Кохання, прощення й вибори. Як Тейлор Свіфт зацікавила філософів і чому її ненавидять американські праві

Попспівачка Тейлор Свіфт увійшла в історію «Ґреммі», отримавши премію чотири рази. Квитки на її виступи розлітаються за лічені години, а самі концерти стають подією для регіональних економік. На Заході в Тей-Тей вбачають щось більше, ніж ікону попмузики: в її ліриці та образі виявляють потужні літературні й філософські смисли — аж до паралелей з Арістотелем і Шекспіром. Постійний автор Заборони Андрій Сорокін спробував розібратися в численних інтерпретаціях творчості співачки та її особистості.

Тейлор Свіфт справді порівнюють із Шекспіром?

Так, і не тільки.

• Професор Сіднейського університету Ліам Семлер (викладає предмет «Шекспір і сучасність») запропонував особливий підхід до вивчення сонетів Шекспіра — порівнювання їх із піснями десятого альбому Тейлор Свіфт Midnights. Він вбачає чимало неочевидних паралелей між текстами Midnights і римованими послідовностями, написаними ранньою новоанглійською. «В альбомі є багато пісень, які добре працюють на уроках і пов’язані з тематичними та поетичними елементами сонетів Шекспіра», — зазначає Семлер.
• Елізабет Скала, професорка англійської мови та літератури Техаського університету в Остіні, виявила в рядках All Too Well паралелі з творами Гомера. У підсумку вона запустила курс із вивчення текстів Тейлор Свіфт, на якому їх читають поряд із творами Джеффрі Чосера, Вільяма Шекспіра, Семюела Колріджа, Джона Кітса і Роберта Фроста. Цікаво, що студенти Австралійського університету теж вивчають творчість Свіфт паралельно з Гомером у рамках курсу, присвяченого культурному канону західної цивілізації.
• Фахівчиня з давньогрецьких філософів Емілі Галм досліджувала збіги між піснями Свіфт та роздумами Арістотеля й готує книжку про спільне в сприйнятті емоційного «я». Утім, між працями грецького філософа і піснями американської співачки не вперше намагаються знайти точки перетину. Так, виконавчий директор Центру виконавських мистецтв Гівенса (Університет Північної Кароліни) зазначає, що Тейлор Свіфт, по суті, цитує Арістотеля в пісні Cardigan: ідеться про рядки «a friend to all is a friend to none».

Спроби максимально глибоко проаналізувати творчість співачки цим не вичерпуються. Наприклад, у мережі можна знайти змодельований діалог Тейлор Свіфт і Сократа, а також трактування її лірики в руслі давньогрецької міфології.

На думку редакції журналу Манітобського університету (Канада), у цих рядках Тейлор Свіфт передає зачарованість та ірраціональність Ероса:

And isn’t it just so pretty to think
All along there was some
Invisible string
Tying you to me?

Якщо все це, як і раніше, здається вам чимось дивним, відкрийте список академічних курсів, присвячених Тейлор Свіфт. Спойлер: у Гарварді аналізують музику, тексти, вплив і артистизм Свіфт у контексті американського мистецтва й літератури (курс Taylor Swift and Her World), а в Стенфорді — її ліричну еволюцію та культурний вплив (The Last Great American Songwriter: Storytelling With Taylor Swift Through the Eras).

А що філософського в ліриці й самій Свіфт?

Розуміння прощення

Більшість філософів вважають за краще розглядати лірику й окремі вчинки попзірки саме через цю призму. Професор філософії Мічиганського університету Скотт Гершовіц називає Тейлор Свіфт проникливою філософкою прощення. На його думку, основний меседж співачки полягає в тому, що ми не зобов’язані завжди прощати кривдника. Це конструктивно лише тоді, коли він щиро кається в скоєному. В іншому разі є сенс не прощати, спробувати поставитися до пережитого байдуже і жити далі. Головне — не дати образі взяти гору над вами.

