«Роз’єднання». Історії українців у Німеччині в проєкті Марини Штанько
у «Рівні цензури»
Виставковий вигляд «Роз’єднання» Марини Штанько
У рубриці «Рівень цензури нульовий» Заборона публікує роботи одного фотографа, художника або колективу. В них показано історії, що не суголосні з масовою культурою або наражаються на цензуру в ЗМІ та соціальних мережах. У цьому випуску — серія знімків Марини Штанько під назвою «Роз’єднання», де авторка у триптиху чорно-білих портретів, порізаних на шматки і зв’язаних червоною ниткою, намагається зобразити внутрішній стан українців, які з початком війни виїхали до Німеччини.
Художниця Марина Штанько народилася у Полтаві, а згодом вивчала німецьку мову та літературу в університеті у Харкові. З початком повномасштабного вторгнення Марина, як і тисячі українців, переїхала до Німеччини.
«Загалом я ототожнюю себе з героями “Роз’єднання”, бо маю той самий досвід. Але багато в чому мені дуже пощастило. Я не жила в таборі для біженців, бо з самого початку приїхала до двоюрідної сестри. В мене не було проблем з мовою, бо я закінчила факультет іноземних мов. Та все ж я ніколи раніше не жила за кордоном, тому і мені треба звикати до багатьох речей».
Серія «Роз’єднання» була створена навесні 2023 року, під час художньої резиденції авторки у місті Альтенбург, що на сході країни. Вона розповідає історії біженців з різних регіонів України, які разом з сім’єю вимушено покинули свої домівки та переїхали до міста, що втратило половину свого населення після возз’єднання Німеччини.
«Люди на фотографіях стоять перед закинутими будівлями, які досить часто трапляються в Альтенбурзі. Ці будівлі уособлюють внутрішній стан людей, які багато пережили з початку війни, — розповідає Марина. — Попри те, що тепер вони у безпеці, відчуття провини перед тими, хто перебуває в Україні, залишилось».
Розрізані фрагменти фотографії авторка переставила місцями і з’єднала червоною ниткою, символізуючи цим світ людей, що почуваються розділеними на частини, проте з’єднані культурним елементом. «Вишивкою, яка також є важливим культурним явищем в Україні, я намагаюся це виправити і зшити розділені шматки».
Ліна з Запоріжжя
«Ліна приїхала до Німеччини з двома дітьми. Її батьки залишилися в окупації. Коли я запитала в неї, що перше спадає їй на думку, коли вона думає про дім в Україні, вона відповіла, що боїться подзвонити батькам і почути погані новини».
Олег з Харкова
«На початку повномасштабної війни Олег разом з мамою переїхав до Італії. На жаль, фінансових запасів не вистачило, щоб залишатись там довше, тому невдовзі вони повернулися в Україну. За кілька місяців Олег з бабусею знову виїхав з України, але цього разу до Німеччини. Деякий час вони жили в таборі для переселенців, але згодом таки знайшли житло. Багато однокласників Олега залишились в Україні, але йому вже вдалося знайти друзів у Німеччині».
Наталя з Києва
«Після початку повномасштабного вторгнення РФ Наталя переїхала до Львова. Вона займається керамікою, і до Альтенбурга приїхала на художню резиденцію. Вона дуже часто розповідала, як сумує за Києвом і Дніпром. А ще — як їй пощастило, що батьки навесні 2022 року поїхали у передмістя Києва, але були досить далеко від наступу окупантів, тому залишились».
Надія з Дніпра
«Ще до початку повномасштабного вторгнення Надія виїхала з України на заробітки до Угорщини, де вже були її дві доньки. Після 24 лютого 2022 року ставлення до українців в Угорщині змінилося: замість підтримки вони стикнулися з абсолютно протилежною реакцією. Тому вони вирішили переїхати до Німеччини. В Україні Надія працювала кранівницею, мріє продовжувати працювати і в Німеччини. Її син та чоловік залишились в Україні. Син воює на Сході, але Надії вдалося з ним побачитись під час поїздки до України».
Ольга з Сум
«Оля приїхала до Німеччини зі своєю мамою. Їм вже вдалося знайти окреме житло. Попри всі спогади, пов’язані з минулим життям в Україні, Оля намагається жити далі, вивчати німецьку мову, спілкуватися з новими людьми та чекати кінця війни».
«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.
