«Немає часу боятися». Заборона розповідає, як білоруси збирають мільйони доларів для своїх
Після фальсифікації виборів у серпні в Білорусі правозахисники вже нарахували близько 12 тис. затриманих, щонайменше шістьох загиблих та сотні поранених. Громадські ініціативи та фонди оперативно збирають гроші, щоб допомогти постраждалим оплатити лікування, штрафи та рахунки. Журналістка Заборони Ганна Беловольченко розповідає, чим ризикують засновники таких ініціатив і як вчаться не боятися.
Адвокат не знадобиться
О четвертій дня, 4 серпня, в Аліни дзвонить телефон. Чоловік на іншому кінці слухавки представляється представником Комітету державного контролю і цікавиться, де Аліна зараз. Просить вийти надвір. «Ми якраз проїжджали повз. Стоїмо під будівлею. Хочемо поговорити з вами, адвокат не знадобиться», — каже чоловік. Аліну «запрошують» у припарковану машину під будинком — там вже чекають двоє силовиків.
Аліна Лісакович — виконавча директорка компанії «Хайв Проджект», якій належать дві білоруські краудфандингові платформи Ulej та MolaMola. Через Ulej в Білорусі збирали гроші на комерційні ініціативи, як-от видавництво книг, організацію DJ-сетів. А через MolaMola — на соціальні: хоспіс для бездомних тварин, візки для людей з інвалідністю. Від політичних ініціатив команди обох платформ свідомо відмежовувалися. Коли почалася пандемія коронавірусу, через сервіс зібрали $250 тис. — на засоби індивідуального захисту для медиків та обладнання для діагностики.
Замість розмови з «представником КДК» Аліну чекав обшук на старому офісі «Хайв Проджект», потім на новому, і врешті — у її власній квартирі. Силовики вилучили всю особисту та робочу техніку, документи. На питання про те, що взагалі відбувається, у відповідь вони мовчали. Потім Аліну повезли в Комітет державної безпеки. Там у кімнаті для допитів Лісакович тримали до другої ночі. Офіційна підстава — порушення закону за п’ятьма статтями Кримінального кодексу, серед яких і створення злочинної організації чи участь у ній.
Неофіційна — Віктор Бабарико, один з опозиційних кандидатів у президенти Білорусі. Краудфандингові платформи, якими керує Аліна, опосередковано з ним пов’язані — їх заснував Едуард Бабарико, син політика. Усіх дотичних до прізвища Бабарико «перевіряють» системно. Наприклад, у червні представники Комітету державного контролю влаштували обшук у головному офісі Белгазпромбанку, який до травня 2020 року очолював Віктор Бабарико. Того ж місяця затримали координаторів ініціативної групи кандидата в президенти. Зрештою арештували й самого кандидата — за нібито створення злочинної організації. Бабарико й досі перебуває у СІЗО.
Після десятигодинного допиту в слідчому ізоляторі Аліну звільнили — її адвокат і сама жінка досі не розуміють, чому. Але якщо пощастило цього разу, наступного може бути гірше. Одразу після виборів Лісакович виїхала з Мінська. Задля власної безпеки не каже, куди саме. Рахунки її краудфандингових платформ заблокували — хоча, якби ні, то через них би теж збирали гроші на допомогу постраждалим під час репресій у Білорусі. Аліна продовжує роботу — вже в іншому, поки живому, фонді BYSOL.
«Людям зараз потрібна наша допомога й підтримка, їм потрібні платформи, які допоможуть об’єднатися й солідаризуватися. Я хочу повернутися до Білорусі, тому для мене, попри шоковий стан, головна мета — домогтися справедливості. Немає часу боятися. Все, що можна було забрати, в мене вже забрали. Тому лишається тільки робити все можливе, щоб швидше повернутися додому. Ми зможемо це зробити, коли Лукашенко піде й у Білорусі відбудуться перевибори», — пояснює активістка.
Допомагати завжди буде кому
BYSOL допомагає білорусам, яких звільнили з роботи, або ж ті самі звільнилися через політичні переконання. Наприклад, працівникам підприємств, які влаштовували страйки, й у такий спосіб висловлювали свою незгоду з діями Лукашенка. Цей фонд у 2020 році відкрив громадський активіст Андрій Стрижак. Раніше він допомагав постраждалим на Майдані в Україні, їздив із гуманітарною підтримкою в зону АТО, збирав кошти для військових госпіталів, а з початком пандемії — гроші для білоруських медиків. Сьогодні Андрій входить до Координаційної ради Білорусі та збирає кошти для допомоги постраждалим після виборів білорусам. Від заснування проєкту минуло три місяці. За цей час вдалося зібрати майже $2,5 млн, розповідає активіст.
