Життя під боком у диктатора. Як Польща укріплює кордон із Білоруссю, а місцеві жителі остерігаються вторгнення. Репортаж Заборони

У березні цього року міністр оборони Польщі Маріуш Блащак повідомив, що країна почала будівництво укріплень на кордоні з Білоруссю — це частина стратегії оборони та стримування. Однак ще від 2021 року білоруська влада вже веде гібридну війну з Польщею та країнами Балтії за допомогою нелегальних мігрантів. Вихідці з Африки та Близького Сходу атакують прикордонні пункти та намагаються нелегально потрапити в ЄС, а білоруські прикордонники всіляко сприяють цьому. Редакторка Заборони Ірина Олійник вирушила на польсько-білоруський кордон, аби побачити, як Польща захищає території від напливу нелегальних мігрантів та укріплює кордон, та запитати у жителів прикордоння, чи відчувають вони загрозу зі сторони Білорусі та що їх лякає найбільше. 

I

Моя подорож до польсько-білоруського кордону починається з найбільшого міста на північному сході Польщі — Білостока. Звідси до Білорусі всього 54 кілометри. Тут розташований головний офіс Підляського відділу прикордонної варти. До Білостока ми дістаємося з Варшави потягом за 3,5 години. Місто, яке є адміністративним центром Підляського воєводства, має доволі однотипну забудову — чотирьох- та пʼятиповерхові житлові будинки, здебільшого сірі та білі. У мене немає відчуття, що я перебуваю десь далеко за кордоном, адже місцева архітектура дуже нагадує радянську житлову забудову з відомими нам хрущовками та сталінками. І це не дивно, бо Білосток та все Підляське воєводство (яке у XX столітті мало назву Білостоцьке воєводство) з 1939 до 1944 року перебували під радянською окупацією. Картинка довкола нагадує типове невелике місто в Україні, де панує своя атмосфера розміреного життя. 

Ми з фотографом відходимо від вокзалу десь на 500 метрів, аби викликати таксі. Перехожі, що прямують повз нас у сторону місцевого вокзалу, між собою спілкуються польською, і це повертає до усвідомлення, що ми все ще перебуваємо у Польщі.

Ми розпочинаємо подорож із головного офісу прикордонної служби в Білостоку, бо вона відповідає за охорону периметра значної території, яка межує з Білоруссю. Від вокзалу до будівлі прикордонної служби ми дістаємося на таксі. Водій висаджує нас біля шлагбаума і ми прямуємо до посту охорони, де перевіряють наші документи та просять зачекати кілька хвилин. Згодом до нас підходить невисокий чоловік спортивної статури у військовій формі — це офіцер-прикордонник Міхал Бура. Він спілкується чітко і тримає виправку, та добрі очі видають характер за показною суворістю. Мій фотограф Мацєй відрекомендовує мене, а Міхал Бура ніби трохи дивується таким відвідувачам з України та злегка усміхається, а потім запитує: «Чи розмовляє пані польською?» Я заперечно хитаю головою. Утім, проблем з комунікацією немає, оскільки всі володіють англійською.

З посту охорони ми потрапляємо на простору територію, огороджену парканом. Неподалік видніється двоповерхова біла будівля, оточена деревами. Біля неї я помічаю прикордонний стовпчик з написом Polska.

Ми підіймаємося на другий поверх до невеликого кабінету офіцера. Там нас зустрічає привітна жінка — також у формі. Це капітан Христина Якимік-Ярош, вони з Міхалом колеги. Нам одразу пропонують чай і каву, ми з фотографом погоджуємося. Прикордонник запрошує нас за свій стіл.

Міхал Бура розповідає Забороні, що від 2021 року польські служби посилено патрулюють кордон із Білоруссю через постійні провокації та намагання мігрантів нелегально потрапити до країн ЄС з білоруської території. Він каже, що їхні білоруські колеги сприяють прибуттю на кордон людей з Африки, Близького Сходу та Азії. На думку Міхала, понад 90% людей, які хочуть потрапити сюди нелегально, не є насправді біженцями, які тікають від збройних конфліктів чи війни. Це економічні мігранти, єдина мета яких — виїхати до заможних країн Західної Європи через польську територію. Вони користуються соціальними пільгами та отримують фінансову допомогу від ЄС.

