Україна зупиняє транзит російського газу до Європи. Росія залякує наслідками, але катастрофи точно не буде

Термін дії п’ятирічної угоди про транзит російського газу через Україну в Європу закінчується 31 грудня 2024 року. І Київ рішуче заявив про намір не продовжувати співпрацю з «Газпромом». Десятиліттями українська газотранспортна система (ГТС) була ключовою артерією для постачання блакитного палива до Європейського Союзу, залишаючись критично важливою навіть після запуску РФ альтернативних маршрутів.

Припинення транзиту неминуче вплине на європейський енергетичний ринок, враховуючи, що деякі країни все ще частково залежать від російського газу. Це може спровокувати коливання цін на енергоносії та мати економічні наслідки як для Європи, так і для України.

Проте експерти не прогнозують катастрофічних сценаріїв для населення в опалювальний сезон. Натомість Росія може втратити значні фінансові надходження, які раніше спрямовувалися на підтримку воєнних дій. Про потенційні наслідки зупинки транзиту через Україну та вплив цього рішення на енергетичну безпеку регіону — в матеріалі редакторок Заборони Світлани Гудкової та Євгенії Костіної.

«Качай або плати» замість «бери або плати»

Перше ж логічне питання: чому Україна не розірвала контракт ще в лютому 2022 року, після повномасштабного вторгнення? А все тому, що Київ мав виконувати свої контрактні зобов’язання перед європейськими партнерами.

«Гроші, які Нафтогаз отримує від Газпрому, не покривають наших витрат на організацію цього транзиту, адже Газпром не сплачує повну ціну майже з початку повномасштабного вторгнення. І наш грошовий потік за цією операцією постійно від’ємний», — пояснив очільник Групи Нафтогаз Олексій Чернишов.

Ще 2019 року, до підписання крайнього контракту, за розрахунками Оксфордського Інституту Енергетичних Досліджень, «Газпрому» не вистачало зовсім небагато, щоб обходитися без транзиту через Україну навіть без Північного потоку-2. Цей дефіцит потужностей монополіст перекрив би за рахунок сховищ газу в Європі та поставок скрапленого газу з термінала на Ямалі. Рональд Рейган, до речі, виступав проти будівництва Ямальського трубопроводу у 1980-х роках, стурбований важелями впливу, які він надасть СРСР над Європою. Його побоювання були передбачливими.

Втім, у результаті тривалих тристоронніх переговорів Україна, РФ, Європейський Союз 30 грудня 2019 року все ж підписали контракт:

• на п’ять років з можливістю його пролонгації ще на 10 років на аналогічних умовах;
• мінімальні гарантовані обсяги прокачки — 65 млрд куб. м газу на перший рік та 40 млрд куб. м — на наступні чотири роки. При цьому фактичні обсяги можуть бути вищими.

«Контракт на транзит за принципом ‘качай або плати’ на п’ять років — непересічна подія. Це перший раз в історії України, коли Газпром уклав контракт на транзит за європейським принципом ‘качай або плати’, — коментував умови тодішній виконавчий директор НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко. — До цього часу тільки закупівлі газу в Газпрому покривалися схожим, але невигідним для України та вигідним для Росії, принципом ‘бери або плати’».

Тобто принцип «качай або плати» зобов’язує російського постачальника в будь-якому разі сплачувати за зазначені в угоді обсяги прокачки, незалежно від фактичних обсягів. За принципом «бери або плати» вже Україна мала сплачувати незалежно від того, чи спожила вона газ, чи ні. 

Українська ГТС готова до зупинки транзиту

Контракт 2019 року також передбачав процедуру анбандлінгу, тобто процесу юридичного та операційного відокремлення від «Нафтогазу» функції транспортування газу. Тепер технічною експлуатацією ГТС займається ТОВ «Оператор ГТС України».

РФ веде відкриту війну в Україні з 2014 року, тож підписання останнього контракту дало час «Оператору ГТС України» підготуватися до процедури відмови від послуг РФ. До того ж зупинки Москвою в ручному режимі транзиту через Україну у 2006 та 2009 роках дозволили відпрацювати певні алгоритми. За ними газотранспортну систему буде переорієнтовано на забезпечення першочергових потреб українців.

«Без транзиту ГТС може перейти в реверсний режим роботи та транспортувати газ із підземних сховищ, які в нас переважно розташовані на Заході України, на Схід. Тобто проблем із забезпеченням палива всіх регіонів не буде. Але оскільки це позапроєктний режим, можуть виникати складнощі з послабленням тиску в системі. Щоб цього уникнути, потрібно підтримувати тиск шляхом більшого використання газоперекачувальних агрегатів та збільшити обсяг газу в підземних сховищах», — пояснює в коментарі Забороні директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.