Отримати допомогу можна за такою схемою: людина надсилає заявку й записує відео, де пояснює ситуацію, а команда благодійників перевіряє, чи справді заявника звільнили через політичні погляди. Після перевірки документів, якщо все добре, за кілька тижнів постраждалому перераховують одноразову виплату — 1500 євро. Сьогодні таку допомогу отримали понад 600 людей.
«У цьому ми орієнтувалися на білоруське законодавство, яке передбачає: якщо людину звільнили незаконно, їй мають виплатити компенсацію на рівні середньомісячної зарплати у країні», — пояснює активіст. Щоправда, компенсацію виплачує не держава, а співгромадяни. Схема переказу коштів засекречена, розповідає Стрижак. Таємницею є також імена працівників — а їх до 70 людей. Більшість із них працюють за межами Білорусі, бо залишатися там небезпечно. За його словами, всі фінансові операції моніторить білоруська влада, і якщо знайде, за що зачепитися, «спробує перекрити потік солідарної допомоги в Білорусь». Вже сьогодні фонд звинувачують у тому, що він ніби то з-за кордону фінансує протести у країні. Але сам Стрижак називає це маячнею, бо гроші збирають самі білоруси.
«Білорусь перетворюється на країну, окуповану нелегітимною владою. Зараз ця «влада» використовує окупаційні методи — превентивні затримання без суду й слідства, переслідування тих, хто взагалі не брав участь у мітингах. І як все розвиватиметься далі, ми не знаємо. Але точно переконані, що допомагати буде кому», — пояснює активіст.
Його робочий день триває до 16 годин вже протягом пів року. Втім, зупинятися активіст не планує. Каже, розуміє, якщо Лукашенко залишиться при владі, додому він не повернеться ніколи.
«А я хотів би. У Білорусі живуть мої рідні люди, це моя країна, в якій я хочу працювати. Я міг би давно на все забити й облаштовувати життя в Україні, Литві, Польщі — будь-де. Моя робота затребувана. Але поки люди готові боротися за своє майбутнє, доки я бачитиму, що в цьому є сенс, що є хоч одна людина, яка прагне свободи в Білорусі, працюватиму далі», — пояснює активіст.
Полювання на солідарність
Засекречені й імена волонтерів ініціативи By_help. Вони збирають гроші, щоб оплатити штрафи мітингувальників та рахунки з лікарень тих, хто постраждав від силовиків. За кілька місяців роботи допомогу на більш ніж мільйон доларів отримали вже понад 2 тис. людей. Допомогу виплачують різну: це і штрафи на 10–20 доларів, і рахунки за лікування на кілька сотень чи тисяч.
На команду постійно «полюють» та намагаються відстежити рух коштів, розповідає засновник ініціативи та медіаконсультант у звичайному житті Олексій Леончик. Тож все тримають у таємниці: «Полюють не тому, що ми загрожуємо режиму, а тому, що допомагаємо людям солідаризуватися. Зараз представники режиму роблять все, щоб показати: фонди чи громадські ініціативи кидають людей і насправді жодних грошей не виплачують. Проте якщо раніше, коли ми тільки починали, цю ідею можна було просувати, то зараз у нас є дві тисячі людей, які отримали допомогу, й обмовити нас складніше», — пояснює активіст.
Імена людей, які працюють разом із ним, він не розкриває — якщо колег накриють, то допомагати буде нікому. Серед волонтерів є вчителі, медійники, IT-спеціалісти, юридичні консультанти та десятки інших. У серпні стати волонтером, пригадує, просилися 1200 людей. Ті, кого відібрали, працюють і досі. Вони регулярно спілкуються з людьми, яких катували та над якими знущалися силовики — цьому теж треба давати раду психологічно. «Рано чи пізно всіх накриває — і наслідки проявляться згодом», — каже активіст. Зараз Олексій живе за кордоном. Саме тому, каже, може говорити відкрито й вільно — за тих, хто поки приховує свої імена.
