АЕС в Казахстані може збудувати РФ: які ще ризики є

Серед позитивних сторін будівництва атомної електростанції в Казахстані називають покриття дефіциту електроенергії, зниження викидів парникових газів, а також створення робочих місць.

Водночас питання про зберігання та утилізацію радіоактивних відходів, а також фінансові та геополітичні (пов’язані з вибором країни, чия компанія займатиметься будівництвом об’єкта) — виступають проти об’єкта.

Редакція казахстанського медіа Factcheck.kz вивчила питання, поговорила з експертами, які виступають як за будівництво, так і проти, щоб зрозуміти, які плюси й мінуси АЕС в Казахстані. Заборона публікує текст зі скороченнями.

Атомна енергетика у світі

У Світовій ядерній асоціації (World Nuclear Association, WNA) підкреслюють особливу вразливість країн після COVID-19 та початку великої російсько-української війни, зазначаючи, що ядерна енергетика має цілу низку характеристик, які можуть зміцнити безпеку та суверенітет. Щоправда, те, що росіяни тримають в заручниках Запорізьку АЕС (а заразом — і весь світ), спростовує тезу про безпеку.

У світі вже функціонують близько 440 реакторів у 33 країнах і будується ще 60. Примітно, що діючі АЕС є у 14 державах із першої двадцятки країн із найвищим індексом енергобезпеки.

Франція вже отримує 70% енергії від атомних станцій, а США 2024 року ухвалили законопроєкт ADVANCE, що сприяє розвитку ядерної енергетики. Будівництво АЕС планують Латвія та Естонія.

Наразі атомна енергетика генерує 10% від світового виробництва електроенергії.

Уран проти вугілля

Уран, який потрібно для роботи АЕС, легко та дешево транспортувати. Причому електростанції потужністю 1000 мВт потрібно 27 тонн готового ядерного палива, тоді як вугілля для тих же потужностей знадобилося б понад 2,5 млн тонн.

У рамках Паризької угоди Казахстан узяв на себе зобов’язання досягнення вуглецевої нейтральності, оскільки зношена енергосистема країни виробляє значний обсяг парникових газів душу населення. На енергетику припадає 77,6% усіх викидів у країні.

Казахстан знаходиться в унікальній ситуації: країна є провідною експортеркою урану у світі (43% світового ринку). Тому може використовувати свої великі запаси для генерації енергії.

Небезпека атомної енергетики

Атомну енергетику називають зеленою та екологічно чистою (1, 2, 3). Однак вуглецева нейтральність не означає, що атомні електростанції не становлять ризиків для навколишнього середовища.

Імовірність аварії на сучасній АЕС низька (1 на мільйон), але ніколи не нульова. І головні ризики АЕС, що справно працює, — це радіоактивні викиди та ядерні відходи.

Радіоактивні викиди

Перше добре відомо, і на цей випадок у кожній країні встановлено норми безпеки — який обсяг викидів конкретна станція може зробити за рік. Хоча саме собою випромінювання від аерозольних викидів зі станції може бути дуже мало, разом з іншими видами випромінювання, яким людина піддається протягом часу, може призвести до проблем зі здоров’ям.

Радіоактивні елементи, що вийшли з аерозолями АЕС, розпорошуються на великі території, випадають з опадами та накопичуються у навколишньому середовищі, зокрема у ґрунті та водоймах. 60-100 років роботи станції — достатній термін для того, щоб такий вплив став більш ніж значущим.

Британський вчений Іен Фейрлі припускає, що підвищена захворюваність на рак у дітей, які живуть поблизу АЕС, пов’язана з впливом радіації на жінок під час вагітності.

Радіоактивні відходи

Але головну небезпеку при експлуатації АЕС і вже після її зупинки становлять радіоактивні відходи, розповів фізик-ядерник та експерт громадської програми «Безпека радіоактивних відходів» Андрій Ожаровський.

