Міхеїл Саакашвілі голодує вже понад місяць. Розповідаємо, що відбувається в Грузії

Бідність, безробіття, коронавірус, політична криза — головні біди сьогоднішньої Грузії вам швидко перерахує будь-який таксист. Але якщо судити про те, що відбувається в країні за заголовками у ЗМІ, може здатися, що приблизно місяць тому всі ці проблеми втратили актуальність. У жовтні новинний порядок денний сильно змістився: тепер основний інтерес медіа концентрується на фігурі головного опозиціонера в Грузії — Міхеїла Саакашвілі. Розповідаємо, чому так сталося.

У жовтні Саакашвілі повернувся на батьківщину, майже добровільно сів у в’язницю та оголосив голодування. Лікарі казали, що здоров’я колишнього президента помітно погіршилося. Влада спочатку висміювала його, а потім оприлюднила відеокадри, з яких випливало, що голодування справді було не зовсім чесним: очевидно, що Саакашвілі приймав дитяче харчування. Експрезидент неодноразово писав із в’язниці листи своїм прихильникам, але не повідомляв їм, що погодився приймати дитячі суміші та овочеві пюре. На 39-й день «несправжнього» голодування Саакашвілі заявив, що відмовляється приймати будь-які поживні речовини.

10 листопада в Тбілісі розпочався суд над Саакашвілі — без самого Саакашвілі. Влада вирішила не перевозити його до будівлі суду, мотивуючи це ймовірністю дестабілізації ситуації в місті та слабким здоров’ям ув’язненого. Соратники вважають, що влада просто боїться Саакашвілі — вона пам’ятає, що в нього чудово підвішений язик, він вміє аргументовано сперечатися, заперечувати, а головне — промова експрезидента в суді може вивести на вулиці ще більше його прихильників.

Небезпечне місце

Різношерста грузинська опозиція згуртувалася навколо Саакашвілі і дружно вимагає, щоби його перевели з в’язниці до лікарні. Влада не просто упирається, а ніби демонстративно робить саме так, як у неї вимагають не робити. А саме: увечері 8 листопада Саакашвілі перевели до лікарні при в’язниці в Тбілісі, яку в народі називають глданською — за назвою району, у якому вона розташована.

Соратники Саакашвілі цілий місяць твердили про те, що це місце є небезпечним для експрезидента, що тут на нього можуть зробити замах. Особливе занепокоєння соратників викликає те, що в «Глдані» зараз сидять деякі кримінальні авторитети, і таке сусідство не може бути безпечним для людини, яка свого часу оголосила непримиренну війну зі «злодіями в законі».

Незабаром у сленг журналістів, які стежать за розвитком подій, увійшло слівце з кримінального жаргону — «шумок». Так у грузинських в’язницях називають кампанію залякування, яка влаштовується ув’язненими та санкціонована адміністрацією: щоби залякати одного з ув’язнених, мешканці сусідніх камер б’ють по батареях і вигукують образи на його адресу. За свідченнями адвокатів Саакашвілі, цей «шумок» йому влаштовують щодня. Вони ж розповіли про порушення під час переведення експрезидента до глданської в’язниці.

Тим часом у Грузії не вщухають протести. Мітинги збираються й біля лікарні, і біля ключових державних відомств. Протести для Грузії — майже буденність, іноді вони тривають тижнями чи навіть місяцями. Тим більше дивно, що цього разу поліція явно не дає протестувальникам розгулятися як слід і починає затримувати їх ще до початку акції.

Передісторія: кривавий режим vs «безкоштовні гроші»

Саакашвілі — один з авторів «оксамитової» Революції троянд та блискучих реформ Грузії початку 2000-х. Обраний у 2004 році президентом Саакашвілі та створена ним партія «Єдиний національний рух» залишалися при владі 9 років. Наприкінці цього терміну й сам Саакашвілі, і партія «націоналів» розгубили симпатії виборців. У 2012 році «націонали» програли парламентські вибори «Грузинській мрії» — новій партії, яку заснував мільярдер Бідзіна Іванішвілі, що розбагатів у Росії.

Це було дуже незвичайно для Грузії: уперше за історію її незалежності влада в країні змінювалася через вибори, а не внаслідок революції.

Незабаром Саакашвілі виїхав із країни, а потім його заочно засудили за кількома кримінальними статтями. Найважчі звинувачення на його адресу стосуються організації нападу на одного бізнесмена, відняття бізнесу в іншого, а також захоплення незалежної телекомпанії, яка критикувала його владу. Колишньому президентові загрожує щонайменше 6 років тюремного терміну.

Засуджені були й найближчі соратники Саакашвілі, а один із головних силовиків його оточення Бачо Ахалая досі сидить за справою про тортури та зґвалтування у в’язницях. Власне, саме звістки про жорстоке порушення прав ув’язнених стали головною претензією електорату до Саакашвілі та його команди. Цими претензіями вміло скористалася «Грузинська мрія» — не лише щоби прийти до влади, а й щоби будувати власний піар. Як не дивно, за 9 років свого правління «мрійники» не змогли знайти стратегії краще, ніж нескінченне залякування виборця «кривавим режимом» — саме так нинішня влада характеризує роки правління «Націоналів», хоча ним самим сьогодні ставлять в провину не менше злочинів, ніж їхнім попередникам.

Приходячи до влади, «мрійники» не обіцяли хіба що манни небесної: у Грузії мали побудувати сотню заводів і працевлаштувати на них усіх охочих; знизити податки, комунальні платежі та ціни на продукти; селянам обіцяли гігантські інвестиції в сільське господарство; любителів екології радували планом посадити мільйон нових саджанців. Зовсім недалекого виборця заколисували запевненням про роздачу «безкоштовних грошей» — так називалися безвідсоткові кредити.

Паралельно з цим «Мрія» обіцяла «відновити справедливість» — тобто запроторити за ґрати всіх представників попередньої влади, які були помічені в чомусь незаконному.

Неважко здогадатися, що обіцянки із першого переліку залишилися невиконаними. Другий список був менш фантастичним, і деякі великі чиновники справді опинилися у в’язниці. Лише Міхеїл Саакашвілі — головне втілення зла, якщо вірити риториці «мрійників», — донедавна продовжував розгулювати на волі і псувати загальну картину перемоги справедливості.Тому приїзд Саакашвілі до Грузії та його арешт напередодні важливих муніципальних виборів виглядали як царський подарунок «мрійникам», які вже встигли набриднути виборцю. Політологи губилися в оцінках: кого більше мобілізувало повернення Саакашвілі — «Мрію» чи «Націоналів»? Перші нарешті пред’явили своєму виборцю арешт головного Бармалея, а другі зібрали найчисельнішу за минуле десятиліття акцію протесту. Хто ж вийде переможцем у цьому протистоянні, яке в Грузії вже почали називати «війною нервів»? Поки що відповіді на це запитання немає.