Ескалація в Афганістані може призвести до нової катастрофи. Розповідаємо, як «Талібан» знову захоплює країну й чим це загрожує Європі

З початку серпня 2021 року на території Афганістану поновилися бої між «Талібаном» та урядовими військами. Кількість внутрішніх біженців налічує вже не десятки, а сотні тисяч — ці люди не мають ні житла, ні їжі, ні медичного обслуговування. Якщо ісламські радикали продовжать захоплювати території, може повторитися катастрофа із Сирією. Заборона розповідає, що відбувається в гарячій точці останнім часом.

Ісламістський радикальний рух «Талібан» правив в Афганістані майже 10 років — з 1992 до 2001 року. Після теракту 11 вересня в Нью-Йорку, який здійснили терористи «Аль-Каїди», США ввели в країну війська НАТО. Через 20 років американці почали офіційний вихід із регіону.

Коли стало відомо про сенсаційне рішення адміністрації президента США Джо Байдена швидко вивести американський контингент, загроза підриву безпеки в регіоні стала цілком реальною.

З чого все почалося

Нова 20-річна війна в Афганістані почалася з теракту в Нью-Йорку і Вашингтоні 11 вересня 2001 року. Відповідальність на себе взяла «Аль-Каїда» на чолі з Осамою бен Ладеном, якого члени ісламістського руху «Талібан» уже п’ять років переховували на території Афганістану. Вони категорично відмовилися видавати його владі США.

Американці, заручившись підтримкою афганської влади й пообіцявши зачистити країну від терористів, вплуталися у війну з талібами. У 2004-му до них приєдналися інші війська НАТО. Після ліквідації Осами бен Ладена у 2009 році союзникам майже вдалося перемогти, але ісламісти перейшли до партизанської форми ведення війни й почали нарощувати ресурси. У 2014 році Міжнародні сили сприяння безпеці (Місія Ради безпеки ООН) допомогли провести демократичні вибори в Афганістані й почали поступово скорочувати військовий контингент.

Велике повернення «Талібану»

Повернення «Талібану» почалося задовго до виходу іноземного контингенту з країни. Насамперед через те, що у 2014–2015 роках почалися війни в Сирії, Лівії, Ємені та Україні, і керівництво НАТО було змушене зосередитися на них.

Союзники остаточно покинули афганську територію після досягнутих у лютому 2021-го домовленостей, згідно з якими таліби пообіцяли провести мирні переговори з офіційною владою й не допустити перетворення країни на осередок тероризму.

З початку серпня 2021 року таліби захопили сільськогосподарські області Афганістану й почали наступ на густонаселені провінції. Так, поступово, за чотири дні «Талібан» просунувся до кордону з Узбекистаном і Таджикистаном і захопив сім столиць провінцій. Одним із великих захоплених міст на момент публікації цього тексту став омріяний ісламістами Кундуз із населенням приблизно у 250 тисяч осіб.

Кундуз має стратегічне значення, оскільки відкриває доступ до північних територій із населенням у майже 2 мільйони людей. Завдяки такому розташуванню бойовики змогли за добу після взяття Кундуза просунутися далі на північ і без особливих зусиль захопити Айбак — столицю Самангану, колись найбезпечнішої провінції країни.

Крім того, Кундуз — важливий логістичний вузол. Місцевий аеропорт — це єдина можливість для мирних жителів покинути місто, а для військового командування — перекинути сили. Автотрасою до Душанбе звідси всього 240 км, до Кабула — 335 км. Столицю Афганістану зараз називають останнім форпостом надії на збереження крихкої влади визнаного міжнародною спільнотою уряду.

Крім того, Кундуз здавна вважається важливим коридором поставок героїну й опіуму з Афганістану через Таджикистан і Росію в Європу.

Взяття Кундузу важливе ще й символічно: місто розташоване на півночі країни, і панування над ним — велика перемога для бойовиків, які зазвичай займали території на півдні й південному заході країни.

Наслідки просування талібів

Афганістан — країна, багата на природні ресурси. Тут є природний газ, уран, золото, залізна руда, а також «нова нафта» — літій, який використовують у будівництві електрокарів. Тому держава цікава Заходу не тільки з погляду геополітики, а ще й як геоекономічне джерело.

Генеральним пунктом у домовленостях союзників із «Талібаном» залишаються обіцянки останнього не допустити перетворення Афганістану на базу для атак на США і їхніх партнерів. Таліби запевняють, що країна їм потрібна виключно для внутрішніх цілей — розвитку ісламського уряду.

Однак історія, що повторюється, ставить під сумнів обіцянки ісламістів. По-перше, таліби — не монолітна сила: всередині руху є різні угруповання зі своїми лідерами й баченням майбутнього як самого руху, так і всієї країни. По-друге, частина з них прямо пов’язана з «Аль-Каїдою», давнім ворогом США.

Проблема для регіону

Рух «Талібан» виник в останнє десятиліття 20 століття в провінціях, що межують із Пакистаном. Впродовж двох поколінь ці території залишаються базою радикальних ісламістів. Пакистан використовує талібів для розв’язання внутрішніх і зовнішніх релігійних питань, витісняючи (а часто — вирізаючи) з територій малі народи — белуджів, синдхів і пуштунів. Афганська політика Пакистану також безпосередньо пов’язана з історичним суперництвом з Індією за економічний і політичний вплив у Південній Азії.

Свої плани на країну після відходу США має й Китай: держава хоче розширити можливості Шанхайської організації співпраці (до неї вже входять згадані Індія й Пакистан).

«У міру того, як таліби набирають обертів, Китай хоче підтримувати контакти й гарантувати, що не фігурує в «чорних списках» талібів на випадок їхнього приходу до влади, — зазначає Ян Чаохуей, викладач Школи міжнародних досліджень Пекінського університету. — Китай зазвичай насторожено ставиться до будь-якого угруповання, що діє на засадах релігійного екстремізму».

Гуманітарна криза

«Є серйозні побоювання щодо виживання жінок і дітей, дотримання основних прав людини. Сорок років війни і вимушеного переселення, посилені кліматичними потрясіннями й COVID-19, призвели до того, що майже половина населення Афганістану потребує екстреної допомоги», — заявив заступник генерального секретаря ООН із гуманітарних питань Мартін Гріффітс.

Згідно зі звітом ООН, з травня 2021 року зі сходу й південного сходу Афганістану були переселені понад 250 тисяч осіб — в основному це жінки й діти, яким не вистачає житла, їжі та медичної допомоги. Судячи з даних, ситуація буде тільки гіршати, і Європейський союз очікує нова хвиля біженців. Водночас війна в Сирії й Іраку змусила понад 6 мільйонів людей покинути свої будинки — і більшість цих біженців вирушили до Туреччини і європейських країн. Саме цей чинник називають ключовим у зростанні популярності консервативних політичних сил у ЄС і посиленні міграційного законодавства в окремих країнах.