Аеропорт «Шереметьєво» став фільтраційним табором для українців. Їм просто не залишили іншого виходу

Ворог поступово відрізає окупованим територіям останні зв’язки — спочатку бойовими діями, потім введенням «влади», своїх «законів», перелаштуванням інфраструктури разом із телекомунікаціями. А тепер вже остаточно — логістикою. Аби розібратися з майном і забрати родичів, українці вимушені їхати до себе додому через… Росію. Ба більше, з 13 жовтня 2023 року єдиним шляхом для них став аеропорт «Шереметьєво» в Москві. Точніше, фільтраційним табором, а не шляхом.

Депортації, багатогодинні допити та збір ДНК — з усім цим стикаються ті, хто на свій страх і ризик вирішив поїхати на непідконтрольні території. Журналісти «Новин Донбасу» зібрали історії людей, які пройшли через «Шереметьєво».

Шлях на окуповану територію

Повітряне сполучення з країною-агресоркою підтримують кілька країн та перевізників. Більшість із них — російські. Є турецькі, білоруські, китайські авіалінії, а також авіакомпанії країн Африки й Азії — тобто ті, якими українці з огляду на логістику навряд чи скористаються. Летіти з Євросоюзу доведеться з пересадкою, швидше за все, через Туреччину чи Сербію. Наприклад, з Варшави до «Шереметьєво» сервіси пошуку авіаквитків пропонують насамперед летіти з пересадкою в Стамбулі. Ціна за квиток чимала — приблизно 20 тисяч гривень, як і час у дорозі (близько доби).

Але хоч який складний і дорогий цей шлях, його подолання ніяк не гарантує того, що ФСБ пропустить українців.

Після посадки всі прибулі проходять прикордонний контроль, але для українців ця процедура особлива. Кожен, навіть за наявності посвідки на проживання у РФ, повинен пройти фільтрацію. Людей фотографують, беруть у них відбитки пальців та долонь, вони заповнюють анкету, з ними проводять бесіди, переглядають інформацію у телефонах. Зі слів свідків, телефони перевіряють навіть у дітей. Якщо девайса немає, людину одразу ж завертають назад. Мало того, у ситуації з «Шереметьєво» не працюють старі правила про чищення телефонів, які працювали, наприклад, на блокпосту у Василівці Запорізької області, коли там ще можна було проїхати. Співробітники ФСБ відновлюють навіть стару й архівну інформацію.

«Хоча я маю маріупольську прописку, мені не вдалося пройти фільтрації. Під час перевірки відновили старі фотографії та повідомлення. Виявилося, що рік тому давній знайомий писав мені про політичні події, які я вже не пам’ятала. Це стало приводом для заборони на в’їзд», — пишуть у чатах.

Відкритої статистики про те, скільки українців розвертають, Кремль не надає. У січні 2024 року Східна правозахисна група називала кількість депортованих — близько 3 800 людей.

Причини депортації

Дивних випадків депортації є багато. У «Шереметьєво» можуть пропустити, наприклад, батьків, а дитині — відмовити. Родичі в Росії, навіть найближчі, не є пом’якшувальною обставиною. Як і хвороби, вагітність чи немовля. Причину найчастіше ніхто не озвучує.

«Завернути можуть абсолютно з будь-якого приводу — аж до того, що у них просто поганий настрій і завертати вони будуть без причини. Друга завернули лише через те, що він у повідомленні кілька разів написав просто слово “Рашка” замість “Росія”», — пишуть люди в чатах.

Алгоритм проходження кордону більш-менш однаковий для всіх.

«Я летіла з Копенгагена до Белграда, а потім у “Шереметьєво”. Після паспортного контролю чекала близько 20 хвилин, після чого мене викликали для заповнення анкети та повідомили, що буде проведено перевірку. Через деякий час мене привели до приміщення, де вилучили телефон і ноутбук. Після кількох годин очікування мене допитали про вміст телефону та ноутбука, відновили старі повідомлення, які я давно видалила, від родичів, де обговорювалася політика. Зрештою мені повернули електронні пристрої, але паспорт притримали — віддали вже перед вильотом. У мене взяли мазок і повідомили про відмову у в’їзді», — ділиться досвідом українка.

Тим, кого депортували раз, судячи з історій у чатах, не варто навіть пробувати в’їхати до РФ повторно. Точніше, поради у тематичних групах дві: або дочекатися закінчення війни, або міняти громадянство, наприклад, на білоруське, що абсолютно нічого не гарантує.