Жінки й вибори. Розповідаємо, чому в Україні так мало політикинь
В Україні понад половина населення — жінки. Попри це, у владі політикинь набагато менше. Частина людей пов’язує це з тим, що жінкам просто не цікава політика, інші ж кажуть, що проблема криється у самій сфері — мовляв, це «чоловічий клуб», де жінкам не раді. Редакторка Заборони Ганна Беловольченко розповідає, що заважає жінкам йти в політику та як нове виборче законодавство може це виправити.
Україна — одна з країн, де у владі перебуває дуже мало жінок. У Верховній Раді нинішнього скликання їх близько 20 %. А у 2016 році кількість жінок, представлених у владі в об’єднаних територіальних громадах зменшилася з майже 20 % до 14 %. На думку координаторки Громадської ради з гендерних питань міжфракційного парламентського об’єднання «Рівні можливості» Лариси Кобелянської, це пов’язано з децентралізацією. Що більше влади на місцях, то більше ресурсів потрібно, щоб там втриматися, а отже, менше жінок можуть це зробити. Про самі ресурси поговоримо трохи згодом.
Згідно з рейтингом The Global Gender Gap Report-2020, Україна посідає 83 місце зі 152 за рівнем політичного представництва жінок. Політикинь у нас завжди була небагато. У першому українському парламенті 1990 року — всього 2,7 %, у 2002 — 5,5 %, у 2014 — 11,8 %.
Україна декларує підтримку жінок, але здебільшого лише на папері. Законодавчо в Україні гендерна рівність гарантована Конституцією, Кодексом законів про працю України, а також окремим Законом «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 2005 року. Ще у 2000-му Україна зобов’язалася виконувати Цілі розвитку тисячоліття [8 міжнародних цілей, які країни-учасниці ООН і міжнародні організації домовилися досягти до 2015 року]. Відповідно до них, ще у 2015 році держава мала зробити так, щоб в органах влади було не менше 30 % людей однієї статі й 70 % іншої. Однак цього так і не сталося.
2007 рік в Україні оголосили роком гендерної рівності. На практиці мали створювати експертні групи з гендерних питань, вивчати тему відповідних квот і впроваджувати їх. Але це була радше формальність, адже такий статус 2007-ий отримав майже через пів року після його початку.
Жінок в українській політиці мало через кілька факторів. По-перше, політична кар’єра не входить у спектр «традиційних цінностей» і стереотипне розуміння того, чим жінка може займатися, а чим ні. Згідно з цьогорічним опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», понад половина українців погоджується з думкою, що жінки менш зацікавлені в політичних посадах порівняно з чоловіками. Водночас майже 66 % опитаних не погоджуються з твердженням, ніби жінки не мають відповідних знань чи навичок для політичної діяльності. А 83 % респондентів заявили, що найважливіше завдання жінки — дбати про сім’ю та дім.
По-друге, ресурси: гроші й час. В Україні й досі зберігається розрив в оплаті праці — жінки заробляють на 30 % менше за чоловіків. А згідно з даними ООН, жінки в Україні контролюють не більш ніж 10 % економічних ресурсів. Крім того, жінка має менше часового ресурсу на саморозвиток, відпочинок, освіту, оскільки здебільшого вона займається хатньою роботою, доглядом за дітьми. В Україні жінки на домашню працю в будні витрачають в середньому три години на день, а на вихідні — п’ять-шість. Чоловіки ж — лише близько години.
По-третє, сумніви у власних силах, зумовлені попередніми чинниками. «Жінки сумніваються, чи брати на себе відповідальність, бо вони запитують себе: «Чи я встигну? Є багато домашньої роботи, обов’язки». Не думаю, що чоловіки ставлять перед собою це питання так часто, як жінки. Через традиційний розподіл ролей у сім’ї жінки просто займаються побутовими справами і не думають про інше. У них певною мірою менш розвинене почуття впевненості в собі як у фахівчині», — каже кандидатка соціологічних наук Ганна Заремба-Косович.
Ті жінки, які наважуються піти в політику, потерпають від сексизму. З ним стикалися 59 % опитаних політикинь, згідно з дослідженням ГО «Ла Страда» про насильство щодо жінок у політиці за 2010–2018 роки. 47 % заявили про сексуальні домагання, 59% сказали, що страждають від психологічного насильства, 58 % — від усних образ і 62 % — від насміхань у соцмережах і ЗМІ.
Хоча експерти Світового банку переконані: що більше жінок у політиці, то краще. Це сприятиме поширенню інформації про можливості й важливість активної участі в громадянському і соціальному житті суспільства. А ще — змінам у політичній і законодавчій діяльності, зокрема тим, що стимулюють інклюзивність, економічне зростання і подолання бідності.
Один зі способів досягти гендерної рівності у політиці — ввести квоти. Вони діють у понад 55 країнах світу й варіюються від 30 % до 50 %. Квоти можуть запроваджувати законодавчо, або ж партії добровільно беруть на себе такі зобов’язання.
В Україні гендерні квоти вперше запровадили у 2015 році. Однак санкцій за те, що партії не дотрималися цієї норми, не передбачили. Тож гендерної квоти практично ніхто не дотримувався. Лише 9 % прохідних партій у різних регіонах мали у своїх виборчих списках 40 % і більше кандидаток.
Нинішній Виборчий кодекс встановлює гендерний мінімум, а партію, яка його не дотримується, не зареєструють. Бодай 40 % у виборчому списку мають бути тільки чоловіки або тільки жінки. Це стосується виборів до всіх рад, де виборців понад 90 тисяч. Там, де їх менше, гендерна квота становить 30 %.
Крім того, якщо раніше одна людина могла балотуватися одразу й у міську, й у, наприклад, районну ради, то тепер цього робити не можна. А отже, партіям доведеться шукати більше жінок, щоб включити їх до списків у різні ради.
Але формально жінки можуть відмовитися від мандату після виборів. За словами керівниці мережі ОПОРА Ольги Айвазовської, немає жодних запобіжників для того, щоб кандидатки цього не робили. Тож стверджувати, що завдяки новому виборчому законодавству у владі буде 40 % жінок таки не можна.
Сьогодні найбільше жінок у політиці в Ісландії та Норвегії. Скандинавські країни тримають лідерство за цією позицію, адже там у середньому жінок в органах влади понад 40 %. У державах Скандинавії раніше за інші країни сформувався потужний жіночий рух, завдяки якому, наприклад, фінські жінки першими дістали активне і пасивне виборче право. Це сприяло тому, що в партіях були не лише політики, а й політикині, які просували системи гарантій реалізації принципів гендерної рівності. У партіях створювали жіночі секції, мета яких — збільшувати кількість прихильниць і заохочувати їх вступати до лав партії.
Найменше ж жінок у владі в Омані, Ємені та інших країнах Близького Сходу. Це пояснюється патріархальністю суспільства та його закритістю. Крім того, ці держави відомі порушеннями прав людини. Подібна ситуація також спостерігається у країнах Африки, Азії та країнах Південної Америки.