«Найбільша небезпека будь-якої атомної станції — це ядерний паливний ланцюжок, без якого атомні станції не працюють. Тобто видобуток урану, його первинна переробка, початкові ланки ядерного паливного ланцюжка. Збагачення урану — вкрай брудний процес. І кінцеві ланки ядерного та паливного ланцюжка теж вкрай брудні — це процеси, пов’язані із поводженням із радіоактивними відходами», — зазначив експерт.

Тобто, якщо Казахстан самостійно збагачуватиме уран, країні доведеться мати справу не лише з утилізацією відпрацьованого ядерного палива, а й зі значним обсягом вкрай токсичних відходів від процесу збагачення.

Крім того, що для збагачення урану країні необхідний дозвіл МАГАТЕ, а будівництво та купівля технологій вимагатиме колосальних вкладень, можуть знадобитися і додаткові витрати або для будівництва заводу за деконверсією, або для спорудження глибинних поховань. У будь-якому разі хвости збагаченого урану становитимуть небезпеку для навколишнього середовища.

Хто будуватиме АЕС в Казахстані

Будівництво АЕС також супроводжується фінансовими невизначеністю та ризиками. Попередня вартість станції в Казахстані $10–15 мільярдів. І це все ще умоглядна сума, оскільки поки що не затверджено ні конкретного проєкту, ні підрядника.

Наразі пропозиції надійшли від компаній із чотирьох країн: EDF (Франція), CNNC (Китай), «Росатом» (РФ) та KHNP (Південна Корея). Президент Касим-Жомарт Токаєв висловив думку, що АЕС має будувати міжнародний консорціум, проте поки що це лише бачення. Рішення про консорціум та його учасників буде ухвалено у 2025 році.

Найнижчу ціну запропонував китайський підрядник — $5,6 млрд, і станція з двома реакторами буде готова до 2035 року (по п’ять років на реактор). Однак світова практика показує, що такі короткі терміни будівництва є рідкістю. Технічні проблеми, протести населення та корупція уповільнюють будівництво, внаслідок чого вартість АЕС може зрости у 2-3 рази.

Основна небезпека залучення «Росатому» у тому, що Росія отримує можливість прямого контролю за реакторами та стратегічною енергетичною інфраструктурою, а також для політичного тиску.

У Норвезькому інституті міжнародних відносин провели дослідження впливу «Росатому» та Кремля на країни-партнерки з атомної енергетики. Фахівці зазначають, що держави, які підтримують близькі дипломатичні відносини з Росією, опиняються у найбільшій залежності від її послуг у будівництві та управлінні АЕС. Серед таких країн переважають колишні країни соцтабору — Вірменія, Узбекистан, Білорусь, Угорщина та Словаччина.

Витрати на будівництво та обслуговування станції диктують собівартість електроенергії, але також її може визначати умова контракту з підрядником. Під час будівництва «Аккую» «Росатом» поставив умову, що до 2037 року 70% енергії з перших двох реакторів і 30% з третього та четвертого викуповуватиме Туреччина за тарифом 12,35 цента за кВт.\година. Річ у тім, що «Аккую» фінансується за схемою build-operate-transfer, тобто російська компанія перша отримує право експлуатувати АЕС, і лише через певний час станцію буде передано Туреччині.

Ціна атомної електроенергії

Вартість атомної електроенергії зростає на відміну від відновлюваних джерел, таких як сонячна або вітрова енергія. Експерти озвучують різницю у шість разів.

Не дивно, що частка атомної енергії падає з початку століття. 2000 року у світових масштабах на атомну енергетику припадало 17% виробництва електроенергії, а до 2022 року частка АЕС становила вже лише 9%.

Основна претензія до ВДЕ в тому, що вітряки і сонячні батареї не можуть зрівнятися з АЕС за потужністю, що виробляється. Інша претензія противників зелених технологій у тому, що для отримання енергії, порівнянної з потужністю АЕС, потрібно зайняти величезні території. Але для Казахстану — дев’ятої за площею країни світу — це нескладна умова. Тим більше, що 58% території країни займають пустелі та напівпустелі. Крім того, вітряні турбіни не заважають використовувати землю між ними для сільського господарства.

Матеріал створено та опубліковано за підтримки Медіамережі