В Україні тривають Гробки, коли люди влаштовують трапези на цвинтарях. Пояснюємо, що це за традиція
Упродовж наступних двох тижнів після Великодня в Україні відбуваються так звані Проводи, які ще називають Гробками. Це поминальні дні, коли люди йдуть на кладовище, щоби випити, перекусити й залишити їжу біля могил. Деякі називають цю традицію блюзнірською, інші – пережитком радянського минулого. Розповідаємо, що таке поминальні дні й чому деякі ритуали видаються нам дивними – хоча їх цілком можливо пояснити.
Звідки взагалі взялися поминальні дні?
У церковному календарі є кілька таких днів, коли живі віддають шану померлим. Але однією із найважливіших вважається Радониця, так званий «Батьківський день». Радониця святкується на дев’ятий день після Великодня – головного свята віруючих людей. У цей день у церквах моляться за померлих, а люди навідуються до могил. Дев’ятий день – це важливий період у православ’ї. Вважається, що саме впродовж цього часу душа померлих знаходить спокій.
Отже, це лише церковне свято?
Не зовсім так. Річ у тому, що людина часто сакралізує смерть. «Це частина нашого уявлення про світ. Поминальні традиції, пов’язані з пам’яттю, тому що для нас мертві мають значення», – пояснює Забороні соціологиня Українського католицького університету Галина Герасим.
І що, усі мають дотримуватися цієї традиції?
Традиція поминальних днів більше шанується в селах і маленьких містах, розповідає Галина Герасим. «Якщо ви вже, наприклад, третє покоління, яке виросло в місті, для вас ця традиція видається дивною, – пояснює вона. – Але в селах, де люди живуть у тіснішій спільноті, турбота про мертвого – це справа цілої громади, а не окремої людини. І загалом, люди в селах схильні більше шанувати традиції предків, аніж міські жителі».
Гаразд, але навіщо їсти на могилах?
Тому що їжа – один із найголовніших способів комунікації між людьми. Традиція їсти під час весілля чимось схожа на традицію їсти на поминках. Насправді немає ніякої раціональної причини влаштовувати застілля на честь шлюбу, але люди так роблять, тому що так ми спілкуємося, пояснює соціологиня. Водночас це притаманно не тільки українській чи російській культурі. У Латвії відбуваються фестивалі на цвинтарях, у Мексиці на День мертвих роблять солодощі у вигляді черепів і гробів.
А навіщо на могилах залишають цукерки?
Бо так ми хочемо поділитися з мертвим їжею, адже він один із нас, каже Галина Герасим. Раціонально ми розуміємо, що мертвому їжа не потрібна. Але ми ніби проводимо час разом із ним. А ще цю їжу можуть згодом забрати бездомні або бідні люди, тобто ми допомагаємо тим, хто цього потребує, через пам’ять про померлу людину. Цукерки залишають тому, що це зручно. На Західній Україні, наприклад, випікають спеціальних баранчиків із тіста, можуть залишити кусочок паски.
Кажуть, що Гробки придумали в Радянському Союзі, це правда?
Ні, це неправда, хоча такої думки дотримується церква. Там вважають, що це язичництво, яке спеціально насаджувалося в СРСР, коли забороняли релігію. Насправді, традиція їсти на кладовищі була ще до Радянського Союзу, хоча її коріння і справді сягають язичництва. Російський етнограф Іван Калінський пише, що коли у XIV столітті церква встановила поминальну суботу на противагу язичницьким обрядам, багато старих звичаїв були несвідомо перенесені на християнські. Було заведено залишати на могилах млинці, кашу й горілку для «дідів та батьків». Втім, Радянський Союз все-таки вплинув на традицію – наприклад, через те, що офіційно не можна було святкувати Великдень у церкві, люди приходили вшановувати цей день на кладовище.
Чому в різних регіонах України традиції відрізняються?
Тому що впродовж усієї своєї історії Україна була під владою різних країн з різними традиціями. Наприклад, проводи з їжею на цвинтарях більше розповсюджені на півдні і сході України, а на Західній Україні цього майже нема. Частково це може бути пов’язано з тим, що Західна Україна перебувала в складі переважно католицьких держав, де були зовсім інакші, більш суворі традиції похоронів і поминок. Наприклад, трапезувати на кладовищі в католиків не заведено.