На перший погляд, таке ставлення не надто сумісне з християнським підходом, який передбачає безумовне прощення. Однак Скотт Гершовіц зазначає, що це не зовсім так. Як підтвердження він наводить слова Христа: «Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він покається, то вибач йому» (Лк 17:3).

Доцент кафедри філософії Сіднейського університету Люк Рассел трактує підхід Тейлор Свіфт до прощення як обережний і умовний. Він викликає багато суперечок не тільки у християн, а й у тих, хто «належить до спільноти психотерапевтів і гуру самодопомоги» і наполягає на безумовному прощенні. Однак сам Люк Рассел солідарний зі співачкою. Крім того, він наголошує, що її позиція розумна в контексті розширення прав і можливостей жінок. Загалом філософ вважає, що Тейлор Свіфт привертає увагу до постійної суперечки про цінність безумовного прощення. Зокрема, вона змушує замислитися над такими питаннями:

• Чи є прощення (як обіцянка) по суті комунікативним актом?
• Чи обов’язково прощення передбачає зобов’язання з боку того, хто прощає?
• Чи вимагає прощення доброї волі або позитивного ставлення, що виходить за рамки простої байдужості?

Тим, хто хоче самостійно поміркувати над такою проблематикою, Люк Рассел радить послухати трек I Forgot That You Existed.

Free rent, livin’ in my mind
But then something happened one magical night
I forgot that you existed
And I thought that it would kill me, but it didn’t
And it was so nice
So peaceful and quiet
I forgot that you existed
It isn’t love, it isn’t hate
It’s just indifference

Зв’язок між коханням і божевіллям

Доцент кафедри філософії Алабамського університету Кешав Сінгх пише, що пісня Don’t Blame Me зачіпає деякі з центральних філософських питань про кохання та його зв’язок з раціональністю і мораллю.

Don’t blame me, love made me crazy 
If it doesn’t, you ain’t do it right

Ідея про те, що кохання — це своєрідне божевілля, не нова для світової філософії, зазначає Сінгх. Про це писали як мінімум Сократ і Ніцше. Однак Тейлор Свіфт не стверджує, що кохання обов’язково робить людину божевільною: воно радше має це робити. Якщо розглядати безумство як відхід від раціональності, то це твердження особливо цікаве. Також філософ вважає, що пісня співачки змушує задуматися про таке:

• Чи можна виправдати вчинки, породжені божевільним коханням?
• Чи маємо ми виправдовувати такі вчинки, оскільки «правильне» кохання вимагає божевілля, яке не дає нести відповідальність за свої дії?
• Можливо, йдеться про нездорову любов, яка може змусити нас виправдовувати жахливі вчинки перед самими собою?

Кохання як перетин нового досвіду і старих кліше

Доцент кафедри філософії Політехнічного університету Вірджинії Джордан Маккензі стверджує, що пісня Lover змушує замислитися про неоднозначну природу романтичного кохання. З одного боку, людина сприймає його не просто як відчуття, а як якісно новий, таємничий досвід. При цьому дії людини відтворюють найочевидніші кліше, що побутують у тому чи іншому суспільстві: від банальних подарунків у формі сердечок і до фантазій про спільне життя до самої смерті у великому затишному домі. Крім того, здається, що ми знаємо нашого партнера все життя — навіть якщо в стосунках зовсім недовго. На думку Джордана Маккензі, вся ця дихотомія вкладається у всього лише кілька рядків:

We could leave the Christmas lights up ’til January
And this is our place, we make the rules.

У зв’язку з цим філософ ставить такі запитання:

• Чому любов завжди здається такою новою і водночас такою вічною?
• Чи не обманюємо ми себе, коли думаємо, що в нашому першому, другому або тринадцятому коханні є щось нове?

Однак у цьому випадку Джордан Маккензі знаходить відповідь: вся річ у тім, що кохання має імпровізаційний характер. Кожні нові стосунки настільки ж свіжі, як джазова імпровізація. Але для її якісного відтворення потрібні як мінімум базові знання музичної теорії, які не змінюються з роками. Приблизно так і можна пояснити природу кохання.

