Як виграти війну

У статті для The Economist головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний не сказав нічого нового: важко сперечатися з реальністю. Він прямо пише про тривалу позиційну війну, що несе величезні ризики як для захисників, так і для самої держави. Утім, Залужний бачить вихід: важкий, комплексний, який передбачає невпинну участь багатьох сторін.

Перетворити війну позицій на війну маневрів — ось що пропонує головнокомандувач ЗСУ. Заборона публікує текст повністю, адже всі мають знати, чого нам не вистачає на полі бою для перемоги над давнім і антигуманним ворогом.

Позиційна війна

Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року спровокувало глобальну кризу безпеки. Наступ на демократію з боку хворої на імперські амбіції держави в центрі Європи порушив баланс сил і в інших частинах світу, включно з Близьким Сходом та Азійсько-Тихоокеанським регіоном. Неспроможність багатосторонніх організацій, таких як ООН та Організація з безпеки й співробітництва в Європі, підтримувати порядок означає, що Україна зможе відновити свою територіальну цілісність лише за допомогою військової сили.

Українці продемонстрували готовність покласти душу й тіло за свою свободу. Україна не лише зупинила вторгнення набагато сильнішого ворога, але й звільнила значну частину своєї території. Однак зараз війна переходить на новий етап: те, що ми, військові, називаємо «позиційною» війною статичних і виснажливих боїв, як у Першій світовій війні, на противагу «маневровій» війні руху і швидкості. Це буде вигідно для Росії, адже дозволить їй відновити свою військову міць, що в кінцевому підсумку загрожуватиме українським збройним силам і самій державі. Який ми маємо вихід?

Базове озброєння, таке як ракети та снаряди, звичайно, залишається важливим. Але українським збройним силам потрібні ключові військові можливості та технології, щоб вийти з успіхом з такого роду війни. Найважливішою з них є повітряна міць. Контроль над небом необхідний для проведення широкомасштабних наземних операцій.

На початку війни у нас було 120 бойових літаків. З них лише третина була придатна до використання.

Російські дрони: протидія Сил оборони України

Військово-повітряні сили Росії зазнали величезних втрат, і ми знищили понад 550 їхніх систем протиповітряної оборони, але Росія зберігає значну перевагу над нами і продовжує будувати нові штурмові ескадрильї. Ця перевага ускладнює наше просування вперед. Російські системи ППО дедалі частіше заважають нашим літакам здійснювати польоти. Наша оборона робить те ж саме з Росією. Таким чином, російські дрони перебрали на себе значну частину ролі пілотованої авіації у розвідці та завдаванні повітряних ударів.

Безпілотники також мають бути частиною нашої атаки. Україна має завдавати масованих ударів з використанням приманки та ударних безпілотників, щоб перевантажити російські системи ППО. Ми маємо полювати на російські безпілотники, використовуючи власні безпілотники-мисливці, обладнані сітками. Ми маємо використовувати сигнальні приманки, щоб привабити російські планерні бомби. І ми маємо засліплювати тепловізійні камери російських безпілотників вночі за допомогою стробоскопів.

Проблема РЕБ

Це вказує на наш другий пріоритет: радіоелектронна боротьба (РЕБ), наприклад, глушіння сигналів зв’язку і навігації. РЕБ є ключем до перемоги у війні з безпілотниками. Росія модернізувала свої сили РЕБ протягом останнього десятиліття, створивши новий рід військ і розробивши 60 нових типів техніки. Вона перевершує нас у цій сфері: 65% наших платформ постановки перешкод на початку війни були вироблені ще за радянських часів.

Ми вже створили багато власних електронних систем захисту, які можуть запобігати глушінню. Але ми також потребуємо більшого доступу до радіоелектронної розвідки від наших союзників, включно з даними від засобів, які збирають розвідувальні сигнали, та розширенням виробничих ліній для наших систем РЕБ в Україні та за її межами. Нам потрібно навчитися краще вести радіоелектронну боротьбу з наших безпілотників у ширшому діапазоні радіочастотного спектра, уникаючи при цьому випадкового глушіння власних апаратів.

Західна зброя проти нових боєприпасів РФ

Третє завдання — контрбатарейний вогонь: знищення ворожої артилерії. У цій війні, як і в більшості минулих воєн, артилерійський, ракетний і реактивний вогонь становить 60–80% усіх військових завдань. Коли ми вперше отримали західну зброю минулого [2022] року, ми досить успішно виявляли та вражали російську артилерію. Але ефективність такої зброї як Excalibur, американський снаряд з GPS-наведенням, різко знизилася через вдосконалення російських засобів радіоелектронної боротьби.

