Страх залишитися нікому не потрібними, відійшовши від справ або втративши все, притаманний людям. Утім, якщо ми відчуваємо цю емоцію, то мали б також переносити її на інших істот. Співчуття та піклування — одна з ознак цивілізованого суспільства, особливо якщо йдеться про тварин. Під час війни ферми стикаються з тими ж проблемами, що й інші громади: обстріли, загибель, брак коштів, психологічна та фізична втома. Але є ті, хто рятує постраждалих, надаючи їм притулок, їжу і шанс на нове життя.
Журналістка Аліса Виноградова побувала на одній з таких ферм і дізналася історії евакуйованих із зон бойових дій тварин, яким пощастило знайти новий дім, де їх люблять.
Дніпропетровська область: ферма-сироварня «Зелений Гай»
Ферма-сироварня «Зелений Гай» на Дніпропетровщині приймає тварин-переселенців з 2019 року. До її власників Євгенії та Анатолія Молчанових постійно зверталися військові, які евакуюють тварин. «Ми назвали себе фермою, але у нас дуже дивна ферма вийшла: спочатку ми почали рятувати тварин, а потім у нас стало з’являтися молоко. М’ясним напрямом ми не займаємося взагалі. Корови, які не є продуктивними, у нас на пенсії», — розповідає Євгенія.
Здебільшого на ферму передають коней, корів та кіз, але за цей час транзитом приїжджали навіть крокодили і їжатці — тварини, яких до цього фермери навіть не бачили. Одні з перших тварин-переселенців часів повномасштабної війни — стадо кіз. Власник козиної ферми збирався йти воювати й попросив прихистити тварин — так вони залишилися тут, і той інколи їх навідує. Схожа історія у вівці Вуглинки, вивезеної волонтерами-іноземцями з Донеччини. У тамтешнього фермера було стадо з 500 овець, з яких через війну залишилося лише дві. Власник каже, що має план після війни повернутися та забрати їх до себе.
Вівця Вуглинка. Фото: Богдан Пападін
Через брак ресурсів, приміщень та кормів ферма не може прийняти всіх, хоча постійно просять прихистити то 50 корів, то 20 кіз чи овець. Попри це, Молчанови роблять неможливе.
Читати більше новин в Telegram«Щоразу, коли я кажу, що у мене немає ресурсу, сили чи людей, з’являється такий випадок, коли ти не можеш відмовити, особливо якщо це стосується військових. Вони вивозять тварину, ризикуючи власним життям. Відмова в тилу — неповага до них. Так у нас з‘явилося дуже багато тварин, особливо віслючків. Два місяці тому іноземці вивозили ще одного віслюка — Яшку зі Слов’янська. Вони загинули… Це не завжди щасливі історії», — констатує Євгенія.
Мамуля з Сіверська
Ослиця Мамуля — одна з тварин, які найбільше надихають фермерів продовжувати свою справу. Мамулю з Сіверська вивозили військові. Тварина постраждала від обстрілів, їй відірвало копито. Ампутацію проводили у дніпровському притулку «Вірність». Коли Мамулі поставили апарат Єлізарова, вона ледь не загинула. Поряд весь час була Євгенія: «Я тоді стояла і казала: “Мамулю, не можна помирати, ти вийшла з пекла, втратила дитину. Потрібно боротися”».
Ослиця Мамуля. Фото: Богдан Пападін
Ослиця відновилася і їй поставили протез. Зараз вона живе на фермі, дивує всіх своєю кмітливістю та надихає жагою до життя. «Вона неймовірно розумна. Якщо у неї перев’язка знялася десь у полі, вона приносить в зубах бинти і дає в руки: поки не зроблять перев’язку, вона не піде. Мамуля — приклад стійкості, витривалості й любові до життя», — пишається Євгенія своєю подружкою.
Віслюк Хаймарс
На фермі кожна тварина має свою унікальну історію. Віслюк Хаймарс працював у ЗСУ на Донеччині, возив хлопцям боєкомплекти. Пізніше військові вивезли його на Одещину, а коли почалися масовані обстріли, Євгенію та Анатолія попросили забрати віслюка до себе. Це була доля: поки Хаймарс був у дорозі до ферми, в його загін прилетів «Шахед». Якби віслюка не вивезли, він міг би загинути.
Віслюк Хаймарс. Фото: Богдан Пападін
Ферма також постраждала від обстрілів: 3 вересня 2023 року там впала ракета. Вона не розірвалася, але спричинила пожежу. Близько 10 тварин загинули одразу, ще декілька — пізніше: не витримало серце. Ферма зазнала великих збитків, адже тоді саме тривала підготовка кормів та вольєрів до зими. Відгукнулися небайдужі люди, і за день вдалося зібрати гроші на відновлення.
Історія собаки Дашки
Справжня душа ферми — пес ДШК, або Дашка. Євгенії та Анатолію потрібен був пес-охоронець, який захищав би овець від лисів. Дашку вони зустріли у притулку «Вірність» — вона тоді сама підійшла до Євгенії та поклала голову на коліна. Доля цієї собаки теж виявилася непростою: у 2014 році Дашку знайшли військові на Донеччині, тривалий час вона жила з ними. Одного разу у бліндажі сталася пожежа — тоді Дашка вивела всіх військових, а сама вийшла останньою. На неї впав каркас, пошкодивши спинку та мордочку, довелося навіть робити пересадку шкіри. У Дашки досі помітні шрами, немає частини вуха. Зараз героїня живе на фермі, її навідують військові, яким вона колись врятувала життя, привозять смаколики та дякують за сміливість.
Власниця ферми Євгенія Молчанова з Дашкою. Фото: Богдан Пападін
Як допомогти фермі «Зелений Гай»
Здебільшого тварини потрапляють на ферму через військових. Але є дуже багато випадків, коли у приватних господарств немає сил працювати далі, і вони також передають сюди тварин. За словами Євгенії, під час війни закрилися понад 40% малих сімейних господарств, тому головне питання для фермерства сьогодні — вижити. Евакуйовані тварини непродуктивні, на фермі вони відпочивають. Врятувати одну таку тварину набагато дорожче, ніж придбати, тож подібна діяльність супроводжується значними витратами. Ферма працює також як сироварня — для цього залучені окремо придбані корови. Власники «Зеленого Гаю» постійно шукають програми підтримки, працюють над грантовими заявками, спілкуються з міжнародними організаціями, аби забезпечити подальшу роботу ферми, та продовжувати надавати прихисток тваринам. Євгенія й Анатолій Молчанови борються за своїх друзів, шукаючи варіанти, і допомогти їм може кожен: в інстаграмі є спеціальна банка.