Два роки тому режим самопроголошеного президента Олександра Лукашенка організував гібридну міграційну кризу на кордонах з Польщею та Литвою. Ще тоді західні аналітики зазначали, що це була відповідь на жорстку позицію європейських країн щодо репресій проти білоруської опозиції та громадянського суспільства, які вийшли на масштабні протести у звʼязку з фальсифікацією результатів виборів президента у 2020 році. 

На моє запитання, звідки прибуває переважна більшість мігрантів, які намагаються нелегально потрапити до Польщі з білоруського кордону, Міхал швидко відшукує свій нотатник і перераховує назви країн, з яких мігранти, долаючи тисячі кілометрів, прибувають до польсько-білоруського кордону. Серед них Шрі-Ланка, Мадагаскар, Гана, Гаїті, Непал, Мавританія, Південно-Африканська Республіка та Республіка Сьєрра-Леоне. Загалом 52 країни, підсумовує прикордонник.

Раптом змінивши інтонацію на суворішу, він пояснює, що практично щодня трапляються випадки нападу на прикордонні служби. Мігранти, переважно молоді чоловіки, поводяться дуже агресивно, жбурляють каміння, палиці та запальні суміші в польських прикордонників, та намагаються зламати огорожу, аби потрапити до ЄС. Білоруські ж колеги вказують цим мігрантам на зручні місця для нелегального перетину кордону.

«Прикордонна варта посилено захищала кордон з Білоруссю за допомогою армії та поліції, — каже він. — Ми стояли пліч-о-пліч для охорони території, згодом була споруджена тимчасова огорожа. Для цього залучили прикордонні служби, інженерів та навіть британську армію. Потім ця огорожа перетворилася на добре укріплений паркан, який ефективно захищає польську територію до сьогодні. Прикордонники лише захищаються і не відповідають агресією на подібні провокації мігрантів». 

За словами Міхала та його колег, лише цього року польські служби затримали 22 тисячі мігрантів, які нелегально перетнули кордон. Ми ненадовго перериваємо інтервʼю, аби вийти на вулицю та зробити кілька знімків головної прикордонної адмінбудівлі у Підляському воєводстві. Поки фотограф працює, ми з Міхалом продовжуємо вже неформальну розмову. Він запитує мене, яка наразі ситуація в Києві та як кияни і в цілому українці тримаються під час війни. Підбираю максимально влучні слова, щоб описати, як люди змушені ховатися в укриттях, як руйнують інфраструктуру, а повітряна тривога вже стала звичною для країни «музикою війни». Пояснюю, що через ці обстріли люди часто гинуть. Міхал з сумом та здивуванням хитає головою, ніби показуючи, як важко прийняти таку реальність. Потім зі всією щирістю промовляє: «Ми бажаємо вам скорішої перемоги, поляки завжди з вами».

Ми повертаємося в кабінет та обговорюємо, як краще дістатися самого кордону. Я прошу прикордонників сприяти нашій поїздці, адже ми хочемо побачити на власні очі, як Польща захищається від агресивно налаштованого сусіда. За кілька хвилин ми домовляємося, що найкраще буде поїхати до населеного пункту Кузьниця, який безпосередньо межує з білоруською територію. 

II

У липні 2023 року прикордонна служба Польщі повідомила, що на польсько-білоруському кордоні поряд з прикордонними пунктами Дубичі Церковні та Мельник у Підляському воєводстві знову відбувається ескалація та численні напади на прикордонників. Також ішлося й про те, що білоруські служби, які відповідають за охорону кордону, організовують та заохочують незаконне проникнення на польську територію. 

«Цегла, бруківка, щебінь, які використовують під час нападів, невипадково лежать біля шлагбаума. Їх постачають і збирають білоруські служби. Дії тих, хто намагається перетнути кордон всупереч чинним правилам, загрожують життю і здоров’ю офіцерів», — наголошує польська прикордонна служба.

Через довготривалу міграційну кризу на польсько-білоруському прикордонні, а також російське вторгнення в Україну, протягом 2021–22 років Польща закрила майже всі пункти пропуску на кордоні з Республікою Білорусь. Нині залишається відкритим лише піший прикордонний перехід «Тересполь — Брест» та продовжує працювати залізничне сполучення для вантажних потягів у пунктах пропуску «Кузьниця» та «Семяновиці-Шльонські». 

