Термін «кліматичні біженці» в міжнародному праві відсутній. Проте вже зараз через зміни клімату свої домівки полишають близько 20 млн людей щороку. В Україні цей термін використовують рідко, втім, до кліматичних переселенців невдовзі можна буде записати навіть тих людей, що втратили свої будинки в пожежах на Житомирщині, чи тих, хто змушений шукати нове житло після повеней у Карпатах. Хоча самі люди можуть ще не усвідомлювати свою приналежність до категорії постраждалих від кліматичних змін.
Журналістка Заборони Альона Вишницька розповідає, як по всьому світу клімат змушує людей шукати новий дім і яким чином кліматичні зміни впливають не лише на міграції, а й на збройні конфлікти.
Останні роки країни
Республіка Кірибаті — це кілька островів посеред Тихого океану. Колись, до 1979 року, вона була колонією Великої Британії. Станом на 2005 рік там жило близько 92 тисяч людей. Проживав там й Іоан Тейтіота. Він мешкав на острові разом із дружиною та дітьми, та в якийсь момент тамтешнє життя стало нестерпним. Прісної води бракувало, вона забруднювалася морською, а ділянки землі, де можна було бодай щось виростити, опинялися під водою. Рівень океану зростав, водночас острів ішов на дно.
У 2013 році Іоан з сім’єю був вимушений переїхати до Нової Зеландії. Коли через два роки йому відмовили там у наданні притулку, чоловік звернувся до ООН. Судова тяганина завершилася лише цьогоріч. У січні Комітет із прав людини ООН заявив, що кліматичних біженців не можна позбавляти права на притулок, якщо вдома їхньому життю щось загрожує. Тож цьогоріч люди, чиї домівки безпосередньо постраждали від глобального потепління, можуть просити про притулок в інших країнах, а ті, відповідно, не можуть їх депортувати, бо це порушує право людини на життя.
«Ця заява ООН дасть змогу оскаржувати депортацію у міжнародних судах, але на практиці, думаю, все залежатиме від того, наскільки серйозно до цього ставитимуться самі держави, — пояснює Ілля Єременко, голова «Української кліматичної мережі». — Будапештський меморандум, наприклад, теж є, але Крим усе ще анексований».
До заяви Організації Об’єднаних Націй, пояснює експерт, можна ставитися як до сигналу. ООН вважає цю тему важливою, закликає країни вже зараз думати, що робити з кліматичними біженцями, і наголошує на тому, що депортація — це не розв’язання проблеми.
Республіка Кірибаті — одна з близько півсотні острівних держав, які, найпевніше, підуть під воду вже до кінця століття. Перелік цих країн склав «Форум уразливих до змін клімату» (Climate Vulnerable Forum). Більшість із них — острови, які затопить через підвищення рівня океану. Серед них десятки островів у Океанії, Мальдіви, деякі індійські острови та інші. У 2018 році вже повністю потонули три острови. А до середини цього століття може зникнути й Великий Бар’єрний риф — він тягнеться на 2300 кілометрів уздовж Австралії. Через те, що середня температура моря зростає, стан коралів погіршується, а вода стає кислотнішою. Відтак корали руйнуються і їх доїдають морські хижаки.
Уряд Кірибаті намагається самотужки розв’язати цю проблему — зокрема, він придбав землю на відстані двох кілометрів від острова Фіджі, куди громадяни зможуть перебратися, коли їхні домівки зовсім заллє водою. Від затоплення постраждають не лише люди — у роки «холодної війни» Велика Британія випробовувала на островах республіки ядерну зброю, і частина відходів там лишилася. Якщо острови підуть під воду, то ці небезпечні рештки можуть потрапити у відкритий океан.
Неофіційні біженці
За відсутності терміна «кліматичний біженець» у міжнародному праві, їх періодично називають екологічними мігрантами чи людьми, які мігрували через зміни клімату. Згідно з Женевською конвенцією, такі люди не можуть дістати статус біженця — оскільки це явище досить нове, то і права для них виборюють не так швидко.
