Одеська поліціянтка Зоя Мельник системно викривала злочини поліції, а потім її звільнили. Зараз вона захищає дітей

18 лютого Одеський окружний адмінсуд визнав незаконним звільнення поліціянтки Зої Мельник, яка в липні 2019 року публічно звинуватила своє керівництво в хабарництві. Суд зобов’язав поновити її на посаді та виплатити компенсацію. Натомість Зоя Мельник зараз активно захищає права дітей в Одесі та не впевнена, що хоче повертатися на роботу в поліцію. Забороні вона розповіла, чому нові обличчя не затримуються в органах надовго, та чому вона обстоює права слабших.

Інші

Одеситка Зоя Мельник ніколи не хотіла мати нічого спільного з поліцією. На початку 2000-х вона закінчила університет за спеціальністю «землеустрій» (каже, бо просто треба було десь вивчитися) і займалася бізнесом — оптовою та роздрібною торгівлею, мерчандайзингом. Жодна з її робіт не мала нічого спільного з активізмом. Він виник у її житті досить спонтанно.

Коли Зої було років двадцять, згадує, вона познайомилася з дівчинкою, яка потерпала від домашнього насилля. Вдома її били та регулярно ґвалтували. Зоя забрала її до себе, намагалася влаштувати на роботу, але в якийсь момент та пропала. Коли вони випадково перетнулися за якийсь час, Зоя дізналася, що дівчина пішла в секс-роботу, щоби віддати борги. Вона показала Зої глибокі свіжі шрами на голові — вони лишилися від жорстоких і регулярних побоїв міліції.

Ще за кілька років Зоя намагалася врятувати людину, яка замерзала в снігу — чоловік без ніг застрягнув у кучугурі снігу та не міг звідти вибратися впродовж кількох годин — охочих допомогти бездомному було небагато.

«Він посинів від холоду, був обвішаний бурульками, обморожений. Я розуміла, що не зможу підняти його сама — підійшла до міліціонера поруч. Той зневажливо відповів щось типу «Ще з бомжами я не возився». Мене дуже зачепила ця байдужість і жорстокість — і я відповіла йому щось про те, що подивилася б на нього без ксіви, не те що без ніг. І мовчки пішла просити про допомогу випадкових перехожих».

Історій, які сформували уявлення про правоохоронців, у Зої десятки. Родом із 2000-х, усі вони були переважно про жорстокість, байдужість та корумпованість. Історії про американських чи європейських поліціянтів здавалися чимось фантастичним: там була людяність. Там поліція захищала людей, а не кривдила їх.

Зоя майже нічого не розповідає про своє дитинство та роботу: на більшість питань про себе вона має кілька історій про інших — тих, кому вона хотіла допомогти.

Пляж

Одного разу, коли Зоя була вагітна на 8 місяці, їй захотілося полежати на пляжі на животі. Щойно вона викопала в піску яму і вляглась, до неї підійшов працівник пляжу. Він вимагав або купити лежак, або забиратися геть. 

«Мені не хотілося нічого купувати, і за законом пляжі взагалі-от безкоштовні. Якийсь час я з ним сперечалася, не встаючи з місця. Але потім прибігла адміністраторка й почала репетувати, що я їм заважаю. Я встала, вони витріщилися на мій живіт і стали вибачатися. Мовляв, чому ви одразу не сказали, що вагітні?» — згадує Зоя.

Вона відповіла, що вагітність — це її особиста справа, а пляж має бути доступним для кожного. Зоя зрозуміла, що з орендаторами берега потрібно щось робити, інакше містяни взагалі не матимуть доступу до моря.

Разом з іншими одеситами Зоя провела флешмоб: кількадесят людей одночасно прийшли на пляж та лягли на пісок, нічого не замовляючи та не купуючи. Наслідки мирного флешмобу були зовсім не мирними.