9 лютого 2023 року міністр внутрішніх справ Маріуш Камінський повідомив про закриття останнього та одного з найбільших автошляхів між країнами, «Бобровники», у звʼязку з «важливими інтересами державної безпеки». Таке рішення польська влада прийняла після того, як білоруський суд виніс вирок журналісту та активісту «Спілки поляків» Анджею Почобуту та засудив його до восьми років увʼязнення за буцімто розпалювання ворожнечі та заклики до дій, спрямованих на заподіяння шкоди нацбезпеці Білорусі. На момент вироку Почобут вже перебував за ґратами майже два роки. Тоді міністр Камінський зазначив, що Польща готова відкрити пункт пропуску «Бобровники» лише у випадку, якщо білоруська влада випустить незаконного увʼязненого журналіста.

Офіцер-прикордонник Міхал Бура у розмові з Забороною зазначив, що після повномасштабного вторгнення Росії в Україну білоруська влада лише посилює ескалацію на спільному кордоні за допомогою мігрантів, аби збільшити тиск на прикордонну службу та загалом на військове та політичне керівництво європейських сусідів Білорусі.

«Ми переконані, що ця міграція була штучно створена з боку білоруської влади для того, щоб прикордонні служби та влада Польщі не змогли дійсно допомогти справжнім жертвам війни та біженцям з України. Режим Лукашенка сподівався, що напливом мігрантів з Африки та Сходу вдасться паралізувати Польщу, і ми не зможемо допомогти Україні. На щастя, цей задум не вдалося реалізувати»,— каже він мені.

III

На моє питання, чи розглядає влада та правоохоронні служби перебування на території Білорусі російських найманців з ПВК «Вагнер» як пряму загрозу для безпеки Польщі, Бура відповідає, що, будучи великою країною НАТО, вони не вбачають в цьому прямої загрози.

Однак він не виключає у майбутньому випадки, коли вагнерівці під виглядом нелегальних мігрантів разом з вихідцями з Африки та Азії також спробують нелегально перетнути кордон із Польщею. Але підтвердити такі факти буде дуже складно, адже особи, які намагаються таким чином потрапити до Польщі, не мають при собі жодних документів. 

Саме тому на польському кордоні посилили кількість військових та поліцейських патрулів, зазначає у розмові з Забороною капітан Христина Якимік-Ярош. У Підляському відділі прикордонної варти припускають, що, ймовірно, вагнерівці виступають «гідами» для нелегальних мігрантів та ведуть їх до самого кордону з Польщею. Нині це дуже прибуткова справа для найманців, наголошує вона. 

IV

Зараз для захисту кордону, окрім чотириметрового паркану, польські військові встановили на деяких небезпечних відрізках так звані зуби дракона та протитанкові їжаки. 

Аби на власні очі побачити, як Польща посилює прикордонну оборону, ми з фотографом вирушаємо з Білостока електричкою до населеного пункту Кузьниця у Підляському воєводстві, розташованого на кордоні з Білоруссю. Звідси до білоруського міста Гродна лише 23 кілометри. Однак перетинати кордон тут заборонено, адже пункт пропуску «Кузьниця — Брузги» вже давно закритий. Польська влада поки проводить тут капітальний ремонт дороги та будує сучасну автомагістраль з розрахунком, що колись пункт знову відкриють.

Ми прибуваємо на невелику залізничну станцію Кузьниця, що складається з кількох платформ і вокзалу. На платформі нас зустрічають прикордонники, які постійно патрулюють тут. Вони пропонують нас підвезти, і за кілька хвилин ми опиняємося у чорному тонованому бусі. Ймовірно, його використовують для затримання порушників, які нелегально перетнули кордон. В салоні позаду нас ґрати, за якими можна роздивитися кілька сидінь. Ми з фотографом вмощуємося спереду. Відстань від станції до прикордонного пункту невелика, близько двох кілометрів. Стороннім туди вхід заборонений, і навіть для журналістів прикордонники не роблять виключення, адже це режимний обʼєкт. Утім, потай від них ми все ж робимо кілька знімків. Прикордонний пункт «Кузьниця — Брузги» виглядає зовсім безлюдним, але добре оснащеним. Зверху над пунктом пропуску висять чорні табло, на яких раніше висвічувалися написи, які інформували, де дозволений проїзд для легкових авто, а де — для автобусів та великогабаритного транспорту.

