Лікуйте мене семеро. Що таке синдром Мюнхгаузена та чому від нього можна померти

Багато хто з вас в дитинстві прикладав градусник до батареї, щоб батьки подумали, що у вас температура та дозволили пропустити школу. Коли журналістка Заборони Поліна Вернигор подивилася одну із серій «Доктора Хауса», де йшлося про синдром Мюнхгаузена, вона теж згадала про такі свої дитячі витівки. «Невже у мене цей психічний розлад?» — подумала вона тоді. Виявилося, що ні: це все ж різні речі. Але сам синдром дуже цікавий і насправді небезпечний. Розповідаємо, що це за недуг, як його розпізнати, до чого тут жорстоке поводження з дітьми та як це лікується.

Що таке синдром Мюнхгаузена?

Це психічний розлад, за якого людина регулярно і свідомо імітує фізичне чи психічне захворювання. Синдром Мюнхгаузена вважається психічним розладом, бо пов’язаний із серйозними емоційними труднощами.

Хвороба названа на честь барона фон Мюнхгаузена, німецького офіцера 18-го століття. Він відомий тим, що прикрашав історії зі свого життя і перебільшував переживання. Більшість імітованих симптомів у людей із синдромом Мюнхгаузена пов’язані з фізичними захворюваннями — наприклад, біль у грудях, проблеми з шлунком чи лихоманка. Іноді бувають випадки, коли пацієнт/ка імітує психічний розлад, але це трапляється рідше.

По суті синдром Мюнхгаузена — це антонім до іпохондрії. Якщо у другому випадку людина боїться захворіти та може надавати завелике значення навіть незначному болю, то у першому пацієнт навпаки прагне захворіти у будь-який спосіб. 

В Україні відносно нещодавно взагалі почали ставити якісь психіатричні діагнози крім найрозповсюдженіших, на кшталт депресії чи шизофренії. Звісно, про синдром Мюнхгаузена не йшлося дуже довго. Тому і притомної статистики щодо того, скільки приблизно людей страждає на синдром Мюнхгаузена в Україні, немає.

Попри те, що психіатрія у Європі та США більш розвинена, там теж немає надійних статистичних даних про кількість людей, які страждають на синдром Мюнхгаузена. Це навіть вважається рідкісним розладом. Але варто враховувати, що отримати точну статистику складно, тому що за цієї хвороби пацієнти не можуть бути чесними. Крім того, люди з синдромом Мюнхгаузена, як правило, звертаються по лікування до різних медичних закладів, що також впливає на достовірність статистики.

Загалом синдром Мюнхгаузена частіше трапляється в чоловіків, ніж у жінок. Водночас жінки, які працюють у галузі охорони здоров’я, найчастіше страждають на синдром Мюнхгаузена. Також ви можете потрапити до групи ризику, якщо маєте театральні риси особистості або межовий розлад.

Чому це небезпечно?

Люди із синдромом Мюнхгаузена підпадають під ризик мати проблеми зі здоров’ям або навіть померти через те, що іноді у своїх спробах імітувати хворобу заходять занадто далеко. Бажання довести всім, що хвороба справжня, змушує людину вигадувати нові способи викликати той чи інший симптом — часто вони небезпечні для життя. Крім того, хворі на цей недуг можуть страждати від реакцій або проблем зі здоров’ям, пов’язаних із багаторазовими тестами, медичними процедурами та лікуванням. Також вони більш схильні до зловживання психоактивними речовинами та самогубства.

Оскільки багато людей зі штучними розладами заперечують, що вони симулюють або викликають власні симптоми, вони не звертатимуться до спеціалістів задля лікування самого синдрому Мюнхгаузена. По суті їхнє лікування та одужання залежать від того, чи запідозрить пацієнта у брехні близька людина або лікар. 

Деякі люди з синдромом Мюнхгаузена страждають на короткочасні напади симптомів — тобто імітують хворобу лише кілька разів. Однак у більшості випадків, якщо людина імітує хворобу, вона робить це протягом тривалого часу.

