Якщо кілька годин гуляти міським парком, то можна почути й побачити щонайменше двадцять видів птахів. А якщо виїжджати за місто – то назбирається кілька сотень. Люди різних професій роками спостерігають за птахами, влаштовують змагання та допомагають науковцям стежити за міграціями. Журналістка Заборони Альона Вишницька поговорила з трьома бьордвочерами про те, навіщо вони годинами дивляться на птахів, чому не вмикають музику на шашликах і не косять газони.
Люди для птахів
Бьордвочинг дослівно перекладається як «спостерігати за птахами». Люди можуть годинами ходити парком або їхати за місто тільки заради того, щоби подивитися на пташок, сфотографувати, якщо пощастить, або просто поповнити свій список побачених птахів. Це явище виникло в США на початку 20 століття. Тоді в Америці було популярним полювати на птахів, а особливо цінними вважалися рідкісні чи екзотичні види. Редактор місцевого орнітологічного журналу закликав людей замість рушниць узяти біноклі та вийти на полювання – але без жертв. Тоді на акцію прийшли орієнтовно п’ятнадцять людей. Зараз лише в Америці десятки тисяч бьордвочерів, а хобі поширилося по всьому світу, розповідає біологиня й бьордвочерка Ганна Кузьо.
Після школи Ганна вступала на біологічний факультет і не планувала займатися птахами. Перед початком навчального року вона випадково потрапила на орнітологічну станцію. Щовесни науковці відловлюють частину птахів, досліджують їх, чіпляють їм на лапи кільце із шифром та відпускають. Це так зване кільцювання, завдяки якому вивчають міграцію птахів. Шифри є у всесвітній базі, тож де би не опинилася пташка, її номер можуть перевірити, знайти країну, де її закільцювали, відстежити, де вона вже побувала та хто саме з науковців нею опікувався.
«Це дає науковцям змогу побачити, куди летять птахи, де вони зимують і так далі», – розповідає Ганна. Такий метод придумали в Німеччині ще сотню років тому – на білих лелек чіпляли саморобні кільця, і птахи розносили їх по всьому світу. Наприклад, саме завдяки кільцюванню світ дізнався, що білі лелеки зимують на півдні Африки.
Ганна спостерігала за процесом – і непомітно для себе почала занурюватися в бьордвочинг. Вона заснувала проект Bird ID Ukraine, у якому аматори-бьордвочери працюють із науковцями. Вони допомагають орнітологам збирати будь-яку інформацію про птахів – як вони переміщаються, які мають звички тощо. «Наприклад, якщо науковець досліджує білих лелек, то саме бьордвочери допомагають йому фіксувати, коли і в яку частину України лелеки прилітають навесні. Орнітолог живе в одній частині України – він не може бути всюди. А бьордвочери допомагають отримати сотні спостережень із різних точок щороку. Ці дані можна використати, щоб охороняти птахів», – пояснює науковиця.
Бьордвочинг має дуже різні форми. Для азартних людей це майже як спорт: «Люди складають списки, полюють, роблячи фотографії, підраховують, скільки нових видів вони зустріли, – розповідає дослідниця. – Щоби сфотографувати птахів, особливо полохливих чи тих, що живуть десь в очеретах, люди роблять спеціальні костюми, валяються в грязюці, ховаються в заростях і вичікують годинами. Це чимось схоже на полювання, але від нього ніхто не помирає».
Інші бьордвочери просто люблять спостерігати за птахами, насолоджуються процесом та навіть не складають списки: «Людина фіксується на навколишньому світі, відволікається від проблем».
Інстаграм для птахів
Крістіна Говоруха працювала в екологічній організації «Батарейки, здавайтеся», любила природу – але птахи в список її захоплень точно не входили. До минулого року, коли вона поїхала волонтерити на Мальту. Місцева природоохоронна організація шукала стажистів, а Крістіна очолила напрямок комунікацій та організації подій.
На Мальті було багато птахів – сотні видів екзотичних та рідкісних. «Я розуміла – я на острові в Середземному морі, тут навіть фламінго літають, але я ніколи не зможу побачити це в Україні. Мені здавалося, що птахи вдома – це виключно голуби, ворони, ластівки й ще пара видів», – згадує дівчина. Виявилося, усе зовсім не так: після повернення додому Крістіна ходила парками та помічала там навіть рідкісних пташок із Мальти. Для неї стало відкриттям, що в Україні є понад 400 видів птахів і більш ніж половину з них можна побачити, не виїжджаючи за межі своєї області.
«На Мальті я побачила пташку удод і подумала: боже, яка прекрасна тропічна пташка, це єдина можливість її побачити. А потім читаю новину, що удода бачили в Києві на Оболоні біля заправки», – згадує дівчина.
Відкриттям стало й те, що на Мальті більшість птахів бували лише під час міграції. А в Україні вони гніздяться, живуть по пів року: «Для мене відкрився новий світ – виявилося, що тільки в моєму дворі, де є лише дерев тридцять, крім звичних птахів є дрозди, трясогузки, дятли, сороки, тут кипить життя», – каже дівчина.
Тоді вона зрозуміла, що навколо, фактично під носом, вирує життя, якого вона раніше не помічала взагалі. Але побачити – це одна справа, інша – зрозуміти, що саме ти побачила: «Що робити, якщо людина в парку побачила маленьку жовту пташку з червоним дзьобом – і хоче терміново зрозуміти, що це взагалі таке?».
