Місце пам’яті чи «Діснейленд»? Як в Україні планують змінити розуміння Чорнобильської зони відчуження
З моменту аварії на Чорнобильській атомній електростанції минуло 35 років. Однак до сьогодні в Україні немає єдиного розуміння, як говорити про трагедію, як пам’ятати Чорнобиль і працювати з зоною відчуження. У 2019 році там побували 125 тисяч туристів, хоча вона може прийняти й мільйон. Та чи туризм — єдиний шлях розвитку для зони? Про те, як сьогодні формувати пам’ять про Чорнобиль і розвивати територію довкола нього, дискутували науковці й чиновники на форумі «Зона (не)відчуження», організованому платформою культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво». Заборона розповідає про найважливіші тези.
Загублене в пам’яті
Чорнобильська трагедія трапилася у 1986 році. Вона зачепила не лише Україну, а й ближні Росію, Білорусь та навіть віддалені держави на кшталт Великобританії. Попри це, у 2021 році й досі немає єдиної концепції того, як варто сприймати катастрофу та її наслідки.
Сергій Плохій на форумі «Зона (не)відчуження». Фото: Руслан Сингаєвський
«Сьогодні є розкол наративів пам’яті про Чорнобиль, — каже професор Гарвардського університету й директор Гарвардського українського наукового центру Сергій Плохій. — Наша пам’ять ніби зациклилася на 1986-му, але вона не пов’язана з нашим сьогоденням».
Аби подію вписали в публічну й колективну свідомість, її слід вписати в якийсь сюжет. Інакше люди просто не сприймають те, що відбулося: можуть жахатися, пишатися — але не більше, каже Забороні філософиня Оксана Довгополова. Вона — одна з учасниць робочої групи з розробки Концепції пам’яті та розвитку чорнобильської зони, над якою з жовтня працюють при Міністерстві культури України.
Після 1986-го події Чорнобиля описували в наративі війни — як військовий подвиг. Однак ця трагедія не вкладається в такий наратив.
«В кожного сформувалася своя пам’ять про Чорнобиль. Є, наприклад, організації чорнобильців, які постраждали від катастрофи, організації людей, які були змушені покинути свої домівки. Вони ображені на державу, адже їхні права недостатньо захищають. А є частина пам’яті, яка пішла у віртуальні простори — ті ж комп’ютерні ігри. Частина закарбована в художній літературі. І ці простори не знають один про одного, через що виникають непорозуміння та певні псевдокреативні ініціативи на кшталт футболок із п’ятьма рукавами [такий вигляд «мутованого» мерчу запропонували дизайнери Михайло Вербицький та Ярослав Козлітін у 2021-му]», — каже Довгополова.
Оксана Довгополова. Фото: Руслан Сингаєвський
Тему Чорнобиля й досі не проговорюють у суспільстві широко й серйозно, вважають науковці. Адже трагедія вплинула не лише на здоров’я людей чи їхній переїзд через забруднення території. Чорнобиль став поштовхом для формування згуртованого українського суспільства. Перші громадські організації, незалежні від комуністичної партії, створювали саме через активізацію екологічної свідомості, пояснює Довгополова. І саме українське суспільство, зауважує вона, зробило так, щоби мовчанки про наслідки чорнобильської трагедії на території Радянського союзу не було. Росіяни й білоруси теж постраждали, однак не згуртувалися, тож і наслідки у вигляді політичної вимоги не настали.
«Є прямий зв’язок між Чорнобилем і творенням сучасної української політики, — переконаний Плохій. — Чорнобиль стався в 1986 році. Але важливі й 1988-1989 роки, початок гласності в Радянському союзі та початок перших відносно вільних виборів. Тема Чорнобилю стає центральною темою творення українського політичного простору, який не повністю контрольований комуністичною партією і не зведений до неї. Компартія залишається, але їй доводиться поступитися тим, що заходять під прапором Чорнобиля. Наприклад, партії «Зелений світ», яку заснували навколо Чорнобиля. Тож і початок народження сучасної України — не лише 1991-й. Початковий вибух — це квітень 1986 року».
Чорнобильська трагедія стала одним із поштовхів до розвалу Радянського союзу. На думку Довгополової, на цьому слід наголошувати, адже сьогодні популярна думка, ніби «незалежність впала Україні з неба».
«Має бути розуміння зв’язку між екологічною свідомістю людей, антитоталітаризмом, прагненням вийти з Радянського союзу, — додає філософиня. — Наразі все це загубилося в нашій пам’яті, тож зв’язки слід актуалізувати».
Позиція жертви й відповідальність
Чорнобиль став для України трагічною подією. І цю риторику «трагічності» проговорюють досі. Тобто Україна позиціює себе як жертва. Навколо цього образу у 90-ті відбулася мобілізація людей, однак сьогодні «слід поглянути на ситуацію з іншою оптикою», вважає Плохій.
«Є позитивна пам’ять про Чорнобиль: ми дали собі раду. Але ключовим все одно лишається питання віктимності, яке для західної аудиторії нічого не означає. Хіба якщо думати, що через вибух у Радянському союзі й замовчування цього факту фермери десь в Уельсі виливали молоко. Це другорядна тема», — зазначає Плохій.
