Чому західна підтримка України — це не благодійність. Розбираємось разом з експертами зі США та ЄС

Раз на місяць спеціально для Заборони журналіст та редактор телеграм-каналу Fintech Wave Андрій Сорокін аналізує матеріали провідних медіа та аналітичних центрів, аби з’ясувати, що чекає світ найближчим часом. Лише за останній час суперечки одних країн про втому від війни та аргументи інших на користь підтримки України вийшли на новий рівень: Конгрес США не схвалив допомогу Києву, на парламентських виборах у Словаччині перемогла партія проросійського Роберта Фіцо, а польська влада заявила, що не готова передавати ЗСУ нове озброєння. Тому цього разу експерт аналізує, чому допомагати Україні вигідно і перспективно, а ще — значно дешевше, аніж дозволити РФ виграти.

Озброєння України — це інвестиції в американський ВПК та економіку загалом

Військова допомога Україні — це не роздача мішків із грошима, пояснює старша наукова співробітниця та директорка Keystone Defense Initiative Ребека Хайнріхс. Адже уряд закуповує озброєння в американських компаній (а також їхніх субпідрядників та постачальників), а ті платять зарплату місцевим працівникам. The New York Times пише, що військова допомога Києву «вдихнула нове життя» в заводи з виготовлення зброї по всій країні. Навіть серед основних її критиків — республіканців, — є ті, хто відкрито це визнає. Наприклад, сенатор від штату Кентуккі Мітч Макконнелл:

«Гроші, про які ми говоримо, йдуть не в Україну, а на оборонні підприємства по всій Америці, та забезпечують десятки тисяч американських робочих місць. Критики цих інвестицій не можуть ігнорувати вигоду від них. Американська промисловість і робітники стали сильнішими завдяки цьому, наші бійці стали сильнішими завдяки цьому, і наша нація стала сильнішою завдяки цьому».

Але цим вигоди не вичерпуються:

• Значна частина коштів йде на переозброєння армії США. Експерти аналітичного центру RAND нагадують, що військова допомога Україні найчастіше надходить з уже наявних і часом застарілих запасів.
• Системи озброєння виробляють великі компанії: General Dynamics, Raytheon та ін. Коли вони розгортають виробництво в не найуспішніших містах, від цього виграє місцевий малий бізнес.
• Країни-союзники розміщують замовлення на ті види озброєнь, які добре зарекомендували себе на полі бою в Україні — серед них HIMARS та Patriot, пише Ребека Хайнріхс.

Україна — полігон для випробування озброєнь та джерело розвідінформації

Оборонна стратегія дорого коштує будь-якій країні. США щорічно витрачають на неї сотні мільярдів доларів в очікуванні, що це дозволить виграти наступну війну. Але без конфлікту, в якому країна бере безпосередню участь, важко оцінити виправданість таких інвестицій.

Утім, є альтернатива — звернутися до чужого досвіду. Аналітики RAND Рафаель Коен та Джан Джентіле пишуть, що американські поставки озброєнь в Україну дозволяють оцінити їхні реальні можливості. Цей випадок не унікальний: після арабо-ізраїльської війни 1973 року Вашингтон переглянув низку технічних і тактичних підходів.

В Україні випробовують сучасну зброю, інформаційні системи та нові способи їх використання. За оцінками західних політиків і військових, вони можуть визначати характер війни на кілька поколінь уперед, зазначає The New York Times. Те саме визнають і українські чиновники.

«Україна — найкращий полігон, оскільки ми маємо можливість перевірити всі гіпотези в умовах бою та внести революційні зміни в технології та характер сучасної війни», — заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров на конференції в Норфолку.

При цьому в центрі уваги американських військових далеко не лише технологічні новинки. У тій самій статті The New York Times йдеться, що мова навіть про рутинні завдання — наприклад, як доставити паливо для машин, що перевозять ракети, до самого кордону з ворожими територіями. І чим довше йде війна, тим більше у США можливостей виправити всі помилки, допущені в Іраку та Афганістані.

Проте за бойовими діями спостерігають не лише у Вашингтоні. Не відстають і балтійські союзники НАТО, які активно підтримують Україну з моменту повномасштабного вторгнення. «В Україні ми вчимося, як треба воювати і як використовувати наше натівське обладнання», — заявила експрезидентка Литви Даля Грибаускайте. І додала: «Мені соромно, бо українці платять за наше навчання своїм життям».

