30 років тому в Руанді вбили сотні тисяч людей: чому це відбулося і чому ООН нічого не вдіяла

• В ніч з 6-7 квітня розпочався геноцид народу тутсі в Руанді. Його проводили хуту — інший етнос, який співмешкав на території країни роками.
• Довгий час саме тутсі мали привілейований статус в країні. Це змінилось всередині 20 століття, коли хуту здійснили переворот та забрали владу.
• На території Руанди на момент початку геноциду перебувало близько 2500 миротворців ООН, але вони не змогли запобігти винищенню мирного населення.

Миротворці Організації Обʼєднаних Націй не мали відповідного наказу від командування і в результаті перші тижні фактично просто спостерігали за бійнею, а згодом більшість з них взагалі вивели з країни. Запобігти сотням тисяч вбивств не вдалося: пізніше більшість організаторів геноциду таки судили в Міжнародному кримінальному трибуналі, але дехто з них так і не отримав вирок.

Заборона розповідає про жахливе знищення народу тутсі в 90-х роках у Руанді.

Хуту та тутсі: чому виник конфлікт

Знищення народу тутсі в Руанді є одним із найсвіжіших проявів геноциду у сучасному світі. 7 квітня 2024 року — 30 річниця з початку масових вбивств всередині африканської країни.

Хуту, тутсі та тва — три етнічні групи, що проживають на території Руанди. Всі вони співмешкали протягом багатьох сторіч, оскільки навіть спілкуються однією мовою, пише Britannica.

Саме тутсі мали соціальне, економічне та політичне панування у країні. В цьому їм допомогло скотарство, яким вони довгий час займались, тоді як хуту переважно були землеробами. Проте це не призводило до міжетнічних проблем, а етнічні групи ідентифікували себе окремо від іншої. 

Ситуація погіршилась при німецькому колоніальному правлінні (1898-1916 рр.), яке посилило гегемонію панівного класу тутсі та абсолютизм їх влади. Такий самий підхід зберігся і за правління Бельгії, яка взяла контроль над колонією після Першої світової війни. Хуту почали вимагати рівності та отримали співчуття від римо-католицького духовенства та деяких працівників бельгійської адміністрації.

Повстання хуту, в результаті яких загинуло близько 20 000 тутсі та на які не реагувала бельгійська влада, почались ще 1959 року після чуток про смерть їх лідера. Врешті решт 1961 року було здійснено переворот, і проголошено незалежність республіки Руанда. До влади в країні прийшов уряд хуту. Після цього спалахи етнічного насильства в країні відбувались у 1963, 1967 та 1973 роках.

Геноцид у Руанді: що відбувалось

Руандійський патріотичний фронт (очолювали тутсі, які були змушені втекти з країни) напав на країну з Уганди 1990 року. Розпочалась громадянська війна та пропаганда зі сторони хуту шляхів боротьби проти тутсі.

На початку 1991 року сторони домовились про перемирʼя. РПФ почав переговори з президентом Жувеналем Хаюіріманою в 1992 році та досяг угоди, яка передбачала створення перехідного уряду, в якому брали б участь представники обох етносів. Екстремісти від хуту були проти цього.

6 квітня 1994 року над столицею Руанди було збито літак із президентом Жувеналем Хаюіріманою (в результаті так і не було встановлено, хто відповідальний за авіакатастрофу). Хуту звинуватили у цьому тутсі та почали масове знищення людей. Вбивались усі представники етносу, а також помірковані хуту, які виступали проти звірств. Однією з перших розправились над Агатою Увілінгійіманою, помірною прем’єр-міністркою. Її охороняли 15 миротворців ООН, але вони нічого не змогли протиставити нападникам.

9 квітня новий тимчасовий уряд з екстремістів хуту провів інавгурацію. В наступні кілька місяців прибічники нового режиму вбили від 500 000 до 1 млн тутсі. Як стверджується, більшість людей вбили не військові, а цивільні.

«Методи вбивства були досить жорстокими, з грубими інструментами, які часто використовувалися, щоб бити або рубати жертв. Зазвичай це був мачете. Зґвалтування також використовувалося як зброя та включало навмисне використання злочинців, інфікованих ВІЛ/СНІДом, для здійснення сексуальних насильств; в результаті багато жінок тутсі були навмисно інфіковані хворобами», — йдеться у статті Britannica.

