Безплатна робоча сила чи спосіб самовдосконалення: історії волонтерів

Соціологія протягом кількох років показує стабільно високу довіру суспільства до волонтерів. Бо ця діяльність — не гра в одні ворота. Психологи підкреслюють позитивний вплив доброчинності на ментальне здоровʼя: вона, зокрема, зменшує тривогу та рівень стресу — як у тих, хто допомагає, так і в тих, кому допомагають.

Культура волонтерства в Україні сформувалася ще до початку Революції гідності та війни, але, вочевидь, ці події змінили фокус багатьох волонтерів. Як вони не перегоряють? Журналістка Аксінья Пригеба зібрала історії та поради.

Сітки та окопні свічки: прості, вкрай важливі справи

17-річний Захар родом із селища Козельщина, що на Полтавщині. Тутешній Смарт Простір займався культурними та освітніми проєктами. Та на початку повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що тепер завдання номер один — допомагати Збройним силам. Отож хлопець вирішив змінити напрям діяльності.

«Я став роздумувати над варіантами: на той час ніхто не знав, як діяти та що робити, адже це був самий початок війни. І от я побачив у фейсбуці, як знайомі волонтери з іншої організації плетуть сітки, — згадує Захар. — Одразу зателефонував до них і став розпитувати, як це робити. Ми ж бо взагалі нічого не знали: ані де брати матеріали, ані саму механіку. Заплакана директорка відповіла: “Ми залучаємо міських підприємців і рибаків. Збираємо по всіх Горішніх Плавнях цю тканину та якось плетемо”. Думаю: ну, значить, і ми будемо плести. Так і почав організовувати роботу друзів. Це було справжнє виробництво».

Волонтер зауважує, що спочатку все відбувалося дуже хаотично і ніхто сітки плести не вмів. Але саме ця хаотичність і надихнула хлопця щось робити.

«До плетіння почало долучатися все більше охочих, і ми вирішили виготовляти ще й окопні свічки. Коли відправили першу партію на фронт, отримали відео, на якому військові користуються нашими виробами та кажуть: “Це афігенчик, дуже круто, спасибі вам за свічки!”. Такі відгуки надихали працювати невпинно. Це те, що було потрібно», — зазначає Захар.

Волонтерська діяльність допомогла хлопцю зосереджуватися протягом війни та спрямовувати енергію на корисні справи, знаходити мотивацію щось робити, аби просто не зійти з розуму.

«Період до травня 2022 року — ніби в тумані. Що прийшла весна, зрозумів, коли побачив жучків-солдатиків на стінах укриття. У перші місяці війни волонтерство допомагало, грубо кажучи, відволіктися, зайняти себе. Я не знаю, що б ми робили ще, якби не волонтерили», — зізнається хлопець.

Головна порада від Захара для тих, хто боїться почати, — не боятися: «Запити зростають, а людей усе менше. Потрібно усвідомити: саме твоя допомога може стати завершальною частинкою спільної перемоги».

Гідна донька свого батька

Ярослава народилася на Дніпропетровщині, живе в Івано-Франківській області. Каже, що на волонтерську справу її надихнув тато, який пішов воювати.

«Я зрозуміла, що бути гідною донькою свого батька ― це не сидіти вдома. Мені було важливо також долучитися до спільних зусиль. Зараз в основному займаюся військовим волонтерством, працюю з грантами або відбудовчими проєктами», — розповідає 18-річна українка.

Після повномасштабного вторгнення Ярослава почала ходити на плетіння сіток та готувати контент для однієї благодійної організації. Волонтерство дає можливість створювати свої проєкти та привертати увагу людей до цікавих тобі тем. Саме так зусиллями Ярослави та її друзів був створений проєкт «Портрети Луганщини». 

«Я розвинула дуже багато навичок, які здобуваю теоретично в університеті, — ділиться дівчина. — Прокачую вміння, які однозначно допомагають потім у роботі. Насправді волонтерство — хороша практика, адже в будь-якій ролі можна отримати нові скіли. Варто просто знайти варіант, який підходить конкретно тобі».

На її думку, волонтерство формує в людині співчуття, відчуття залученості й причетності, а також емпатію. 

«Сьогодні переважна частина моїх друзів — люди, з якими я познайомилася на різних волонтерських ініціативах. Це класна соціальна бульбашка — небайдуже й свідоме оточення, яке також прагне до боротьби за справедливість. Тому серед основних плюсів я вбачаю спільноту, у якій ти перебуваєш», — зазначає Ярослава.

Прийшла на концерт і залишилася волонтерити

48-річна Світлана родом з Нової Каховки, так само і її донька. Нині вони проживають у Києві. 

«Одного разу я побачила, що ГО “ВПО України” проводить безплатні концерти для переселенців. Я зателефонувала та запитала, чи можна й нам прийти. Відтак на події розбалакалися зі старшим волонтером, і він запропонував долучитись до них. Отак від серпня 2023 року й дотепер я волонтерка», — усміхається жінка.

Світлана зазначає, що ця діяльність повернула її до буття. Оскільки після повномасштабного вторгнення в жінки та дитини почалися проблеми зі здоров’ям — ментальні й фізичні. 

«Донька маленька, але я вже закладаю в неї, що таке волонтерство. Моя дитина почала розквітати, також помалу вилізати зі своєї шкарлупки. Вона теж буває на концертах. Разом і на скриньках стоїмо, і підсобляємо на видачах. Спільно допомагаємо переселенцям, таким самим, як і ми, адже в певний час нас це справді врятувало. З часом я зрозуміла: можна допомагати людям і цим лікуватись — тобі точно стане краще».

Жінка зізнається, що іноді дійсно відчуває вигорання, оскільки її дім залишається під окупацією. Але в такі моменти її рятує доброчинність: «Бачу очі цих дітей — і відчуваю щастя. Така робота відволікає, допомагає та мотивує».

Волонтерство: як не перегоріти 

Під час допомоги працюють адреналін та дофамін, але страждання інших людей відкладаються в тобі непомітно. Багато волонтерів зізнаються: втома і безнадійність можуть накрити несподівано, будь-якої миті. Ось поради, які вас підтримають і не дадуть знецінити свої дії:

• Займайтеся тим, що приносить задоволення.
• Періодично змінюйте сфери діяльності.
• Шукайте різні варіанти допомоги на спеціальних волонтерських сайтах (ось приклади).
• Відпочивайте: беріть таймаути.
• Стежте за своїм емоційним станом.
• Давайте іншим допомагати вам.
• Не закривайтеся від світу, якщо відчуваєте тривогу, напругу, панічні атаки. Діліться переживаннями з психологом або тими, хто відкритий до вас.