Поразка України — це загроза безпеці ЄС та союзникам США

Найгірший сценарій навряд чи надасть оптимізму ЄС. При цьому його ставлення до питань власної оборони неодноразово зазнавало критики. Старша наукова співробітниця європейського Центру Карнегі та головна редакторка блогу Strategic Europe Джуді Демпсі пише, що задуматися варто було ще після балканських війн 1990-х. «Попри нескінченні скарги США на небажання Європи витрачати більше коштів на оборону та інтегрувати свої військові структури, з того часу мало що було досягнуто», — констатує вона.

За словами експертки, навіть після повномасштабного вторгнення РФ в Україну багато хто в Європі не усвідомлює всіх ризиків для власної безпеки. «Важко зрозуміти, чому ЄС — за винятком Польщі, країн Балтії, Чехії та Румунії, — не розуміє, чому перемога України зробить Європу стабільнішою та безпечнішою», — зазначає Джуді Демпсі.

Співробітниця Центру Карнегі застерігає, що спроби знайти компроміс із РФ завдадуть шкоди всьому Заходу і нададуть сміливості країні-агресору та її прихильникам. З нею солідарні і з того боку Атлантики. Ексспічрайтер Джорджа Буша-молодшого та науковий співробітник American Enterprise Institute Марк Тіссен виділяє такі ризики у разі поразки України:

• противники США на Близькому Сході та у Східній Азії можуть ініціювати нові війни;
• підрив довіри до можливості захисту Тайваню, що зробить вторгнення КНР більш імовірним;
• розширення китайського та російського економічного впливу в Європі та Азії;
• поширення ядерної зброї (суннітсько-шиїтські перегони ядерних озброєнь на Близькому Сході, створення ядерної зброї Японією та Південною Кореєю та ін.), яке може обернутися Третьою світовою.

Водночас він зазначає, що перші плоди підтримки України можна побачити вже сьогодні:

• більш ніж половина членів НАТО збільшили витрати на оборону, зміцнивши союз;
• Швеція та Фінляндія відмовилися від нейтралітету та приєдналися до НАТО.

Генерал армії США у відставці Джек Кін прямо називає головний результат підтримки України: «Ми знищили половину бойової могутності Росії і при цьому не пролили жодної краплі [американської] крові». Тому, на його думку, адміністрація Байдена могла б конкретніше донести до суспільства стратегічні цілі цієї підтримки.

А що думає саме американське суспільство?

Мир в Україні: нові горизонти для західного бізнесу

Заборона вже писала, що масштабна реконструкція країни потребує величезних ресурсів, включно з коштами приватних інвесторів. Так, їх важко залучити до нинішньої ситуації — як мінімум через відсутність належного страхового покриття. Але реалізація мирного плану Києва може це змінити.

Проєкт повоєнного відновлення України може стати найбільшим у Європі після Другої світової. Ті, хто приєднаються до нього на ранніх етапах, отримають низку переваг, вважає голова торгової палати США в Україні Енді Хандер. На його думку, бізнесу вже сьогодні варто звернути на це увагу. «Моє послання міжнародній бізнес-спільноті однозначне: зараз ризиковано інвестувати в Україну, але ще більш ризиковано не інвестувати», — впевнений він.

Енді Хандер наводить такі аргументи на користь своєї позиції:

• Українське бізнес-середовище залишається динамічним та інноваційним. Наприклад, з початку повномасштабного вторгнення торговельна палата США в Україні ухвалила 88 нових компаній-членів.
• Підприємства по всій країні адаптувалися до ведення бізнесу за умов війни. «Вони готові показати всьому світу, на що дійсно здатні, як тільки в країну повернеться мир», — вважає Енді Хандер.

«Українці зараз більше, ніж будь-коли сповнені рішучості побудувати таке майбутнє, на яке заслуговує їхня нація. Це створить можливості, які не має пропустити жоден амбітний інвестор чи міжнародний бізнес», — прогнозує голова торгової палати США в Україні. Але вже зараз можна припустити, що вони не проґавлять.

«При всій його трагічності, напад Росії на Україну змусив багатьох інвесторів і нефінансові компанії (пере)відкрити для себе цю країну. Більшість із них поки що тримаються осторонь, враховуючи загрозу безпеці. […] Але деякі компанії вже «сидять на валізах», особливо в таких легких для прибутку галузях як будівництво та матеріали, переробка сільгосппродукції та логістика», — пише оглядач Financial Times Мартін Сандбу.