Крім цього, такі люди часто зловживають медичними послугами. Це може призвести до того, що допомогу не отримає пацієнт, який реально її потребує.

Чому це виникає?

Звісно, імітувати різні захворювання людина вирішує самостійно. Втім, таке бажання виникає далеко не у всіх, а отже, синдром чимось спричинений. Точно невідомо, чому у деяких людей виникає синдром Мюнхгаузена, але дослідники вивчають роль біологічних та психологічних чинників у його розвитку. Єдине, що визначили точно, — розлад не передається генетично.

Деякі теорії припускають, що жорстоке поводження чи брак турботи у дитинстві можуть спричиняти синдром. Зараз також вивчають можливий зв’язок із розладами особистості, які часто бувають у людей із синдромом Мюнхгаузена. Розлади особистості — це коли пацієнт поводиться, думає, відчуває та спілкується не так, як звичайна людина. Найчастіше трапляються прикордонний, антисоціальний та шизотиповий розлади.

Як розпізнати синдром Мюнхгаузена?

Люди із синдромом Мюнхгаузена навмисно спричиняють чи перебільшують свої симптоми у декілька способів. Вони можуть брехати або симулювати симптоми, завдавати собі шкоди, щоби викликати симптоми, або змінювати аналізи (наприклад, забруднити зразок сечі). Можливі попереджувальні ознаки синдрому Мюнхгаузена включають:

Бувають випадки, коли захворювання проявляється через поведінку в інтернеті. У соцмережах є групи, присвячені певним хворобам — наприклад, онкології, цукровому діабету, психічним розладам тощо. Пацієнти із синдромом Мюнхгаузена часто стають членами таких груп, щоби, по-перше, брати звідти інформацію про хвороби та імітувати їх вправніше, а по-друге — привернути увагу до себе, продовжуючи імітувати захворювання. 

Такі люди будуть стверджувати, що їхні симптоми важчі та серйозніші, ніж у всіх інших, перемикати увагу інших членів групи на себе, вигадувати драматичні історії з життя тощо. Це вже небезпечно для інших учасників групи, які прийшли туди за підтримкою: їхній біль можуть знецінити, а безпечний простір спільноти отруюється вічним жалінням та проблемами однієї людини.

Але у цьому випадку ставити діагноз самостійно в жодному разі не можна. Це може спричинити загострення у хворого на синдром Мюнхгаузена, що призведе до погіршення симптомів. Діагноз «синдром Мюнхгаузена» ніби виставить людину брехуном, а в бажанні довести всім, що її хвороби справжні, вона може сильно собі нашкодити.

Діагностувати синдром Мюнхгаузена клінічно дуже складно через, знову ж таки, нечесність пацієнтів. Лікарі мають виключити будь-які можливі фізичні та психічні захворювання, перш ніж можна буде розглядати діагноз «синдром Мюнхгаузена». 

Якщо лікар не знаходить фізичної причини для симптомів або якщо у нього виникають підозри, що вони можуть бути спричинені самостійно, він, швидше за все, направить людину до психіатра чи психолога. 

Вони, своєю чергою, проводять інтерв’ю і за допомогою спеціально розроблених інструментів оцінюють людину на наявність синдрому Мюнхгаузена. Лікар засновує свій діагноз на виключенні фактичного фізичного чи психічного захворювання та своїх спостереженнях за поведінкою пацієнта.

Перекладений синдром Мюнхгаузена

Уперше перекладений синдром Мюнхгаузена описали у 1977 році. Його визначили як форму особливо жорстокого поводження з дітьми. У цьому випадку батьки або опікуни вигадують історії хвороб своїх дітей, імітують їхні симптоми та приводять дітей до лікарень. У психіатрії цей діагноз вважається складнішим та небезпечнішим.

