З 2014 року на боці української армії воюють іноземні добровольці. За цей час майже всі так і не змогли здобути легальний статус в Україні. Зокрема, добровольці з авторитарних країн, на кшталт Росії та Білорусі, не можуть повернутися додому, адже там їх заарештують. Журналіст Заборони Самуїл Проскуряков розповідає, що відбувається з іноземцями, які шукають притулок в Україні.
Білорус під псевдо Рустам Док поїхав добровольцем на Донбас ще в травні 2014 року. Тоді війна була в гарячій фазі, створювалися добровольчі батальйони, в які охоче приймали й іноземців. 19-річний Док взяв академічну відпустку і вступив до батальйону «Донбас». Після війни він збирався повернутися в рідний Гомель і довчитися на програміста.
Влітку 2014 року батальйон «Донбас» перейшов на державну службу. Українська влада почала збирати персональні дані всіх бійців, зокрема іноземців, яким пропонували оформити документи на громадянство. Але восени того ж року саме ці дані опинилися в руках сепаратистів і були оприлюднені в інтернеті. Зокрема й чутлива інформація про Дока.
На навчанні, роботі та квартирі в Гомелі довелося поставити хрест. Повернутися можна лише в тюрму: у Комітеті держбезпеки заявили, що для Білорусі Док та інші добровольці є найманцями, і вдома на них чекає покарання. Його мати почали викликати на допити. Єдиний вихід у цій ситуації – здобути статус біженця або громадянство України.
Із 2014-го Док ходив до Державної міграційної служби (ДМС). У 2015 році добровольцю відмовили у статусі біженця, вказавши, що Білорусь – «демократична правова держава», у якій йому «нічого не загрожує». «Хлопцям із РФ і Білорусі в рішеннях і на судах ДМС як «докази» дає посилання на якісь російські туристичні сайти із цитатами про те, які ці країни гарні та який там доброзичливий народ», – каже Док.
Зрозумівши, що в Україні залишатися небезпечно, в серпні 2016 року Док перетнув кордон із Польщею і звернувся до прикордонників із проханням про притулок. Після цього його відправили в табір для біженців у Перемишлі, де білорус провів чотири місяці, доки польська влада перевіряла правдивість наданої ним інформації. Вже у грудні йому повідомили, що його переводять у звичайний відкритий табір в Білій Підляській. Тоді ж Доку надали статус біженця.
«Висновок з усього цього тільки один: все, що не змогла і не зможе Україна – змогла і зможе Польща. Окремий «привіт» і «спасибі» тим, хто кричав і продовжує кричати, що в іноземних добровольців в Україні «все гаразд», – обурився згодом Рустам Док у своєму Facebook.
Док вже третій рік працює програмістом у Польщі. Мати переїхала до однієї з країн ЄС, відтоді вона у безпеці. Док вважає, шо минула українська влада «не хотіла вирішувати це питання». «Колабораціонізм, корупція, плюс, можливо, якась особиста неприязнь до іноземців», – каже він.
П’ять співбесід, два роки очікувань
Коли почалася війна на сході України, російському студентові Олександру [ми змінили ім’я героя на його прохання] виповнилося 18 років. Він ходив на антивоєнні мітинги з початку російської агресії. Згадує, що спочатку ці акції супроводжувалися лише суперечками учасників із прихильниками самопроголошених псевдореспублік «ЛНР» і «ДНР». Утім, вже у вересні 2014 року в РФ почалися зіткнення, бійки і переслідування учасників маршів проти війни в Україні.
Олександром зацікавилася ФСБ. Розуміючи, що він може отримати підписку про невиїзд, на початку січня 2015 року студент терміново виїхав до України по внутрішньому паспорту громадянина РФ. Тут він одразу ж вступив до одного з трьох добровольчих батальйонів, які ще приймали іноземців. Спецслужби Росії оголосили Олександра в розшук і порушили справу за статтею «найманство», а його друзів засудили за свіжою статтею «реабілітація нацизму» та пришили їм «екстремізм».
Майже три роки Олександр воював на фронті. Повернувся з війни у грудні 2017-го до Києва і одразу ж звернувся до Державної міграційної служби з проханням про статус біженця. Тоді під стінами Верховної Ради не перший рік відбувалися протести бійців добровольчих батальйонів із вимогою спростити набуття українського громадянства для іноземців, які воювали за Україну на Донбасі. Втім, президент та парламент ігнорували цю вимогу, хоча ще в 2014 році Петро Порошенко, виступаючи у Верховній Раді, пообіцяв розв’язати проблему.