«У нас почалися досить серйозні конфлікти з орендодавцями: дійшло до нападів на мене. У якийсь із днів мене з дитиною в слінгу вистежили та вирвали з рук телефон — і зробила це донька одного з орендодавців пляжу. Я написала заяву в міліцію, але та при мені домовилася з моїми нападниками та проігнорувала мою заяву. Уже потім мені розповіли, що райвідділок отримує хабарі, і тому ніхто ці напади розслідувати не почне, — розповідає жінка. — Тоді, власне, і почалася боротьба за місце під сонцем у прямому сенсі цього слова».

Упродовж кількох років Зоя та інші активісти намагалися «повернути» пляжі в користування містян і домоглися розірвання декількох договорів з орендодавцями. Коли хайп навколо пляжів підхопили депутати й доступ до води став політичним полем, Зоя відійшла від цієї теми — каже, стало нецікаво.

«Мене почали впізнавати. На всі пляжі вже, звісно, пускали, і підозрювали, що краще зі мною не зв’язуватися, інакше будуть перевірки й проблеми. Але люди загалом були пасивні й демотивовані — якщо бачили, що цим займається маленька групка людей, то вважали, що це лише їхня справа. Дійшло до того, що звичайні люди підходили до мене й питали: «А чим ти там, Мельник, займаєшся? Мене на пляж сьогодні не пустили». Але ж кожна людина могла обстоювати це своє право, і цієї ситуації не виникло б, якби люди не дозволяли так із собою поводитися», — додає Зоя.

Уся ця історія підтверджувала здогадку, що на тодішню міліцію розраховувати не варто. Та й решта історій, у яких фігурували Зоя та міліція, працювали не на гарну репутацію останньої.

Нова поліція

Коли у 2014 році оголосили про початок реформи поліції, Зоя вперше задумалася про те, що в нас може бути інакше — не так, як вона спостерігала все своє життя.

«Я не хотіла брати хабарі з принципу. І подумала — якщо дійсно створюють хороші умови для роботи, змінюють підхід, то чому б не попрацювати? Мені хотілося зробити щось хороше для країни, у якій я живу. Ну й пішла», — розповідає Зоя.

Спершу все дійсно нагадувало привабливу справедливу систему: керівництво спілкувалося з підлеглими на рівних, ніхто не самостверджувався.

«Я спостерігала, як люди, які прийшли разом зі мною, почали розуміти, що в них є влада — і стали нею зловживати. Я побачила, що колеги пускаються берега: починають і їздити п’яними, і вимагати гроші в людей. Цікаво і страшно було спостерігати за цим — здавалося ж, що треба просто свіжу кров і все зміниться. А виявилося, що без відповідних обставин так не буде», — каже Зоя.

Реформа поліції стартувала у 2015 році й починалось усе доволі позитивно. Готувати майбутніх поліціянтів приїжджали інструктори зі США, й у 2017 році патрульній поліції довіряли 53% людей — такого високого показника в правоохоронних органів не було ніколи. Проте вже наступного року ця цифра впала майже на 20%. Почастішали випадки, коли патрульні не реагували на виклик, стало відомо про нові корупційні скандали. У 2019-му щодо співробітників поліції Генпрокуратура відкрила 263 провадження. Найчастіше поліціянтам закидають перевищення службових повноважень. До суду дійшли лише 8 справ. Про те, чому реформа не змогла докорінно змінити ситуацію, Заборона писала раніше.

Найочевиднішою ознакою того, що поліція повертається до хабарництва, розповідає Зоя, було виконання планів.

«У нас у місті є точка з так званою «зеленою стрілкою» — табличкою біля світлофора, яка дозволяє перелаштовуватися з лівостороннього руху. Мало хто знає це правило, і тому багато людей його порушують. Це не дуже впливає на аварійність: є місця, де трапляється значно більше ДТП. Але в нас були плани за цими постановами. Дуже легко було просто накосити за пів години десятки постанов і робити норму, нескінченно стоячи на одному місці. Коли я дивилася табличку, скільки ми у відділку виписали постанов, там нічого крім цих статей 122 і 121 не було. Більше нічого нікому не було цікаво. Хіба що інколи додавалася стаття за п’яне водіння», — розповідає Зоя.

