Мільйони поїхали назавжди, вдома тисячі гинуть на фронті й у тилу. Хто працюватиме в Україні під час війни та після: непопулярні рішення 

Війна загострила і без того критичну демографічну ситуацію в Україні. Скорочення населення з року в рік, падіння народжуваності на тлі високої смертності, трудова міграція, а відтепер — і вимушений виїзд за кордон мільйонів українців. Тим часом Росія продовжує викрадати людей, знищувати як на фронті та на окупованих територіях, так і в тилу, посилаючи дрони й ракети в житлові будинки. 

За різними оцінками, в Україні сьогодні проживає не більше як 32 мільйони осіб, що вже є критичним для функціонування держави та підтримки економіки. І що довше триватиме війна, то швидше буде поглиблюватися криза. Щоб її вирішити, уряд має вже напрацьовувати демографічну та міграційну політику, створюючи стимули (не примуси) для повернення громадян, і врегулювати питання трудової міграції для іноземців, — так вважають експерти, з якими говорила редакторка Заборони Світлана Гудкова.

Демографічна та кадрова катастрофа в Україні

Згідно з даними першого і наразі єдиного всеукраїнського перепису населення, станом на 1 грудня 2001 року в Україні проживало 48,4 мільйона людей. Другий перепис мав відбутися за 10 років, проте процедуру переносили з різних причин, аж поки у 2019 році уряд не провів електронний підрахунок кількості населення. Він показав не дуже втішні результати. За 18 років чисельність громадян скоротилася на 11 мільйонів — до 37,2 мільйона. Щоправда, статистика не врахувала жителів анексованого Криму та тимчасово окупованих територій Донбасу. 

Після широкомасштабного вторгнення ситуація погіршилась. За різними оцінками, нині населення України становить від 28 до 32 мільйонів людей, каже в коментарі Забороні президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. Це вже є критичним показником, працювати немає кому.

«З початком воєнних дій було знищено приблизно 30% нашої економіки, і, відповідно, потреба в робочих руках зменшилася. Та у зв’язку з тими чи тими обставинами, зокрема і через мобілізацію, у нас зросла тінізація економіки. Тому станом на сьогодні дійсно не вистачає кадрів, особливо в тих професіях, де переважно працювали чоловіки», — розповідає експерт.

В Україні зараз немає галузі, яка була б забезпечена працівниками хоч на 80% від потреби, додає радник Конфедерації роботодавців України Родіон Колишко. Загалом утрати саме трудового потенціалу за 2022–2023 роки оцінюють від 7% до 15%. 

«До великої війни у виробництві національного продукту було залучено 10–11 мільйонів працівників. Ми втратили від 700 тисяч до 1,5 мільйона або й більше. Наскільки це критично? В Україні працевлаштованих людей приблизно на 2 мільйони менше, ніж пенсіонерів, утримуваних з їхніх податків. Плюс понад мільйон людей, які залучені до посилення обороноздатності країни, чиє забезпечення не покривається західною допомогою», — пояснює фахівець.

Робоча сила: хто не працює, але міг би

Для підтримки економіки країни, що воює, вже зараз необхідно залучати до праці більшу кількість людей. І для цього можна максимально використати ресурс, який проживає в Україні, каже Колишко.

«Візьмімо, наприклад, пенсіонерів. Так, після досягнення певного віку людина виходить на пенсію і може не працювати. Але що, як вона сповнена сил і хоче продовжувати трудову діяльність? За законом працевлаштований пенсіонер втрачає частину своєї пенсії, однак це можна виправити. Ще є люди з інвалідністю — таких налічують понад 2,5 мільйони, з них на благо економіки, за найоптимістичнішими оцінками, працює не більш як 400 тисяч. Та зрозуміло, що мова не про всіх, а, наприклад, про осіб з інвалідністю 3-ї групи — це 1,8 мільйона. За деякими винятками, це загалом працездатна група людей. Ще є внутрішньо переміщені особи, які досі не влаштувалися на роботу та живуть на допомогу від держави. За можливості залучати жінок у декреті до дистанційної роботи зі скороченим графіком», — пропонує експерт.

Він підкреслює, що самі люди мають зрозуміти, наскільки важливо підтримувати нашу економіку, адже це підвищує обороноздатність країни. Водночас держава має не наказати працювати, а створити комфортні умови.