«На той момент президент був інший, – розповів Забороні Олександр. – [Ініціатива] спрощення надання громадянства блокувалася на рівні Адміністрації Президента, за інформацією нашого батальйону. Тож справа взагалі не рухалася. У підсумку, коли повернувся до Києва, мені рекомендували подаватися на статус біженця».
Громадянство набували лише деякі, це були поодинокі випадки. Зокрема боєць батальйону «Київська Русь» Крістіан Жерегі, «кіборг» та екс-офіцер ФСБ Росії Ілля Богданов, а також співзасновник полку «Азов», білорус Сергій Коротких. Олександр пригадує, що небажанням влади допомогти іноземним добровольцям проблеми не обмежувалися. Він та інші комбатанти із Росії та Білорусі не почувалися у безпеці на мирній території, оскільки 12 вересня 2018 року українська влада видала Росії Тимура Тумгоєва – уродженця Владикавказа, який воював на боці України у батальйоні імені шейха Мансура. В РФ комбатанта засудили на 18 років колонії, а в тюрмі його били.
20 вересня 2018 року разом із іншими ветеранами-іноземцями Олександр прикував себе кайданками до огорожі під Адміністрацією Президента, вимагаючи ухвалити законопроект про спрощення громадянства. Але за каденції Петра Порошенка цього так і не сталося.
Коли новим главою держави став Володимир Зеленський, 4 червня 2019 року під Офісом Президента представники партії «Національний корпус» та ветеранських рухів України провели акцію «Паспорт добровольцю». Вони вимагали у нового президента спростити процедуру видачі українських паспортів іноземним добровольцям. На акції був і Олександр.
«До нас вийшли кілька чоловіків із президентської адміністрації і сказали, що закон приймуть», – пригадує ветеран. За два дні, 6 червня 2019 року, Верховна Рада ухвалила закон щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які брали участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості України. Згідно з новим законом, іноземні учасники війни на Донбасі можуть швидше одержувати посвідку на постійне проживання чи громадянство. Зокрема для них не діятимуть умови обов’язкового проживання протягом останніх п’яти років на території України, обов’язкового дозволу на імміграцію, наявності законних джерел існування.
Олександр пройшов дві співбесіди і на початку лютого 2020 року здобув статус біженця. Питання громадянства мають вирішити у серпні цього року. «Мені байдуже, з яких причин новий президент пішов на цей крок. Можливо, він хотів скинути із себе образ капітулянта і сподобатися військовим. Може, він прагнув зблизитися з націоналістами із «Нацкорпусу», які доклали найбільше зусиль. Для мене важливим є результат».
Повертайтеся в Росію, там «безпечно»
Проблеми з громадянством мають не лише іноземні бійці. У березні 2019 року російські оперативники Микита Моргунов і Семен Фіщук патрулювали вулиці у Ростові-на-Дону. Вони затримали двох чоловіків — Мартіна Карапетяна та Олексія Кривошеєва, які залишили закладки з наркотиками. Проте виявилося, що один із них — член громадської організації «Антидилер». Вона була створена у 2015 році дзюдоїстом та ексдепутатом Держдуми від ЛДПР Дмитром Носовим для боротьби з розповсюдженням наркотиків і незаконною торгівлею алкоголем. Але цей рух відомий насамперед переслідуванням російських музикантів. «Антидилер» вступився за свого активіста.
За їхньою версією, Карапетян нібито викрив аптеку, де без рецепта продавали опіоїдний анальгетик трамадол. Оперативники ж її «кришували», і тому вирішили побити і залякати «незручного» активіста, наполягають в організації. Водночас Google-карти показують, що в районі кількох кілометрів від місця затримання Карапетяна та Кривошеєва немає аптек. Моргунов і Фіщук вважають, що самі члени руху «Антидилер» збирали данину з аптек. Працює це, за їхніми словами, приблизно так: активісти скуповують рецептурні препарати без дозволу лікаря, знімають це на камеру, потім звертаються до правоохоронних органів, а ті накладають на фармацію штраф.