Виявилося, що пташиного шазаму не існує. Є кілька додатків, але вони, каже дівчина, працюють не на всіх пристроях. Виникла ідея створити сторінку в інстаграмі – це універсальна платформа, на яку зможе зайти будь-хто. Там дівчина викладає фотографії птахів та додає звуки їхнього співу – щоби можна було визначити вид не лише по вигляду, але й по звуках, якщо пташка сховалася десь на верхівці дерева.
Крістіна не з тих людей, які будуть сидіти по кілька годин у болоті. Її рекорд – пів години чекати в парку, поки іволга визирне з кущів. Зазвичай дівчина просто годинами ходить парком і роззирається по сторонах: «Я почала більше розуміти, як працює природа. Комарі – це не тільки зайві штуки, які дратують, це їжа для птахів. Вирощувати зернові та фрукти варто без пестицидів, бо через це в птахів проблеми з харчуванням. Парк має виглядати так, щоб у ньому було комфортно не лише тобі, а і птахам. Зараз є така тема, що деякі парки роблять занадто цивільними – стелять газон замість трави, обрізають кущі. І це на картинці виглядає красиво, але в реальному житті – не дає там з’явитися новому життю», – каже дівчина.
Таких деталей сотні. Наприклад, гниле дерево в лісі потрібне – бо пташка може зробити там собі гніздо. Зараз період гніздування – і якщо голосно вмикати музику з колонок, то птахи злякаються, і можуть покинути свої гнізда.
«Хтось може сприймати речі на кшталт музики як обмеження, але для мене це можливість знайти гармонію зі світом навколо. Це те, про що ти зазвичай не думаєш, але ці речі дають тобі зрозуміти, як влаштований світ за межами бетонної коробки», – каже бьордвочерка.
Дім для птахів
Одна з функцій бьордвочінгу, яку часто недооцінюють, просвітницька, пояснює науковиця й орнітологиня Наталія Атамась: «Зацікавлена людина дуже швидко заряджає цим своїх знайомих, друзів, дітей. Вони багато пишуть у соцмережах – і це важливо, бо люди часто необізнані, як живе світ навколо, що відбувається в сусідньому лісі чи парку».
А деякі бьордвочери дійсно допомагають птахам гніздитися, пояснює орнітологиня. Мовляв, екосистеми порушені, тож допомога людини справді потрібна – а масштаб проблеми такий, що поодинокі науковці з цим впоратися не можуть: «У Європі, наприклад, зараз є купа проектів із допомоги птахам, які стали можливими виключно завдяки участі бьордвочерів», – каже орнітологиня.
В Україні теж є така опція. Кожен охочий може допомогти науковцям з обліком. На сайті Ukrbin людина може ввести дані будь-якої тварини чи пташки – де її помітили, коли та як вона себе поводила й так далі, й орнітологи зможуть використати цю інформацію для досліджень. «Кількість бьордвочерів постійно зростає. І я бачу, що за останні п’ять років шалено збільшилася саме фаховість бьордвочерів – можливість визначити вид птаха, знайти його. Їм уже не дуже цікаво просто дивитись на птаха, вони хочуть спробувати нові форми – волонтерства, допомоги науковцям», – говорить орнітологиня.
Бьордвочинг в Україні
У США та Європі бьордвочинг уже монетизують. Там активно розвивається бьордвочинговий туризм, організовують тури, бьордвочингові «полювання» на рідкісні види. В Україні це заняття поки що не дуже популярне.
«Ми часто їздимо спостерігати за птахами на ставках, бо там під час міграції в березні-квітні багато водоплавних птахів. Ми приходимо з біноклями, і до нас постійно біжить якийсь сторож – матом пояснює, що нам тут не раді. Хоча люди могли би якусь копійку заробляти з тих бьордвочерів, поставити ятку, продавати каву-чай», – згадує дослідниця Ганна Кузьо.
Ганна живе у Львові та регулярно організовує прогулянки містом чи на природі – збирає групу та кілька годин розповідає й показує, яких птахів можна побачити в місті, як виглядає їхнє життя, як розпізнавати їх по голосу. Крім того, вона розробила онлайн-курси – як визначати птахів у містах. Каже, завжди після екскурсій людина починає більше роззиратися навкруги – бо те, що вона раніше не помічала, виявляється неймовірно захопливим.
Та є в бьордвочинга й інша сторона, екологічна. «Коли людина починає цікавитися, як живуть птахи, як вони харчуються, де літають, вона заглиблюється в життя природи: ніколи не буде смітити в лісі, вмикати гучно музику на шашликах. Це людина, яка вже занурюється в те, що таке природа, як вона працює. Це значно ширші знання, ніж «що це за пташка». Людина емоційно прив’язується – і хоче їх зберегти, щоби спостерігати за ними далі», – стверджує Ганна Кузьо.
Ганна живе за містом, тож бьордвочинг для неї – це будні. Вона може спостерігати за птахами на пробіжці чи йдучи в магазин. Інколи вибирається кудись на природу з наметами на кілька днів – каже, це ще крутіше, бо можна бути з птахами цілодобово. Перевага цього заняття – ним можна займатися навіть зі свого вікна.