Тим часом контрбатарейна боротьба Росії покращилася. Це значною мірою пов’язано з використанням блукаючих боєприпасів «Ланцет», які працюють разом з розвідувальними дронами, і зі збільшенням виробництва високоточних снарядів, які можуть бути наведені наземними корегувальниками.

Попри зневажливу думку деяких військових аналітиків, ми не можемо применшувати ефективність російської зброї й розвідки в цьому відношенні.

Поки що нам вдалося досягти паритету з Росією коштом меншої кількості більш точних вогневих засобів. Але це не може тривати довго. Нам потрібно розбудовувати наші локальні GPS-поля, використовуючи наземні антени, а не лише супутники, щоб зробити наші високоточні снаряди більш точними в умовах російського глушіння. Нам потрібно ширше використовувати безпілотники-камікадзе для ураження російської артилерії. І нам потрібно, щоб наші партнери надсилали нам краще артилерійське розвідувальне обладнання, яке може визначати розташування російських гармат.

Мінні поля: тактика Росії

Четверте завдання — технологія розмінування. На початку війни ми мали обмежене і застаріле обладнання для цього. Але навіть західних поставок, таких як норвезькі танки і ракетні пристрої для розмінування, виявилося недостатньо з огляду на масштаби російських мінних полів, які подекуди простягаються на 20 кілометрів. Коли ми прориваємо мінні поля, Росія швидко відновлює їх, випускаючи нові міни на відстані.

Відповідь криється у технологіях. Нам потрібні радарні датчики, які використовують невидимі імпульси світла для виявлення мін у землі, і системи димовиділення для приховування діяльності наших підрозділів з розмінування. Ми можемо використовувати реактивні двигуни від списаних літаків, водомети або касетні боєприпаси для подолання мінних загороджень без заглиблення у землю. Нові типи тунельних екскаваторів, такі як робот, який використовує плазмову різку для буріння тунелів, також можуть допомогти.

Мобілізація

Моїм п’ятим і останнім пріоритетом є нарощування наших резервів. Росія не змогла скористатися своєю значною перевагою в людських ресурсах, тому що Владімір Путін побоюється, що загальна мобілізація може спричинити політичну кризу, а також тому, що Росія не може підготувати й оснастити достатню кількість людей. Однак наші можливості тренувати резерви на власній території також обмежені. Ми не можемо легко звільнити солдатів, яких відправляють на фронт. Щобільше, Росія може завдати удару по навчальних центрах. І в нашому законодавстві є прогалини, які дозволяють громадянам ухилятися від виконання своїх обов’язків.

Ми намагаємося виправити ці проблеми. Ми запроваджуємо єдиний реєстр призовників, і ми маємо розширити категорію громадян, які можуть бути призвані на навчання або мобілізацію. Ми також запроваджуємо «бойове стажування», яке передбачає направлення нещодавно мобілізованих і навчених військовослужбовців у досвідчені фронтові підрозділи для їхньої підготовки.

Не можна недооцінювати Росію. Вона зазнала великих втрат і витратила багато боєприпасів, але вона матиме перевагу в озброєнні, техніці, ракетах і боєприпасах протягом тривалого часу. Її оборонна промисловість нарощує обсяги виробництва, попри безпрецедентні санкції. Наші партнери по НАТО теж різко нарощують свої виробничі потужності. Але на це потрібен щонайменше рік, а в деяких випадках, таких як авіація та системи управління, — і два роки.

Позиційна війна — це тривала війна, яка несе величезні ризики для Збройних сил України та самої нашої держави. Якщо Україна хоче вирватися з цієї пастки, нам знадобляться всі ці речі: перевага в повітрі, значно покращені засоби радіоелектронної та контрбатарейної боротьби, нові технології мінування та здатність мобілізувати й тренувати більше резервів. Ми також маємо зосередитись на сучасному командуванні й управлінні — так ми зможемо візуалізувати поле бою ефективніше, ніж Росія, і приймати рішення швидше. А ще на раціоналізації нашої логістики, водночас порушуючи логістику Росії за допомогою ракет великої дальності. Нові, інноваційні підходи можуть перетворити цю війну позицій на війну маневрів.

Генерал Валерій Залужний — головнокомандувач Збройних сил України. Обіймає цю посаду з липня 2021 року.