Брудною роботою на кшталт домашнього насилля займатися ніхто не хотів. Вона була занадто трудомісткою в порівнянні зі статтями за порушення правил дорожнього руху. Щоб оформити протокол у справі про сімейне насильство, потрібно було приїхати на виклик, вмовити жертву написати заяву, прийняти її, опитати сусідів чи свідків, скласти протокол. Якщо нападник ще й чинить опір і кидається на поліцію — написати рапорт на кожен протокол, занести все це в окремий орган, отримати супровідний лист у суд, забрати насильника в суд і ще десятки інших дій.

«Усе це довго. І це один протокол. Була така логіка: навіщо цим займатися, якщо можна за 20 хвилин накосити десять постанов і виконати план? Таку роботу ніхто не цінував, та і планів із сімейного насилля теж жодних не було. Більш того, командири на шикуванні взагалі говорили не їздити на такі виклики. Казали, що жертви самі винні», — розповідає Зоя.

Брудна робота

Зоя стала тією людиною, яка брала на себе «брудну» роботу. Каже, що у якийсь момент зрозуміла: є люди, які ще можуть собі допомогти — а є ті, хто ні. І якщо дорослій людині важко захистити свої права в системі, то в дитини шансів взагалі немає: вона навіть не може самостійно подати заяву.

«Я пам’ятаю, як зараз. Ми приїхали на виклик — бійка, усе в крові, вилітають вікна, п’яна компанія. І сидять дві дівчинки-близнючки років трьох. Вони дивляться на все це спокійно: те, що відбувається навколо, для них норма. Вони нічого іншого не бачили. А в мене вдома донька такого ж віку, яка починає плакати, щойно в голосі дорослого з’являється нотка роздратування. А ці діти не знають іншого ставлення. Мені дуже хотілося це змінити», — каже Зоя.

На всіх патрулюваннях Зоя почала звертати увагу на дітей. На якомусь із наступних чергувань вона побачила на вулиці дошкільнят у капцях, хоча надворі була рання весна. Вони ходили по вулиці та бродяжили. Виявилося, що вони багато років живуть без мами, у її наркозалежного співмешканця. З їжі в них вдома був лише оселедець.

Кожна з таких історій мала дитяче обличчя — і в кожну з цих історій потрібно було негайно втрутитись, щоби врятувати дитину.

«Я почала вимагати вилучення цих дітей. Це не така проста справа і цим ніхто не хоче займатися. Але коли робиш це наполегливо та не відступаєш, кричиш публічно — то спрацьовує. У мене стало виходити. Ми забирали дітей із притонів — одного, другого, третього, і з більшістю з них я намагалася тримати зв’язок», — говорить Зоя.

Спілкування з тими, кого вдалося вирвати з пекла, відкрило для неї інше: виявилося, що притулки та інтернати — це другий його бік.

«Спершу радієш, що вдалося вилучити їх із цих родин, вдалося вплинути на долю. Але ситуація не має складатися так, щоби дитина вибирала між смертю та насиллям. А саме останнє регулярно траплялося в притулках — у «Світанку», наприклад, дітей стригли налисо, годували використаними презервативами, годували недопалками, принижували. Я не бачила в притулках жодної дитини, яка не стикнулася б з тим чи іншим типом насилля».

Про те, що відбувалося в одеському притулку, Зоя писала регулярно. Восени 2019 року вона розповіла про одну з вихованиць закладу — тринадцятирічну дівчинку, яку ґвалтували із 6 років та продавали в сексуальне рабство. У притулку приватна охорона змушувала дитину привселюдно жувати використаний презерватив, била електрошокером та обливала холодною водою. Крім цього, правозахисниця оприлюднила ще з десяток фактів побиття дітей.

Умова

У 2018 році Зоя створила у фейсбуці групу «Захист прав дітей». Там вона хотіла об’єднати всіх, хто якимось чином дотичний до дитячого правозахисту, щоби допомога була ефективнішою: юристів, соцслужби, поліцію, службу в справах дітей, активістів та інших. Час від часу Зою як засновницю групи та поліціянтку запрошували на ефіри різні телеканали — коментувати, як зміюється поточна ситуація з домашнім насиллям в Україні.