У привабливості повоєнної України для західного бізнесу не сумнівається і голова найбільшого інвестиційного банку Goldman Sachs Девід Соломон. «Немає жодних сумнівів, що в міру відновлення з’являться хороші економічні стимули для реального прибутку та реальних інвестицій», — заявив він на «Українському сніданку» у Давосі на початку року.

Відкритість та безпека для західного капіталу — одна з найважливіших умов повоєнного відновлення країни. Очевидно, що цей капітал керуватиметься не лише альтруїзмом. Особливо коли на кону значні ресурси та недорога робоча сила. Наявність відповідної правової бази лише прискорить процес, навіть якщо її зміст не завжди відповідатиме інтересам мешканців країни (принаймні, трудовим).

Дешевше допомогти Україні сьогодні

«Надсилання грошей, боєприпасів та зброї в Україну — це насправді найдешевший спосіб утримати Путіна і відмовити його йти далі. З погляду чистої вигоди це Америка та Європа винні українцям, а не навпаки», — запевняє оглядач Bloomberg Андреас Клут. На його думку, усі без винятку американці мають підтримувати Україну. А відмова США від особливої ​​ролі у міжнародних справах призведе до хаосу в усьому світі. За такого сценарію витрати будуть вищими.

«Накладаючи вето на пакет допомоги Києву зараз, ви не звільняєте кошти для чогось іншого, що вам важливо. Ви збільшуєте власні зобов’язання на завтра в грошах і, можливо, в крові. Зупинити Гітлера в 1938 році було б набагато дешевше в обох валютах, ніж це виявилося на ділі», — пише Андреас Клут.

З ним солідарні американські сенатори Джон Кеннеді (республіканець від штату Луїзіана) та Кірстен Сінема (незалежний сенатор від штату Аризона). На їхню думку, припинення допомоги Україні не покладе край війні й не заощадить гроші США, а лише призведе до ще дорожчого протистояння.

«Наша допомога Україні не є благодійністю. Це на користь нашої національної безпеки. […] Один із найкращих способів уникнути ескалації (і покласти край цьому конфлікту) — це забезпечити, щоб інвестиції, які Америка вже зробила, окупилися, а не були витрачені марно, втрачені чи перенаправлені», — визнають політики.

Тим часом Майкл Аллен, який займався питаннями національної безпеки за часів президентства Джорджа Буша-молодшого, запевняє, що ці інвестиції вже окупаються.

«У 2022-му фінансовому році на оборону було виділено $730 мільярдів. З моменту вторгнення США витратили 19,3 мільярда на озброєння українців [станом на грудень 2022 року]. Це еквівалентно приблизно 2,6% тих коштів, які ми щорічно витрачаємо на оборону. 2,6% — це розумні інвестиції, зважаючи на те, що українці значно знижують потенціал того, що в Стратегії національної оборони США названо “гострою загрозою”», — зазначає Майкл Аллен.

До фінансових витрат часто апелюють ті, хто виступає за негайні переговори та пошук компромісу. Колишній віцепрем’єр та міністр фінансів Словаччини Іван Міклош вважає, що вони не враховують багатьох факторів:

• Західні країни надали Україні військову та фінансову допомогу на суму близько $96 мільярдів. Це лише 0,2% їхнього річного ВВП або 4% їхніх річних оборонних бюджетів. До того ж вони витрачають ці гроші через те, що раніше ігнорували російські погрози.
• Переговори у таких війнах можливі лише після остаточної поразки однієї зі сторін.
• Відмова України від частини територій (що так чи інакше припускають прихильники компромісу) створить небезпечний світовий прецедент — легітимізацію зміни кордонів силою.
• Прибічники якнайскоріших переговорів та заморожування війни часто виходять з недалекоглядної, обмеженої оцінки витрат та вигод можливих рішень.
• Українці діють не лише у своїх інтересах, а й в інтересах країн, які «надто бояться їм допомогти».
• Не варто боятися військової поразки російського режиму: це відповідає інтересам не лише України та міжнародного права, а й жителів РФ та їхнього майбутнього.

«Перемога Росії зрештою буде набагато дорожчою. Як з погляду прямих, так і непрямих витрат і наслідків», — застерігає Іван Міклош. З ним солідарна і редколегія Financial Times: «Витрати на підтримку боротьби України дуже малі в порівнянні з витратами на те, щоб дозволити путінській Росії здобути перемогу».