Вплив геноциду на популяцію в Руанді. Інфографіка: National Geography

Миротворці ООН: чому нічого не робили

На території країни в момент початку геноциду знаходилось близько 2500 миротворців ООН. Причиною, чому війська нічого не зробили, була недосконалість міжнародного права, пише The Economist.

Миротворцями командував канадський генерал Ромео Даллер. Він заздалегідь знав про план знищення тутсі в країні та поділився планами рейду на сховища зброї хуту з головою миротворчої служби ООН Кофі Аннау. Останній заборонив йому щось робити, оскільки це могло призвести до збройного конфлікту. 21 квітня ООН проголосувало за виведення військ з Руанди.

«На заваді втручанню стояла доктрина, згідно з якою країни не повинні втручатися у внутрішні справи одна одної. Статут ООН, підписаний у 1945 році, забороняв втручання у питання, які стосуються внутрішньої юрисдикції будь-якої держави. Рада Безпеки могла санкціонувати застосування сили, але це було задумано як відповідь на агресію, а не для запобігання звірствам», — йдеться в матеріалі.

17 травня 1994 року масштаб трагедії став очевидним і ООН проголосувала за створення сил у 5500 осіб африканських військ, але вони не змогли швидко розгорнутись. 22 червня Організація Обʼєднаних Націй підтримала розгортання французьких сил, але проти виступила РПФ, яка стверджувала, що вони завжди підтримували уряд хуту.

Геноцид закінчив Руандійський патріотичний фронт, захопивши більшу частину країни до початку липня. Він почав бойові дії одразу після створення тимчасового уряду на чолі з екстремістами хуту. 4 липня військові захопили столицю, а 19-го створили перехідний уряд на чолі з представником хуту Пастером Бізімунгу та лідером РПФ Полем Кагаме як віцепрезидентом.

«Щоб зупинити лідерів і вбивць у Руанді, потрібна була б військова сила, але на ранніх етапах відносно невелика. Швидке та ефективне міжнародне втручання могло б зупинити геноцид і запобігти деяким із найгірших вбивств. Архіви показують, як міжнародні лідери не тільки відкинули цей курс, але й протягом тижнів відмовлялися використовувати свій політичний і моральний авторитет, щоб кинути виклик легітимності геноцидного уряду. Стратегічні документи, заяви та листи показують, що міжнародні лідери того часу відмовлялися оголосити, що уряд, який винищував своїх громадян, ніколи не отримає міжнародної допомоги, і не зробили нічого, щоб заглушити радіопрограми, які підбурювали руандійців до бійні. Такі прості заходи могли підірвати сили влади, спрямованої на масові вбивства, і підштовхнути руандійський опір кампанії знищення», — вважають правозахисники з Human Rights Watch.

Міжнародний суд над хуту: яка відповідальність

Організаторів судили в Міжнародному кримінальному трибуналі по Руанді. Засуджених не засуджували до смертної кари, а найбільшим покаранням МКТР було довічне увʼязнення. Дехто з організаторів так і не дочекався покарання. 

Національним судам Руанди, які розглядали справи виконавців геноциду, спочатку було дозволено засуджувати до смертної кари. У 2007 році це скасували, оскільки європейські країни почали відмовляти в екстрадиції обвинувачених, пише Britannica.

Важливо! МКТР був одним із перших судів, який визнав сексуальне насильство воєнним злочином. Хуту на постійній основі використовували його для проведення геноциду проти тутсі.

«Значну кількість осіб, відповідальних за геноцид, у тому числі колишніх високопоставлених урядовців та інших ключових осіб, які стояли за масовими вбивствами, було притягнуто до відповідальності, і більше десятка кримінальних переслідувань підозрюваних у геноциді ведеться в національних судах по всій Європі відповідно до принципу універсальної юрисдикції. І все ж, за останні роки кілька високопоставлених передбачуваних організаторів геноциду померли або, у випадку одного ймовірного планувальника, були оголошені нездатними постати перед судом, що підкреслює нагальну потребу продовжувати пошуки справедливості», — зауважили у Human Rights Watch.

Раніше Заборона розповідала про справу щодо геноциду в Україні, яку розглядає суд ООН. Росія може втратити останні аргументи для виправдання вторгнення.