«Я мала домовленість із відділком, що ходжу на ці ефіри з однією умовою: нічого поганого про поліцію не розказую. Але якось на прямому ефірі «1+1» мене понесло. Я розповіла, що на патрульну поліцію навіть не варто розраховувати: вона давно перетворилася на даїшників. Ніхто, швидше за все, навіть не приїде на виклик по домашньому насиллю. Випалила все це я в ранковому ефірі — а вже ввечері мені подзвонив невідомий чоловік із погрозами. Він сказав: ти загралась у журналістику, припиняй, ти ж не дурна, у тебе є дитина, є машина, хіба тобі треба проблеми?»

Упродовж тижня Зоя дійсно мовчала, а потім написала у фейсбуці пост — йшлося про гучне затримання чоловіка, який убив свого зятя, коли той напав на його доньку. Тоді Зоя розповіла щось про те, що поліція дійсно була б переможцем, якби цього не сталося: у цьому суть роботи поліції — попередити. Якби впродовж кількох років, коли тривало насилля, поліція на це реагувала, то і вбивства б не сталося. Того ж вечора Зої подзвонили знову. Чоловік перепитав, чи Зоя добре зрозуміла його попередній дзвінок, або хоче, щоби він приїхав і пояснив особисто.

Вона каже, що тоді розуміла, що її перевіряють на міцність і розраховують на страх — щонайменше за власну дитину. Вона переїхала й на якийсь час сховала доньку.

«Близькі люди мені тоді сказали: не варто недооцінювати тупість і підлість. Якщо вже дійшло до погроз, то може бути й напад. На День поліції, о 23:59, я опублікувала пост про те, що насправді там відбувається. Публічність їх лякає. Якщо після публічного посту на мене нападуть, то вони зовсім ідіоти. І дійсно, дзвонити припинили», — каже Зоя. У своєму пості вона звинуватила керівництво в систематичному хабарництві, роботі на показники та інших зловживаннях, а також додала аудіозапис погроз.

Керівника Зої, начальника одеської патрульної поліції Юрія Рибака, відсторонили від посади на час розслідування, а потім перевели в Київ — у Департамент патрульної поліції. Водночас керівник Департаменту патрульної поліції України Євген Жуков пообіцяв звільнити Зою через погану дисципліну, звинуватив її в піарі та хайпі. У вересні її дійсно звільнили — нібито за систематичні запізнення на службу та подібні дисциплінарні порушення.

Діти

У листопаді 2020 року Зоя створила всеукраїнську громадську організацію «Захист прав дітей» — для того, аби змінювати систему. У фокусі — протидія домашньому насиллю та насиллю в закритих закладах.

«Я також планую створити освітню програму з протидії сексуальному насиллю. Про це мало хто говорить під кутом превенції. Але я розумію, що багато випадків вдалося би попередити, якби навіть ті ж слідчі знали, як говорити з дітьми, які постраждали від сексуального насилля. Як правило, в абсолютній більшості випадків вони цього робити не вміють — а кожне неправильно поставлене питання ще раз травмує. Нам треба захищати права дитини на всіх рівнях — бо поки дійде справа до суду чи вироку, дитину ще раз зґвалтує сама система. «Про це потрібно говорити та змінювати законодавство, щоб у кожної дитини був адвокат і психолог, і держава не скалічила її остаточно», — додає Зоя.

18 лютого Окружний адмінсуд постановив, що Зою звільнили з поліції незаконно. Щоправда, зараз триває процес апеляції з боку поліції, і чим закінчиться ця історія, поки незрозуміло. Чи повертатиметься Зоя на роботу патрульною, вона поки не береться відповідати, але каже, що розуміє: в останні роки роботи в поліції складалося враження, що вона одна — а самій змінювати систему дуже важко. Майже неможливо.

А ще, додає вона, правозахисниця в ній перемогла поліціянтку: «Це ідеологічно різні сторони. Як сторона звинувачення та сторона захисту. Правозахисники захищають людину від держави. А поліція — це і є держава».