Центральною темою пам’яті про Чорнобиль для Заходу є ядерна енергетика, її небезпека. Чорнобиль в одному місці — це Чорнобиль скрізь, наголошує професор. І це проблема, з якою весь світ має давати собі раду, якщо подібне трапиться знову. Тому й до будівництва арки над старим саркофагом четвертого реактора долучилися західні донори.
«З цієї точки зору пам’ять про Чорнобиль — це попередження на сьогодні й завтра», — додає Плохій.
Та коли Захід говорить про Чорнобиль, він говорить про ядерний реактор. А коли цю тему підіймають в Україні, про ядерну енергетику не говорять взагалі, не дискутують про її стан.
«Ми продовжуємо жити з наслідками Чорнобиля: є зона відчуження, є постраждалі. Це не перегорнута сторінка, — каже професор Гарварду. — Якщо ми усвідомимо частину відповідальності за 1986 рік, то візьмемо на себе відповідальність за нас сьогоднішніх і завтрашніх».
Руйнівний туризм
Найгірше, що можна зробити з зоною відчуження — перетворити її на умовний «Діснейленд», вважає Сергій Плохій. З одного боку, це виграшна модель, адже мова йде про бізнес і гроші, а охочих подивитися на «світ без нас» вдосталь. Та якщо в Чорнобилі будуть натовпи, зникне причина їхати в зону відчуження.
До пандемії, за даними міністра культури України Олександра Ткаченка, Чорнобиль відвідали 125 тисяч людей. Але «могли б запросити у вісім разів більше: легко досягти мільйона відвідувачів на рік», каже він. Втім, пояснює Ткаченко, Чорнобиль не має нічого спільного з туризмом для розваг.
Олександр Ткаченко на форумі «Зона (не)відчуження». Фото: Руслан Сингаєвський
З точки зору Чорнобиля як туристичної локації Ткаченко пропонує дозволити перебувати там туристам не день, а два. Це дозволило б спокійно відвідати станцію, дослідити місто-привид Прип’ять, відвідати старовинні церкви 18 століття, спостерігати за дикою природою, вважає міністр. Та поки проводять дослідження, чи можна знаходитися там тривалий час і в яких саме ділянках, зона Чорнобиля зникає. Будівлі руйнуються, або ж цьому сприяють ті самі туристи, розкрадаючи майно на сувеніри.
«Напустити туристів у зону найлегше. Однак уже зараз вдосталь відео, на яких люди хизуються тим, що щось вкрали з зони. Відповідальності за це немає. А світ продовжує сприймати Україну як місце, куди можна приїхати й весело порушувати правила», — каже Оксана Довгополова.
Далекі плани і близька реальність
Щоби зберегти Чорнобильську зону, її планують внести до списку світової спадщини ЮНЕСКО, каже міністр Ткаченко. Для цього з жовтня близько десяти істориків, філософів, фотографів, працівників зони відчуження розробляли Концепцію майбутнього Чорнобиля.
Один з аспектів концепції — говорити про Чорнобиль як про частину комплексної історії України, наголосити на його впливі, зробити частиною колективної пам’яті.
Інший — опрацювати мову, якою можна говорити про чорнобильську трагедію зі світом. Адже аварія — це точка відліку нової історії, яка формує новий тип кліматичної та екологічної свідомості. І події Чорнобиля, каже Довгополова, пов’язані з теорією кінця антропоцену — епохи, коли людство впливає на життя Землі, створює нові елементи на кшталт мінералів. Тепер людство випрацьовує інший спосіб взаємин й Україні слід навчитися говорити про Чорнобиль в цьому контексті також.
Чорнобиль слід розглядати й з точки зору прав людини — це теж один з аспектів концепції розвитку. Адже і в 1986-му, й надалі порушували чи не всі можливі права людей.
«Робота в цьому напрямі дозволить побачити, які сенси не можна викреслювати [з дискусії про трагедію]. Адже не можна ставитися до зони відчуження просто як до ресурсу, який продається на кшталт уже наявних брендів: письменник Шевченко, боксер Кличко», — каже філософиня.
Практична частина концепції передбачає, що в Україні створять хаб прав людини, де діятимуть освітні та наукові програми, пропрацьовуватимуть концепції розвитку зони відчуження, готуватимуть людей до чорнобильської мандрівки. Планують видавати сертифікати туристичним фірмам на організації поїздок до Чорнобильської зони, адже наразі це безконтрольна сфера. Одна зі стратегій передбачає розвиток зони не шляхом збільшення туристів, а через наукові проєкти. В Чорнобилі є точки без світлового забруднення, каже Довгополова, й вони цінні для астрономів.
«Ідей і стратегій чимало. Але чи візьмуть їх до уваги — питання. Міністерство культури має презентувати готову стратегію на загал і уряду. Однак поки що цього не зробили й коли зроблять, невідомо. Хоча концепція вже готова», — пояснює експертка робочої групи.
Концепція — це й документ, який дозволить претендувати на місце в списку спадщини ЮНЕСКО. А членство допоможе не лише залучити кошти на збереження, а й посилити охорону зони відчуження, адже в такому випадку держава зобов’язана взяти на себе відповідальність за це.
Однак і концепція, і стратегії розвитку, і місце в лавах ЮНЕСКО — це перспектива не одного дня й навіть року. А у 2021-му, каже Довгополова, до Чорнобиля їздитимуть туристи за старою схемою: без контролю, страхування й інакшого осмислення трагедії та самого місця.