А як щодо політики? Чи справді Тей-Тей впливає на виборців?

Майже кожен п’ятий американець вірить, що співачка впливає на громадськість, щоб Джо Байден переміг на виборах 2024 року, пише The Wall Street Journal. Близько 18% опитаних вірять, що Пентагон використовує Свіфт для пропаганди урядових ідей. Більшість адептів теорії зараховують себе до республіканців.

Проте не можна сказати, що вона виникла зовсім на порожньому місці. Наприклад, Business Insider стверджує, що співробітники передвиборчого штабу Байдена дійсно хотіли б заручитися підтримкою суперзірки. До того ж 2020 року вона заявила, що з гордістю за нього проголосує. Показовими є і дані опитувань: у соцдослідженні Redfield & Wilton Strategies (проведене на замовлення Newsweek) ідеться про те, що 18% жителів США готові обрати президента в листопаді 2024 року, керуючись думкою співачки. Ще 17% заявили, що підтримка Тейлор Свіфт швидше стане для них приводом не голосувати за конкретного кандидата. Найбільше позиція попзірки цікавить виборців до 35 років: троє з десяти заявили, що з більшою ймовірністю проголосують за кандидата, якого вона підтримає.

Представники правого флангу американського політичного спектра недолюблюють Тейлор Свіфт. Однак це не просто антипатія до одного з імовірних медійних облич опонентів. Ось як інтерпретує ситуацію редакторка видання UnHerd Мері Гаррінгтон:

• Опоненти Демпартії не в змозі ні зрозуміти культурну силу Тейлор Свіфт, ні тим паче її використовувати у своїх інтересах.
• Співачка має значну фан-базу, яка здатна до активних дій. Консерватори (особливо старшого віку) просто не вміють працювати з такою публікою.
• Найвищу популярність Тейлор Свіфт має саме серед жінок. У нинішніх американських реаліях вони більш схильні голосувати за лівих.

Професор філософії в Університеті Південного Мена Джейсон Рід зазначає, що ненависть американських правих до співачки змушує замислитися про таке:

• Ми стаємо свідками мутації конспірологічних теорій. У випадку з Тейлор Свіфт більшість із них пов’язані не з тим, що вона зробила, а з тим, що може зробити (наприклад, знову підтримати Байдена).
• Політика все більше переходить у площину шоу і видовищ замість протистояння програм та ідей. У цьому сенсі реальним суперником Трампа в боротьбі за серця та уми є не Байден, а Тейлор Свіфт.

Окремі скептики запевняють, що вплив знаменитостей на політику не слід перебільшувати. Але для американської молоді їхня думка важлива. А на прийдешніх президентських виборах саме її голоси можуть стати вирішальними.

Це якесь божевілля: філософія в поппіснях, вплив на виборах. Невже це все серйозно? Навчальні курси, пов’язані з Тейлор Свіфт, можуть здатися щонайменше дивними, хоча вона не перша музикантка, творчість якої визнали на такому рівні — наприклад, 2016 року Нобелівську премію з літератури отримав Боб Ділан. Але викладачі у США легко все пояснюють. Річ у тім, що апелювання до творчості попзірки допомагає викликати справжній інтерес до навчання. А це вдається далеко не кожному в академічному середовищі. 

Спроби філософської інтерпретації лірики та асоціації артистів з конкретною політсилою — точно не щось нове в цьому світі. Але у випадку з Тейлор Свіфт це цілком може здаватися доволі претензійним. Особливо якщо ви не виросли в англомовній пісенній традиції і не володієте англійською на рівні носія. Чи варто переживати через нездатність осягнути (можливу) глибину її пісень? Навряд. Станом на 2024 рік читачі цього тексту стикаються з куди важчими філософськими питаннями. Своє відображення вони, найімовірніше, знайдуть у зовсім інших піснях.