«Не існує навіть чіткого визначення, що таке кліматичні біженці, — пояснює Ілля Єременко, голова «Української кліматичної мережі». — Виділяють кілька типів екологічної міграції. Наприклад, коли люди переїжджають, бо їхні домівки зруйновані через зміни клімату. Є і такі, що полишають свій дім через довготермінову загрозу в майбутньому. Або ті, що мігрують через економічні підстави, спричинені змінами клімату».
Кліматичними біженцями можна назвати навіть людей, які цієї весни втратили свої домівки на Житомирщині. Через масштабні пожежі там згоріло кілька сіл. Серед головних причин пожеж називали, зокрема, спалення сухої трави. Цьогорічна зима була найсухішою за останні сто років, а дощити почало ледь не в червні.
«Пожежі — це наслідок того, що режим випадання опадів став іншим через кліматичні зміни. Якщо раніше спалювання сухої трави не призводило до таких наслідків, оскільки випадало більше опадів, то зараз через посушливу погоду поля вразливіші до поширення вогню. Тож цих людей теж можна назвати кліматичними біженцями», — пояснює Ілля.
У світі кількість кліматичних біженців зростає щороку. Протягом двох останніх десятиліть з Африки були змушені мігрувати понад 10 млн людей — місця, де вони жили, перетворилися на пустелі. За даними ООН, лише позаторік кліматичними біженцями стали близько 17 млн людей з півтори сотні країн. За інформацією фонду Environmental Justice Foundation, ця цифра сягає майже 22 млн. Це не межа — ООН прогнозує, що через зміни клімату, та глобальне потепління зокрема, будуть змушені мігрувати близько 280 млн людей.
В Україні, передбачають науковці, теж незабаром будуть свої мігранти. Згідно з прогнозом дослідження організації Екодія «Вода близько. Підвищення рівня моря в Україні внаслідок зміни клімату» (детальніше про нього Заборона вже писала), якщо середня річна температура зросте на 4 градуси, до кінця століття майже 590 містечок і сіл повністю чи частково підуть під воду. Серед тих, що зовсім зникнуть, – Кирилівка, Залізний Порт, Вилкове, Затока, Лазурне, Арабатська Стрілка. Частково підтопить Одесу, Херсон, Миколаїв, Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь і Керч. 75 тисяч людей, які живуть у цих зонах, будуть змушені переїжджати.
Війна за місце
Кліматичні зміни, зокрема катаклізми, впливають не лише на міграції, а й опосередковано стосуються конфліктів та воєн. Переважно це не єдина причина збройних протистоянь, але одна з визначальних. Нещодавно вчені Міжнародного інституту прикладного системного аналізу в Австрії провели дослідження, де шукали причинно-наслідковий зв’язок між змінами клімату та конфліктами. Зокрема науковці проаналізували дані заяв шукачів притулку зі 157 країн від 2006 до 2015 року. Дослідники дійшли висновку, що кліматичні зміни стали однією з причин так званої арабської весни у 2010—2012 роках у Тунісі, Лівії та Ємені. А також стали вагомим чинником виникнення конфлікту в Сирії.
«Фермери в Сирії не могли вирощувати їжу через посуху і переселялися в міста. У них не було роботи, і це призвело до зростання соціального напруження. Напряму з кліматом це важко пов’язати, але опосередковано — це те, що стало одним із поштовхів», — пояснює Ілля Єременко.
У Сирії через посухи тривалий час не можна було збирати врожай, а доступ до прісної води закінчувався. Тож люди мігрували до міст, які досить швидко стали перенаселеними, житла та роботи на всіх бракувало, а ціни на продукти зростали. Природно, що такий стан речей вивів людей на масові протести, а згодом це стало однією з причин політичних протистоянь. За даними на 2018 рік, понад 12 млн сирійців втекли з країни та стали переселенцями всередині держави. Сирія та країни «арабської весни» — не єдиний приклад кореляції між змінами клімату і конфліктами, адже схожі події розгорталися й у африканських країнах на півдні Сахари.
