Токсична фемінність і сатира на патріархат. Автопортрети Лейли Давідової
в «Рівні цензури»
Лейла Давідова народилася в Донецьку, де прожила до 2010 року, студіюючи іноземну мову та літературу в Донецькому національному університеті. Після цього вона переїхала жити в Ізраїль, щоби вивчати будування мереж CISCO.
«Коли приїхала туди, швидко зрозуміла, що мереж я не побудую. З нами в кампусі були ще курси фотографії, тож через місяць я змінила фах. Це був мій перший більш-менш усвідомлений досвід знімкування», — згадує фотографка.
Давідова надихалася роботами харків’янина Бориса Михайлова та Франчески Вудман. Ще з дитинства вона любила робити автопортрети: спочатку на плівкову камеру, а згодом і на цифрову мильницю. Зараз вона так само здебільшого фотографує себе. Автопортрети дають Лейлі відчуття контролю над власним тілом, його зображенням та репрезентацією.
Коли фотографка тільки завела інстаграм, її сторінка на той час була схожа на сотні тисяч інших: «Їжа, подорожі, уся ця tumblr-естетика», — говорить вона. Але якоїсь миті Давідова збагнула, що не хоче більше намагатися сподобатися глядачеві й виглядати «правильно» в соціальних мережах. Після цього усвідомлення Лейла звільнилась. І саме це відчуття звільнення вона хоче передати у своїх роботах.
«Думаю, цей момент був у 2016 році, коли після шести років у Тель-Авіві я різко переїхала до Києва, повністю відмовившись від свого минулого життя й стабільності, — згадує фотографка. — Перші роки в Києві я, наче Мойсей, водила себе по пустелі, щоби знищити в собі рабство корпоративного життя».
Лейла Давідова працює з фотографією та відео, іноді створює колажі. Її роботи — це запрошення розслабитись, іронічно поглянути на абсурдність світу, в якому ми живемо. Найчастіше вона не планує нічого фотографувати, а просто живе, несеться у вирі подій — і роботи з’являються самі собою. Іноді навпаки: спочатку з’являються ідея та образ, над якими фотографка працює, готуючись до зйомки. Але вона ніколи не намагається зробити все ідеально, адже це суперечить світогляду художниці.
«Коли хочеш показати абсурдність світу, видається дивним довго виставляти кадр і робити сотню варіантів фотографії», — пояснює вона.
Два роки тому фотографка почала продавати свої роботи як NFT, а нещодавно відбулися і перші фізичні виставки в Парижі та Нью-Йорку. Це допомогло їй усвідомити цінність власної творчої практики й зрозуміти напрямок подальшого розвитку.
У своїх останніх роботах Лейла рефлексує початок повномасштабної війни в Україні, а також переосмислює своє дитинство в Донецьку, звільняється від злості й ностальгії. Про свою творчість авторка каже так: «Спочатку brandfuet [нікнейм фотографки в інстаграмі] була моїм альтер его, але потім я стала нею — зрозуміла, що це і є я справжня. Brandfuet — це в якомусь сенсі сатира на патріархальне суспільство та токсичну маскулінність. Я люблю перебільшення як художній прийом, тому сказала б, що brandfuet — це токсична фемінність».
«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.