Нас везуть далі від прикордонного пункту на околицю Кузьниці. Минаючи кілька вулиць на службовому авто, ми виїжджаємо з населеного пункту на ґрунтову дорогу в напрямку лісу, де видніється високий паркан з колючим дротом нагорі. Ця огорожа завдовжки чотири метри тягнеться вздовж всієї Кузьниці та далеко за нею. Ми зупиняємося неподалік, і працівники попереджають нас: підходити до огорожі ближче ніж на три метри заборонено. Як нам потім пояснили в прикордонній службі, вздовж паркану на відстані до трьох метрів в землі заховані сейсмічні датчики, які реагують на будь-який рух. Також через кожні 100 метрів на стовпах поряд з парканом встановлені камери спостереження, оснащені інфрачервоним баченням та тепловізором, що дозволяє їм фіксувати обʼєкти навіть вночі. Ці пристрої працюють у комплексі: якщо від сейсмічних датчиків надходить сигнал тривоги, камери відеонагляду автоматично фіксують периметр, з якого надійшов сигнал. 

В разу поміченого нелегального перетину кордону з сейсмічних датчиків та з камер відеоспостереження надходять сигнали тривоги на прикордонні пости, а також на спеціальні приймачі, які прикордонники беруть із собою, вирушаючи на патрулювання. У штабі служби наголошують, що ця система контролю працює автономно і має власну систему живлення та передачі даних, що забезпечує безперебійну роботу до 3 років. Електронні елементи охорони кордону були встановленні наприкінці 2020 року.

Зробивши достатньо знімків, ми повертаємося у Кузьницю, аби поспілкуватися з місцевими мешканцями про те, чи відчувають вони загрозу з боку Білорусі. Адже восени 2021 року у районі пункту пропуску «Кузьниця — Брузги» були численні спроби силового прориву кордону з боку кількох тисяч мігрантів. У Міністерстві оборони заявляють, що білоруські спецслужби роздали мігрантам шумові гранати, якими ті закидали поляків. Тоді місцеві прикордонники та військові застосували сльозогінний газ, аби зупинити агресивних людей. Згодом місцеві жителі Кузьниці підтвердили нам, що ситуація з агресивними мігрантами їх сильно лякає. 

V 

На вулицях Кузьниці ми зустрічаємо молоду дівчину Кароліну, яка біжить у справах і зупиняється на кілька хвилин, аби поспілкуватися з нами. На запитання, чи відчуває вона загрозу з боку Білорусі, вона відповідає ствердно. Схоже, це для місцевих вже звичні побоювання.

Від початку вторгнення Росії в Україну Кароліна постійно слідкує за новинами. Тут, на польсько-білоруському кордоні, її лякають гелікоптери, які постійно кружляють у повітрі, і щоразу вона здригається, чи часом вони не білоруські.

Як ми пам’ятаємо, цьогоріч на початку вересня польське оборонне відомство повідомило, що два білоруських вертольоти порушили повітряний простір Польщі. Ці борти брали участь у військових навчаннях поблизу кордону. У відповідь міністр оборони Польщі Маріуш Блащак розпорядився збільшити кількість військових на кордоні та виділити додаткові сили та засоби, зокрема бойові гелікоптери. Про цей інцидент повідомляли і в НАТО. 

«Перетин кордону відбувся в районі Біловежі на дуже низькій висоті, що ускладнювало виявлення радарними системами», — наголосили у Міністерстві оборони Польщі.

Неподалік місцевого продуктового магазину ми зустрічаємо чоловіка похилого віку. Він відмовився називати ім’я з міркувань безпеки, але розповів, що ситуація з нелегальними мігрантами та іншими білоруськими провокаціями дуже його непокоїть, адже все своє життя він прожив у Кузьниці. Режим самопроголошеного президента Олександра Лукашенка чоловік називає «комуністичною та російською чумою», яка загрожує Польщі та країнам Балтії.