Опалення буде, але ціна на газ збільшиться

Зупинка транзиту ніяк не вплине на проходження опалювального сезону в Україні у 2024–2025 роках. Станом на середину жовтня в газосховищах накопичено 12,2 млрд куб. м газу. Це при тому, що впродовж попереднього опалювального сезону з підземних сховищ (ПСГ) було відібрано 8,5 млрд куб. м, з яких використано 6,7 млрд кубометрів.

Україна управляє ПСГ загальною потужністю понад 30 млрд куб. м, що є третім найвищим показником у світі, а Більче-Волицько-Угерське сховище є найбільшим у Європі. 80% потужностей знаходиться на західному кордоні. Зручність логістичних процесів робить зберігання природного газу вигідним як для українських компаній, які працюють із транскордонним транспортуванням, так і для іноземних трейдерів.

Тож, газотранспортна система й без транзиту буде доставляти газ споживачам. Єдина проблема, яка може виникнути, — російські ракетні атаки по газотранспортній інфраструктурі.

Але й тут в української влади вже є план робіт на всі екстрені випадки, запевняє голова правління Асоціації «Нафта й газ України» Андрій Закревський.

«Навіть за масованої ракетної атаки, якщо погасне все, у влади є визначені плани робіт, щоб українці взимку були з теплом та світлом. Я є одним із членів групи при РНБО, яка розробляла цей план, і можу запевнити, що ми готові до будь-якого розвитку подій», — запевняє експерт у коментарі Забороні.

Чому з газовою інфраструктурою трохи легше, ніж з енергетичною? По-перше, обладнання газосховищ, газокомпресорних станцій не настільки унікальне та дороговартісне, як, наприклад, трансформатор напругою 750 кВ. По-друге, у результаті нульового транзиту 80% ГТС стають донорами для 20%. «Звісно, просто не буде, але більшість споживачів України навіть не помітять якихось збоїв. Хоча для цього буде зроблено дуже багато роботи», — заспокоює Закревський.

Втім, споживачі можуть відчути наслідки в гаманцях. Росія платила за транзит, і за діючим контрактом Україна мала отримати близько 7 млрд доларів доходів. Частина цих коштів розподілялася на обслуговування газотранспортної інфраструктури. Тож у разі непродовження контракту фінансування буде покладено на споживачів, вважає Володимир Омельченко.

«Звісно, у першу чергу фінансові проблеми торкнуться Нафтогазу, як компанії, яка укладала контракт. Оператор ГТС отримував свою частку як експлуатуюча компанія. Щоб компенсувати ці втрати, мабуть, доведеться підвищувати тариф на газ для населення», — говорить експерт.

Ненадійність України як транзитера

Тут важливо зазначити, що довгий час тарифи на газ в Україні були нижчими за ринкові. І це одна з причин збитковості профільних державних компаній Групи Нафтогаз. Звідси ж, своєю чергою, і проблеми в минулому з оплатами  імпортних поставок та накопичення боргів, які формувалися і через драконівські умови кожного контракту.

Тому всі основні сторони щодо транзиту російського газу до Європи у різний час посилалися на ризики постачання та/або транзиту, щоб підтримати переговорні позиції або для виправдання своїх дій. Це і стосунки ЄС з РФ, і ціни, і умови зберігання.

Відповідно, європейські компанії, які закуповували значні обсяги російського газу, залишалися прихильниками диверсифікації транзиту. Це було продемонстровано у вересні 2015 року акціонерною угодою між Shell, Uniper, BASF, Engie, OMV і Газпромом для будівництва Nord Stream 2. Проєкт був завершений у вересні 2021 року, але так і не був введений в експлуатацію. Німеччина зупинила процес затвердження 22 лютого 2022 року, за два дні до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли Росія визнала «Л\ДНР».

НАК «Нафтогаз України» роками вимагав регулярних мільярдних субвенцій з державного бюджету. Після перемоги Революції Гідності й приходом в компанію нових менеджерів ситуація кардинально змінилася. Вже за результатами 2016 року Група Нафтогаз стала найбільшим платником податків (12% надходжень у держбюджет).

Крім того, українська сторона виграла кілька судів на мільярди доларів — позови, зокрема, стосувалися порушення контрактів на транзит, цін та незаконну експропріацію активів в окупованому Криму.

Європа мала час на підготовку

До 2022 року «Газпром» щороку постачав до ЄС близько 150–155 млрд куб. м газу, з яких 90 млрд куб. м — транспортовано через українську газотранспортну систему у 2019 році. Це був останній рік дії старого контракту між «Нафтогазом» та «Газпромом». Після підписання нової п’ятирічної угоди обсяги транзиту скоротилися вдвічі.

Це стало можливим завдяки активній диверсифікації поставок природного газу до європейських країн. Відмовившись від значних обсягів російського трубопровідного газу після початку великої війни, Європа частково замінила його російським зрідженим газом (ЗПГ), що постачається танкерами. З урахуванням ЗПГ на Росію припадає 15% європейського газу, 30% ЄС отримує з Норвегії, 19% припадає на ЗПГ із США. Євросоюз заявляє, що хоче повністю позбутися газу з РФ до 2027 року.

Проте є держави, які більше залежали від українського транзиту — Угорщина, Словаччина, Чехія та Австрія. Та чи досі зберігається ця залежність?

Австрія

Історично газова мережа Європи будувалася для транспортування газу зі сходу на захід.

Через обмеження пропускної спроможності газотранспортних коридорів у багатьох регіонах Європи неможливо забезпечити транспортування значних обсягів газу із заходу на схід або від моря до центральної частини континенту. 

За винятком будівництва Baltic Pipe, яка забезпечила доступ Польщі та Данії до норвезького газу, найбільші проєкти останніх років здійснювалися Газпромом (Північний потік, Турецький потік). Метою було обійти обмеження Третього енергопакету ЄС, щоб зберегти фрагментацію європейського ринку та його залежність від російського газу.

Для досягнення цієї мети РФ вклала кілька десятків мільярдів доларів у будівництво надлишкових газопроводів, які дозволяли обійти країни Східної та Центральної Європи й постачати більшості європейських країн окремо одна від одної. При цьому Газпром уникав під’єднання нових газопроводів до існуючої європейської мережі і прагнув доставити свій газ якомога ближче до кінцевих споживачів, не відкриваючи конкурентам доступу до цих ринків.

Утворений таким чином ізольований від альтернативних постачальників регіон з центром Баумгартені потребує близько 90 млрд куб. м газу на рік, що відповідає 2/3 поставок російського газу до Європи. Паралельно з цим Газпром придбав основні сховища газу у цьому регіоні, обмеживши таким чином можливості накопичити газ з альтернативних джерел протягом періоду закачування. 

У лютому 2022 року Австрія імпортувала 79% свого газу з Росії. 2024 року середня загальна частка російського газу в австрійському імпорті становила 90%. Газ «Газпрому» надходить до Австрії за довгостроковим контрактом (діє до 2040 року) з місцевою енергетичною компанією OMV, на ці поставки, за даними Bloomberg, припадає близько половини всього експорту «Газпрому» до ЄС. Країна, як і інші члени Євросоюзу, має намір повністю відмовитися від російського газу до 2027 року.

Угорщина

Угорщина здебільшого отримує той же російський газ через «Турецький потік», і в майбутньому очікується збільшення імпорту цим маршрутом. Також Будапешт уклав короткострокові контракти на імпорт скрапленого природного газу з Туреччиною. А збільшення транспортних можливостей скрапленого природного газу, що надходить із хорватського порту, може ще більше посилити безпеку постачання країни, зазначають аналітики угорського Інституту «Макроном».

Тож, як мінімум, на прийдешній опалювальний період угорці забезпечені.

Чехія

Зупинка транзиту не повинна мати ніяких наслідків для опалювального сезону й у Чехії, розповідає Забороні чеський аналітик Асоціації міжнародних питань Павел Гавлічек.

«Чехія багато інвестувала, щоби повністю відмовитися від російського газу. Ще в лютому 2022 року країна залежала від російського блакитного палива на понад 90 %, а за рік ця залежність впала до менше ніж 5 %. І насправді ми більше не потребуємо російського природного газу», — говорить він.

Ще з 2023 року Прага отримує природний газ із Норвегії, а скраплений газ — морем через Бельгію та Нідерланди. Щоправда, за останні кілька місяців спостерігалося різке зростання поставок російського природного газу через його нижчі ціни порівняно з тим, що імпортується через термінал СПГ у Нідерландах, зауважує Гавлічек.

На його думку, найбільша проблема все ж полягає залежно від російського газу інших країн Центрально-Східної Європи, а саме Австрії та Словаччини. Хоча Австрія все ще отримує значну частину свого газу через Україну, вона може імпортувати газ із Німеччини та Італії. Остання ж отримує більшу частину газу з Алжиру (Транссередземноморський трубопровід) та Лівії (Greenstream).

Словаччина

У Словаччини теж немає проблем, переконаний шеф-редактор профільного словацького видання Energie Portal Радован Поточар. За його словами, уряд України інформував про рішення зупинити транзит російського газу ще з літа 2023 року. Тому словацькі постачальники мали відносно достатньо часу для пошуку альтернативних джерел.

«Словаччина може отримувати газ із західного, північного та південного напрямків, тому країна не залежить від маршруту через Україну та, відповідно, від російського газу. Альтернативні маршрути відносно дорожчі, ніж транзит через Україну, що означає додаткові витрати. Однак сам газ як товар зі США, Катару та інших джерел загалом не дорожчий за російський. Звідки б не надходив газ, його ціна залежить від ринкових цін», — пояснює він в коментарі Забороні.

Ціна на газ у Європі зросте, але не через зупинку транзиту

Наразі в словацькому уряді ще не вирішили, якими будуть ціни на газ у 2025 році і скільки сплачуватимуть домогосподарства, зазначає Поточар. «Один із варіантів — підвищення цін на газ для домогосподарств приблизно на 30%, інший варіант — уряд компенсуватиме це підвищення за рахунок державних коштів, як це було у 2023-2024 роках», — розповів експерт.

Водночас, додає він, підвищення відбулося б незалежно від того, чи припинить Україна свій транзит, чи ні, адже воно базується на біржових показниках. З іншого боку, припинення транзиту призведе до ще більшого підвищення кінцевої ціни.

«Хоча основна причина зростання ціни полягає в ринку акцій та цінах на сировину, політики, включаючи нинішніх лідерів уряду, можуть бути схильні представляти це як наслідок припинення транзиту», — вважає Поточар.

На жаль, цим будуть маніпулювати і проросійська влада Угорщини, й опозиція в Чехії, додає Павел Гавлічек. «Соціально-економічні аспекти є особливо чутливими в передвиборчий період, у який ми вступаємо через кілька місяців [загальні парламентські вибори очікуються в жовтні 2025 року], тому це може створити простір для зловживань із боку популістських і антисистемних сил країни», — каже аналітик.

Транзит через Україну можна зберегти?

Одним із варіантів продовження транзиту з Росії через Україну можуть стати прямі договори європейських компаній про постачання газу як із «Газпромом», так і з українською стороною. У цьому випадку компанії забиратимуть газ на російсько-українському кордоні й самостійно домовлятимуться з Києвом про його прокачування далі на захід.

Інший варіант — європейські компанії закуповуватимуть азербайджанський газ, який потім транспортуватиметься через територію Росії та України до Європи. Однак наразі не існує прямого газопроводу з Азербайджану до України.

«Тож Баку тут виступить у ролі фірми-прокладки: азербайджанці перекуплять газ у Росії, укладуть угоду на транзит з Україною і будуть його перепродавати в Європу як азербайджанський. Це досить небезпечна схема, адже Азербайджан є досить міцним союзником РФ», — наголошує директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.

Є ще і третій варіант. Україна пропонує альтернативу традиційному транзиту: зберігання газу в українських ПСГ із подальшим використанням власником на свій розсуд. Ця пропозиція зроблена й Азербайджану, і Словаччині.

За схемою, Азербайджан міг би закачувати газ в українські сховища та продавати його на європейському ринку залежно від попиту. Словаччина могла б купувати газ на кордоні, зберігати його в Україні та використовувати за потреби. Така схема юридично вважатиметься не транзитом, а реекспортом газу з України.

Газовий хаб в Україні

Газотранспортна система України є дуже цінним активом, який не хотілося б втрачати. Але не транзитом єдиним, адже вже давно говорять про можливість перетворити Україну, яка має найбільше газосховище у Європі, на газовий хаб.

«Це золоте дно. Якщо на транзиті ми заробляли 800 млн доларів на рік, може, до одного мільярду, то на сховищі ми можемо заробляти від 6 до 12 млрд доларів на рік», — заявляє голова правління Асоціації «Нафта й газ України» Андрій Закревський.

В Кремлі чудово це розуміють, тому і здійснюють атаки по газотранспортній системі. «Удари росіян ніяк не відображаються на роботі ГТС та самих сховищ, тому що вони знаходяться глибоко під землею. Ворог розбиває верхню інфраструктуру, яка доволі швидко відновлюється, і це значно дешевше, ніж ці удари коштують для самої Росії [орієнтовно $15 млрд]. Але навіщо вони це роблять? Росіяни хочуть подати Україну як ненадійного партнера, який не може забезпечити безпеку сховищ. Але ми маємо пояснити, що це не так, і газосховища знаходяться в повній безпеці, позаяк вони під землею», — резюмує експерт.

Матеріал створено та опубліковано за підтримки Медіамережі