«Два-три таких «зальоти», і потім «активісти» пропонують власникам аптеки не перевіряти їх за певну суму, – пояснюють Моргунов і Фіщук. – Затримання Карапетяна могло б завдати репутаційних втрат не лише «Антидилеру», а й самому Носову, який хоче повернутися до Держдуми».
Проти оперативників порушили кримінальну справу, і вони вирішили тікати. У квітні 2020 року Моргунов і Фіщук перетнули кордон між Бєлгородською областю РФ і Україною і відтоді не покидали країну. Протягом наступних кількох місяців на оперативників у Росії повісили щонайменше п’ять справ за старими і, здавалося б, давно закритими кейсами. Їм інкримінують підкидання наркотиків і необґрунтоване застосування сили до затриманих. «Окрім цього, нам шиють розголошення держтаємниці, а це ще чотири роки з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю», – додає Фіщук.
У грудні 2019 року ДМС України відмовила їм у наданні притулку. У своєму рішенні, копію якого отримала Заборона, орган посилається на різкі щодо втікачів публікації російських федеральних та місцевих ЗМІ, зокрема у виданнях «Комсомольская правда», «Аргументы и Факты», «Русские онлайн», на сайті 1Rnd.ru. Аналіз матеріалів російських ЗМІ з вкрай сумнівною репутацією дає ДМСУ підстави стверджувати, що «заявник надає недостовірні відомості щодо причин виїзду з Російської Федерації, не бажаючи бути притягнутим до відповідальності за порушеною проти нього кримінальною справою». Тим часом Карапетян знову під слідством. Він звинувачується в зберіганні наркотиків у великих розмірах (частина 2 статті 228 КК РФ) і за рішенням суду області перебуває під вартою. Свою провину не визнає.
«Дивна збочена любов до диктатур»
Український адвокат Олексій Скорбач, що спеціалізується на справах біженців, іронізує, що Державна міграційна служба за своєю суттю «залишилася совковим паспортним столом». Із 2013 року Україна вважається «небезпечною країною для шукачів притулку». Скорбач каже, що ДМСУ так і не змогла прийняти для себе факт, що за отриманням притулку звертаються не тільки громадяни Афганістану чи Сомалі, і «що необхідно аналізувати ситуацію по країні походження, вивчати документи і тільки після цього приймати рішення».
«Для громадян покійного Союзу отримати притулок в Україні дуже складно якраз через позицію керівництва ДМСУ, яке вважає, що, визнаючи когось біженцями, ми вказуємо на серйозні проблеми із правами людини у цих країнах і можемо погіршити з ними дружні або ділові відносини», — додає адвокат. За його словами, ця деструктивна позиція не змінилася навіть після 2014 року.
Адвокат пригадує, як захищав родину з РФ, де чоловік воював на боці України у батальйоні Святої Марії. Спочатку їх хотіли примусово видворити, а коли не вийшло – відмовили у наданні притулку. Ситуацію врятував Київський апеляційний адміністративний суд, який скасував всі рішення і вказав на потребу надати захист.
«Надавати притулок колишнім комбатантам заважало «внутрішнє» неприйняття цих людей, як і всіх шукачів прихистку з пострадянських країн, — каже Скорбач. — Для ДМС ці країни цілком демократичні, з можливими одиничними порушеннями прав людини. І Росія, і Білорусь, і Казахстан, і Таджикистан – міграційна служба не розглядає ці країни як порушників прав людини. В співробітників ДМС, передовсім керівництва, «дуже дивна збочена любов до диктатур».
13 серпня 2019 року Володимир Зеленський підписав указ № 594, який має спростити надання громадянства росіянам, яких переслідують на батьківщині. Від необхідності подання зобов’язання припинити іноземне громадянство цим указом також звільняються іноземці-військовослужбовці Збройних сил України і ветерани АТО/ООС. Згідно з указом, Кабмін має внести на розгляд Верховної Ради відповідний законопроєкт. Його зареєстрували у квітні цього року, але досі не проголосували.
«Це указ про хороше і добре, але про що [конкретно – прим. Заборони] – незрозуміло, – говорить Олексій Скорбач. – Не регулюється указом президента перевірка міграційної служби. Для цього є правоохоронні органи, які вирішують, коли треба втручатися, а коли ні. Це як би президент вирішував, коли потрібно починати засівати поля фермерам. Тому, з юридичного погляду, цей указ – повне неподобство».
