливаннями, поступово зростає рівень смертності, пояснює Гладун. В Україні, як і в більшості країн Європи, жінка народжує в середньому одну дитину (найвищий рівень народжуваності у Франції, Чехії та Ісландії — там жінки народжують по дві дитини).

Однак навіть це не забезпечує постійного приросту майбутнього покоління, бо частка старшого покоління досі велика. У Японії, Італії й Німеччині люди літнього віку уже становлять близько чверті населення. А у 2030 році у світі може бути один мільярд людей, старших за 65 років, що приблизно вдвічі більше, ніж у 2010 році.

Серед причин, які впливають на народжуваність та, як результат, погану демографію в Україні, Олександр Гладун називає передчасну смертність чоловіків. За різними оцінками, 42% юнаків не доживають до 65 років і вмирають у працездатному віці. У Польщі в той самий час через передчасну смерть помирають 27% чоловіків та 19% жінок. 

Зараз Україні нелегко, але ж їй вдалося відновитися після Другої світової та Голодомору?

Так, але потім демографічні показники пішли на спад. На демографічний розвиток України дійсно вплинув Голодомор та Друга світова війна. Величезні людські втрати — як серед військових, так і серед мирного населення, — підірвали демографічний потенціал країни. Статистично виміряти втрати населення вкрай складно, оскільки Радянський Союз, на відміну від інших країн, що брали участь у воєнних діях, не здійснив повоєнний перепис населення. 

За оцінками демографа Олександра Гладуна, Україна втратила тоді близько 8,1 мільйона громадян. Друга світова війна перервала природне відтворення населення України та дестабілізувала демографічні процеси, у тому числі шлюбно-сімейні. Людські втрати, насамперед чоловіків у найпродуктивнішому віці, змінили статево-віковий склад населення як якісно, так і кількісно.

Людмила Слюсаренко пояснює в розмові з Забороною, що одразу після закінчення війни в Україні спостерігався підйом шлюбності, що закономірно для повоєнного часу (чоловіків відпустили з фронту, відкладені шлюби були поновлені). «В другій половині 1950-х років шлюбна поведінка теж була на вищому рівні. Вважається, що це пов’язано з тим, що тоді тривало скорочення армії, багатьох відпустили. Після смерті Сталіна відбулася реабілітація репресованих, багатьох відпустили з ГУЛАГів. Таким чином, зросла і кількість шлюбів, і народжуваність. Але в цілому треба сказати, що Україна характеризується високим рівнем шлюбності населення, особливо у традиційних селах».

Також після Другої світової війни зросла кількість повторних шлюбів з жінками, чоловіки яких загинули на фронті, та тими, чий шлюб розпався через довгу розлуку. Цей підйом тривав до 1952 року, після чого почався спад шлюбності, оскільки шлюбний контингент чоловіків був вичерпаний, хоча був надлишок жінок. Так, за різними оцінками, пояснює Слюсаренко, 10–15% українських жінок до тридцяти років після Другої світової не змогли вийти заміж через відсутність партнера.

У 1950-х роках в Україні була доволі висока народжуваність, яка потім почала зменшуватись. «Це пов’язано з поступовою зміною репродуктивної поведінки населення. А пізніше, напередодні 1990-х років, почалась перебудова, економічна криза, смертність зростала, стала старшою вікова структура населення», — розповідає Олександр Гладун.

Зміни репродуктивної поведінки в 1960-х — перехід від багатодітної родини до нуклеарної сім’ї (1–2 дітей), — завершилися у 1980–1990-х роках, після чого зросла тривалість життя. З початком незалежності, каже Гладун, Україна мала більш динамічні демографічні показники, і чисельність населення мала тенденцію до збільшення. Однак зміна репродуктивної поведінки, відтермінування вагітності жінками репродуктивного віку через бажання здобути освіту та побудувати кар’єру, зрештою, криза і повзуча міграція почали стрімко зменшувати кількість населення в Україні.

«У зв’язку з тим, що давно не було перепису населення, оцінки міграційних втрат абсолютно різні. З 2001 року, коли був перепис населення, і до початку війни різними фахівцями він оцінювався від 1,5–2,5 до З мільйонів втрат. Фактично з 1991 року до початку повномасштабної війни ми втратили приблизно 10 мільйонів людей за 30 років. Це дуже стрімке скорочення, навіть зважаючи на те, що з 2014 року у нас триває війна; жодна країна у світі такого не переживала», — підкреслює Гладун.

Чому відновити демографію в Україні сьогодні важче, ніж після Другої світової війни?

Після Другої світової, пояснює Гладун, населення відновилося завдяки тому, що в Україні була більш молода статево-вікова структура. Зараз Україна має стару статево-вікову структуру,  молоді стає все менше. Крім того, для деглобалізованого Радянського Союзу було характерне народження всередині країни, в той час як зараз багато українок народжують за кордоном. 

На додачу затягнута війна буде спонукати українців і далі мігрувати за кордон. Інтенсивність та векторність цього процесу залежатимуть від багатьох факторів: