Кубло злочинців під дипприкриттям: чому Європа не закриває посольства РФ
Дипломатичні представництва Росії регулярно викривають в участі у шпигунських операціях, спробах маніпулювати внутрішньою політикою держав та масштабних кампаніях дезінформації.
Попри це та розгортання наймасштабнішої від часів Другої світової війни агресії проти України, російські дипмісії досі працюють у більшості країн. Навіть європейські держави не наважуються закрити посольства або хоча б скоротити відносини до мінімуму? Разом з експертами розбиралася редакторка Заборони Світлана Гудкова.
Вбивства, втручання у вибори та шпигунство
Російські дипломатичні місії, успадкувавши практики СРСР, активно використовуються для розвідувальної діяльності та просування інтересів Кремля незаконними методами. Це призвело до масових вислань дипломатів із європейських країн та закриття консульств, як нещодавно сталося з генконсульством РФ у польській Познані через загрозу національній безпеці.
Особливу увагу привертає втручання РФ у виборчі процеси різних країн, зокрема нещодавні в Молдові та Грузії. Найгучніші випадки пов’язані з президентськими виборами в США.
У 2016 та 2020 роках американські спецслужби виявили масштабні російські кампанії з дезінформації та впливу на громадську думку. Перед виборами 2024 року адміністрація Байдена знову звинувачує Москву в спробах втручання та підтримці Дональда Трампа.
Російські дипломатичні установи також фігурують у резонансних справах про ліквідацію критиків Кремля за кордоном. Найвідоміший випадок — отруєння Сергія Скрипаля та його доньки в британському Солсбері у 2018 році, що спричинило масштабну висилку російських дипломатів із Великої Британії та інших країн Європи.
А нещодавно журналісти виявили «дипломатичний слід» у вбивстві в Іспанії колишнього російського льотчика Максима Кузьмінова, який перегнав гелікоптер Мі-8 до України. На сторінках The Wall Street Journal вийшла стаття про те, як Відень став новим центром російського шпигунства в Європі, де зосередились російські дипломати-шпигуни, вислані з інших країн. Західні спецслужби підозрюють їх у «допомозі у вербуванні та фінансуванні російських операцій, таких як відстеження західних поставок зброї до Києва в Польщі та вбивство пілота».
Російські шпигуни ховаються за дипломатичним імунітетом
Загалом, дві третіх працівників російських дипломатичних установ по всьому світу — це співробітники зовнішньої розвідки та головного розвідувального управління, говорить у коментарі Забороні дипломат та експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. Це дуже зручно, адже дипломати мають імунітет, зокрема і від кримінального переслідування.
«Це дає РФ можливість використовувати дипломатичних агентів із метою, яка суперечить Віденським конвенціям про дипломатичні відносини, передусім — для шпигунської діяльності. Якщо шпигуна з дипломатичним паспортом впіймають, його не затримують і не будуть судити. Його просто оголосять персоною нон грата та видворять із країни», — пояснює експерт.
Маніпуляції думкою впливових осіб
Російська агентура, прикриваючись дипломатичним статусом, проводить системну роботу з впливовими особами, політиками та держслужбовцями країн перебування, формуючи вигідну Кремлю громадську думку.
«Показовим є випадок із Папою Римським, який в одному з інтерв’ю сказав, що добре ознайомлений із ситуацією в Україні, бо спілкується з російським послом. Тобто людина базує своє розуміння про події в Україні на свідомо брехливій пропаганді російського посла й діє відповідно цій пропаганді. Це класичний приклад того, як високопоставлені особи стають ретрансляторами російської пропаганди, щиро вірячи у її правдивість. Ми таких людей називаємо корисними ідіотами — вони просувають інтереси РФ не за гроші чи під тиском, а через власні переконання», — пояснює Хара.
Він додає, що подібну картину можна спостерігати в діяльності європейських та американських «миротворців», які агітують за припинення допомоги Україні як шлях до завершення війни. «За цими процесами чітко прослідковується робота російської дипломатії. Але це лише верхівка айсберга. Маємо також факти спроб замахів на впливових осіб, зокрема на виконавчого директора Rheinmetall Арміна Паппергера. Кінцева мета всіх цих дій — підрив політичної стабільності в країнах-союзницях України та зменшення їхньої підтримки Києва», — підкреслює експерт.
Контррозвідки слідкують за дипломатами РФ
Враховуючи шкідницьку діяльність, зрозуміло, що спецслужби слідкують за російськими дипломатами у своїх країнах. Особливо за новенькими, розповідає міністр закордонних справ України (2007–2009 рр.) Володимир Огризко.
«Контррозвідка будь-якої країни тримає під наглядом працівників російських дипломатичних відомств і одразу бере під контроль усіх, хто прибуває. По їхній поведінці за пару місяців можна визначити: дипломат це чи шпигун. І не завжди їх поспішають видворити зі скандалом, бо стежачи за російськими агентами, контррозвідка вираховує зв’язки, контакти, мету їхньої роботи. До того ж можуть бути домовленості, що в деяких випадках таких дипломатів депортують по-тихому, залежно від того, якого ефекту хочуть досягти представники цієї чи іншої країни», — пояснив він.
Європа не спроможна розірвати дипвідносини з РФ
Лише кілька держав наважилися на повний розрив дипломатичних відносин із РФ.
Першою це зробила Грузія у 2008 році після російської окупації та визнання Москвою незалежності Південної Осетії та Абхазії. Україна, попри анексію Криму та війну на Донбасі у 2014 році, зберігала формальні дипломатичні зв’язки з РФ на рівні тимчасових повірених до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Тоді ж дипломатичні відносини з Росією розірвала й Мікронезія.
За словами Олександра Хари, розрив дипломатичних відносин — це екстраординарний крок, який свідчить про крайнє загострення стосунків між державами: відкриту ворожнечу, невизнання влади або початок війни. Саме тому країни зазвичай обирають інші форми реагування.
«Європейські країни та США традиційно орієнтовані на пошук компромісів, що вимагає постійного діалогу. Особливо це важливо у відносинах із ядерною державою — ніхто не хоче ризикувати припиненням політичних та військових комунікацій, що може призвести до критичних наслідків через відсутність взаєморозуміння», — пояснює Хара. Він додає, що висилка дипломатів залишається ефективним інструментом демонстрації невдоволення без радикальної ескалації, хоча завжди потрібно враховувати неминучість симетричної відповіді та потенційні наслідки для власних інтересів у цій країні.
Зі свого боку Володимир Огризко вважає, що європейські країни мали б жорсткіше реагувати на дії Росії, яка розв’язала наймасштабнішу війну в Європі після Другої світової. «Я бачу це так: західні партнери могли б ухвалити спільне рішення хоча б про відкликання своїх послів із Росії, залишивши там тимчасових повірених. Це був би справді значущий крок, який міжнародна спільнота належно б оцінила. На мою думку, вони припустилися помилки, не зробивши цього ще 2022 року», — зазначає колишній міністр закордонних справ.
Така бездіяльність прикра, адже вона сигналізує Путіну про можливість діяти безкарно. «Так, існують певні обмеження, санкції, відсутність контактів — його зараз навіть у країни Глобального Півдня не пускають, або ж він сам остерігається туди їхати. Але для диктатора відсутність візитів до Парижа, Брюсселя чи Вашингтона — не проблема. На жаль, така половинчаста політика, спроба всидіти на двох стільцях — абсолютно хибний підхід», — підкреслює Володимир Огризко.
Водночас деякі країни скорочують диппредставництва РФ в своїх країнах. Так, наприклад, після викриття різанини в Бучі Міністерство закордонних справ Словенії викликало російського посла та повідомило, що вирівнює чисельність дипломатичного представництва Російської Федерації з дипломатичним представництвом Республіки Словенія в Москві. Так були вислані 33 росіянина.
