Коронавірус, крім іншого, атакує нейрони та судини — через це людина може втратити нюх, смак, постійно хотіти спати чи не спати взагалі, відчувати фантомні запахи, бачити дивні сни та переживати панічні атаки. Це лише кілька з психологічних наслідків перебігу коронавірусної хвороби, а їх — десятки, причому про довгострокові дослідники говорити поки не беруться. Разом із психологинею Анною Федосовою пояснюємо, як мозок переживає коронавірусну хворобу, та чому апатія і страх можуть виникнути через кілька місяців після одужання.
Майбутнє
У серпні 2020 року американські вчені опублікували дослідження про те, як COVID-19 може впливати на когнітивні функції людини та її пам’ять. Зокрема, дослідниця та психологиня Наталі Тронсон припустила, що поява проблем із роботою мозку може бути пов’язана з перенесеною коронавірусною хворобою. Науковиця пояснювала: під час хвороби й запалення спеціальні імунні клітини мозку активізуються та змінюють спосіб спілкування з нейронами.
Деякі клітини, щоб знешкодити патогени, водночас руйнують нейронні зв’язки, необхідні для пам’яті. За словами науковиці, вірус може порушувати роботу нейроімунних клітин, які насичують мозок енергією, а в довгостроковій перспективі навіть призвести до розвитку деменції. Щоправда, довгострокові наслідки станом на сьогодні досить туманні. Як підтверджує сама дослідниця, фактором ризику деменції може бути й будь-який інший хронічний стрес чи тривале запалення.
Після перенесеної коронавірусної хвороби люди дійсно можуть ще якийсь час відчувати її психологічні наслідки, підтверджує українська психологиня та кандидатка психологічних наук Анна Федосова:
«Якийсь час людина переживає панічні атаки, відчуває втому, тривогу, деяке затуманення, розлади сну, в’язкість розумових процесів. Буває важко сконцентруватися, а короткочасна пам’ять порушується, — пояснює психологиня. — Такі симптоми бувають не в усіх та не обов’язково всі разом: залежить від того, як людина загалом перенесла хворобу та скільки хворіла. Якщо довго (кілька місяців), або ж мала постковідний синдром, то існує більший ризик отримати апатію, депресію, відчуття безнадії та страх за себе і близьких», — додає Федосова.
Нейрони та ізоляція
За словами психологині, усі психологічні наслідки від коронавірусної інфекції можна поділити на чотири типи, три з яких виявляються вже під час хвороби. Перший — той, що виявляється на нейронному рівні. Другий і третій пов’язані з ізоляцією вдома чи в лікарні та інспіровані зовнішнім інформаційним впливом. І четвертий — ефекти тривалої коронавірусної хвороби.
Втрата нюху — це найбільш «невинна» ознака впливу вірусної атаки на нейрони, розповідає психологиня: «Через цю атаку в людини може настати «туман у голові», з’явитися вестибулярні порушення, безсоння чи, навпаки, надлишкова сонливість, сплутаність свідомості, порушення мови, слуху, зору, а також різні соматичні симптоми (від некерованих стрибків температури до появи фантомних запахів, дивних снів і виснажливих головних і м’язових болів)».
Коронавірусна хвороба має хвилеподібну динаміку, відповідно людина може відчувати надію, а потім її може поглинути відчай, додає Федосова: «Усередині хвороби може бути дуже страшно, оскільки багато чого вийшло з-під контролю, гарантії дати неможливо і вони втрачають сенс». Від браку кисню може виникати також сплутаність свідомості та порушення пам’яті. Лікувати потрібно симптоми — відтак, важливо звертатися до лікарів, які займаються неврологічними порушеннями.
Анна Федосова також перехворіла на коронавірусну інфекцію, перебуваючи в групі ризику. І додає, що сили повною мірою повернулися лише через два з половиною місяці після одужання: тоді вона змогла проїхати на велосипеді 15–20 кілометрів. «Проблеми неврологічного характеру — головний біль, «важка голова», зниження когнітивних функцій — тривали три тижні після того, як я перестала кашляти».
Коли людина потрапляє в екстремальні умови — скажімо, опиняється в лікарні чи навіть на самоізоляції вдома — вона може сприйняти це як катастрофічну подію, розповідає психологиня. Людину може супроводжувати відчуття самотності, покинутості, безпорадності та жаху, а після виходу — посттравматичний стресовий розлад. «У цьому випадку необхідна підтримка родичів, друзів і колег», — додає Федосова.
Провина
Деякі психологічні наслідки можуть бути спровоковані зовнішнім інформаційним впливом. Інформація — особливо така, яка травмує — має здатність накопичуватись. Відповідно, коли мозок регулярно опрацьовує інформацію про прогнози, трагічні наслідки хвороби в близьких, обмеження, протиепідемічні заходи й так далі, це травмує. А людина, що захворіла, може реагувати ще гостріше.
«Діапазон реакцій широкий: від заперечення до паніки. Хворому може бути дуже соромно, особливо якщо він схильний звинувачувати себе в тому, що не все передбачив. Тут потрібно усвідомлювати, що ніхто не всемогутній. Не варто себе стигматизувати: це не ганьба, а нещасний випадок. Було би добре себе жаліти, а не переслідувати», — пояснює психологиня.
Крім того, людина може побоюватися засудження людей з оточення, знаючи історії цькування на початку пандемії [наприклад, коли в Нові Санжари привезли людей з охопленого вірусом Вуханя]. Наслідком такого страху може бути приховування хвороби — навіть від себе: «Спрацьовує механізм заперечення: «Зі мною такого бути не може. Це просто протяг чи звичайний грип, завтра все піде на краще». І людина, яка хворіє, ігнорує те, що відбувається, дедалі більше віддаляється від реальності. Вона пояснює слабкість раптовою старістю або втомою від роботи, кашель — курінням, головні болі — погодою. При цьому людина може ходити з температурою на роботу («Раніше всі ходили — і нічого страшного»), подорожувати автобусами та блукати магазинами», — розповідає Федосова. На додачу людина може боятися лікарів, втратити контроль над робочими й сімейними справами, потрапити в ізоляцію. Або розгубитися та впасти в паніку, уявляючи трагічне майбутнє.
Страх та залякування з боку держави теж працюють не на користь: «Це збиває з пантелику, спричиняє обурення та веде до недовіри і спротиву. Сама епідеміологічна ситуація руйнує відчуття безпеки — базову потребу людини. А коли інформаційний шквал переважає можливості свідомості все це обробити, людина може рятуватися в різні способи, включаючи ті, що шкодять її фізичному та психічному здоров’ю».
Еверест
Довгострокові наслідки, пояснює психологиня, важко передбачити. Серед ефектів тривалої коронавірусної хвороби — слабкість, втома, ослаблення когнітивних функцій, відчуття безнадії, тривоги, виснаження. Вони, пояснює Федосова, зазвичай проходять у середньому за місяць-два: «Проте не слід одразу після одужання перевіряти себе на міцність та розпочинати креш-тести. Наприклад, якщо ви до хвороби могли зійти на Еверест, почніть із підйому на кілька поверхів і додавайте по кілька сходинок на день. Тут важливо прислухатися до свого стану й бути терплячими».
За словами психологині, прогнозувати наслідки, які можуть вплинути на психіку людини через роки після перенесеної хвороби, зараз не коректно: «На сьогодні існує дуже багато суперечливих гіпотез. Консенсус такий, що коронавірусна хвороба може мати неврологічні, психологічні та психіатричні наслідки в деяких людей, але у кого саме, скільки їх буде і через який час — зараз передбачити важко».