Наприклад, у дослідженні турецьких психіатрів йдеться про 27-річну жінку, яка потрапила на камери відеоспостереження в одній із лікарень. На відео жінка закриває рот і ніс своєї доньки на тривалий час. Як вона потім пояснила, у такий спосіб вона хотіла виключити наявність якихось хвороб у дівчинки. Цікаво, що двоє попередніх її дітей померли за нез’ясованих обставин. Як виявилося, мати так само закривала ніс та рот іншим своїм дітям. Проте сама вона відмовляється визнавати, що вбила власних дітей — за її версією, у старших доньки та сина була епілепсія, яку не змогли діагностувати в лікарнях. Цілком імовірно, що мати дійсно не хотіла вбивати дітей. Але вона помічала, що щоразу після того, як вона перекривала своїм дітям дихання, їм ставало гірше — так жінка хотіла довести лікарям, що вони неправі.

Ще одну історію 2016 року розповіли на BuzzFeed — вона миттєво розлетілася інтернетом та стала доволі популярною в мережі. Діді Бланшард жила зі своєю донькою Джипсі у штаті Міссурі. Усім сусідам та знайомим мати розповідала про величезний перелік хвороб доньки, який їй нібито діагностували у перші роки після народження. Батько дівчинки, за словами Діді, був алкоголіком і неодноразово знущався з маленької Джипсі. Жінка постійно ходила з донькою по телеканалах та роздавала інтерв’ю про їхню непросту долю. 

Попри те, що жоден із діагнозів не підтвердився в аналізах та клінічних дослідженнях, Діді все одно постійно переконувала доньку, що та не може пересуватися без колісного крісла, їсти без допомоги мами і взагалі жити без тонн пігулок. Лікарі не підозрювали, що жінка бреше — тим паче дівчинка дійсно виглядала доволі хворобливо. Тому доходило навіть до хірургічних операцій на очах та вухах Джипсі. 

Завдяки вигаданій інвалідності доньки Діді крім уваги оточення отримала ще й будинок, безкоштовні квитки на літак, мандрівки у Діснейленд та багато інших «плюшок». Коли Джипсі було 19 років, вони з мамою поїхали на фестиваль наукової фантастики. Там Джипсі познайомилася з чоловіком і піднялась із ним до його номера в готелі. Коли мати про це дізналася, вона увірвалася туди із документами про те, що Джипсі неповнолітня і їй насправді 15 років. Тоді дівчина почала підозрювати, що більшість із того, про що говорить мати — вигадки.

Все завершилося тим, що Джипсі познайомилася в інтернеті з чоловіком, разом з яким спланувала вбивство матері. Дівчину засудили до десяти років ув’язнення. За мотивами цієї історії навіть зняли серіал.

Як лікується синдром Мюнхгаузена?

Хоча людина із синдромом Мюнхгаузена активно шукає способи лікування різних захворювань, які вона імітує, часто вона не бажає визнавати і лікувати сам розлад. Через це лікування людей із синдромом Мюнхгаузена дуже складне, а перспективи одужання — погані.

Коли звертаються за лікуванням до психотерапевта або психіатра, перша мета — змінити поведінку людини та зменшити її зловживання медичними ресурсами. Щойно цього досягнуто, лікування спрямоване на усунення будь-яких основних психологічних проблем, які можуть бути причиною такої поведінки. Ще одна ключова мета — допомогти пацієнтам уникнути небезпечних та непотрібних медичних діагностичних чи лікувальних процедур (наприклад, хірургічних операцій).

Основний метод лікування синдрому Мюнхгаузена — психотерапія. Лікування зазвичай спрямоване на зміну мислення та поведінки людини (когнітивно-поведінкова терапія). Сімейна терапія також може бути корисною: членам сім’ї варто навчитися не заохочувати поведінку людини з розладом.

Препаратів для лікування штучних розладів як таких немає. Однак медикаменти можна використовувати для лікування будь-якого пов’язаного з ними захворювання, як-от депресія або тривожний розлад. Слід ретельно контролювати прийом ліків людьми зі штучними розладами через ризик того, що вони можуть використовувати препарати собі на шкоду.