Повернення українців з-за кордону: що пропонує уряд

Повернення з еміграції мало б бути серед пріоритетів держави як один з кроків подолання демографічної та трудової кризи. Однак влада обрала невдалу тактику, як-от погрожувати чоловікам арештами чи штрафами після їхнього повернення в Україну, конфіскацією майна та припиненням надання консульських послуг за кордоном — у разі неповернення. Президент же пропонує взагалі скерувати соціальну допомогу біженцям від європейських країн в український держбюджет. 

Водночас у Європі створюють умови для соціалізації та працевлаштування українців, тож вони будуть обирати для себе можливість залишатися там. І кожен наступний день воєнних дій скорочує можливості для повернення цих людей, каже Воскобойник.

За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), у різних країнах світу на кінець 2023 року перебувало близько 6,5 мільйонів українських біженців. І це ті, хто виїхав після широкомасштабного вторгнення. До того за кордоном перебувало ще орієнтовно 3 мільйони трудових мігрантів, які там і залишилися. Досвід країн колишньої Югославії свідчить про те, що в Україну можуть не повернутися 50–70% громадян. 

Воскобойник називає три фактори, які будуть стимулювати українців повертатися:

• безпека;
• наявність роботи та гідні проти європейських зарплати;
• житло.

«З безпекою все зрозуміло. Що стосується роботи та заробітної плати, то сподіваюсь, що із заходом грошей в Україну після війни ситуація зміниться. У зв’язку з нестачею робочої сили, компанії будуть вимушені пропонувати десь 70–80% від зарплати, наприклад, у Польщі. І цього вже буде достатньо, аби людина замислилась про повернення. А для тих, хто втратив домівки, улаштувати будівництво великої кількості соціального житла», — зазначає експерт.

Трудова міграція: робочі руки з Азії та Африки

Однак одним лише поверненням українців з-за кордону проблема дефіциту кадрів не вирішиться. За прогнозом уряду, щоби за 10 років Україна вийшла на економічні показники довоєнного 2021 року, знадобиться плюс 4,2 мільйона робочих рук до тієї кількості людей, яка була торік. А за оцінками Міжнародної організації праці та Міжнародної організації міграції, йдеться про 8,6 мільйона додаткових працівників, зазначає Воскобойник. Тому єдиний вихід, на думку експертів, полягає в залученні робочих рук з інших країн, тобто в трудовій міграції.

«Щоб розв’язати це питання, нам потрібно працювати за трьома напрямами. Перший — наукове обґрунтування, чому необхідне залучення додаткової робочої сили в Україну. Другий — на підставі фактів готувати зміни до українського законодавства. Третій — комунікація з суспільством. Бо якщо її не буде, якщо не буде розуміння, для чого тут потрібні додаткові спеціалісти, наприклад, з країн Азії чи Африки, вони будуть обирати популістів, які кричатимуть: платіть нашим по €5 тисяч, тоді вони тут і залишаться. Але наша економіка та продуктивність праці не дають можливості сплачувати такі зарплати», — пояснює Воскобойник.

Експерт підкреслює, що залучення трудових мігрантів має бути чітко керованим з боку держави, щоб уникнути збільшення нелегальної міграції. Людей потрібно наймати на конкретну роботу до конкретних роботодавців, забезпечити їм соцзахист. При цьому слід зважати на економічні інтереси України.

Водночас Колишко зазначає, що схожа процедура для наймання іноземців в Україні діє і зараз. Та її потрібно спростити, бо на кожного такого робітника працедавець має зібрати чимало документів.

«Ми ж говоримо про масову міграцію. І тут можна піти таким шляхом: залучена, скажімо, для ремонту доріг та мостів конкретна іноземна компанія заходить зі своїми спеціалістами, але якусь частину набирає в Україні. Це приклад контрольованої трудової міграції. Та все це потрібно робити вже зараз, тому що залучення таких компаній чи спеціалістів — процес тривалий. Нам необхідно напрацювати міграційну політику для залучення робочої сили», — пояснює він.

За словами Василя Воскобойника, в уряді дійсно триває робота над демографічною та міграційною стратегією. «Але ми маємо розуміти, що це все дуже тривалі процеси. Насправді проблема міграції та демографії в нас не буде вирішена ніколи, її можна лише поліпшити. У 1972 році Німеччина вперше опинилася в ситуації, коли кількість новонароджених була меншою, ніж кількість померлих. Тобто Німеччина вимирає 52 роки, і вони досі не розв’язали це питання. Кожна четверта людина, яка зараз живе на території ФРН, народилася поза її межами. Це країна мігрантів. І в майбутньому Україна також може бути країною мігрантів», — резюмує експерт.