Брак грошей, вільного часу та суспільна ізоляція. Самотні батьки розповідають, через що проходять у повсякденному житті

В Україні кожна 5 сім’я виховує дитину без другого партнера. За статистикою, майже 100% батьків-одинаків—одинокі матері. Є випадки, коли і заробіток, і побутові справи повністю залежать від батька, але вони поодинокі. У кращому випадку одиноку матір підтримують родичі, але часто вона залишається сам на сам із проблемами. Журналістка Заборони Настя Оприщенко поговорила з батьками-одинаками — вони розповідають, з якими складнощами та питаннями стикаються без підтримки партнера.

В Україні близько 195 тисяч одиноких матерів. Статистики щодо батьків-одинаків взагалі немає. Одинокою матір’ю вважають ту, яка не перебуває у шлюбі і не має записів про батька у свідоцтві про народження дитини. Також статус одинокої мами чи батька отримують громадяни, які виховують і утримують дитину без участі іншого партнера. Проте цей факт ще потрібно довести у суді. Якщо жінка отримує аліменти від батька дитини або веде з ним спільне господарство, це позбавляє її статусу одинокої матері.

Завищені очікування від батьківства

Поліна Кучинська вийшла заміж у 21 рік. Зі своїм майбутнім чоловіком, розповідає вона Забороні, вона зустрічалась ще з підліткового віку, тому була впевнена у майбутньому шлюбі. Через пів року чоловік вмовив Поліну завести дітей. Дівчина зізнається, що не планувала народжувати так рано. Але про дитину мріяв чоловік. Так в їхній сім’ї з’явилася Аглая. На той момент чоловік всі свої сили віддавав роботі, тому проблеми батьківства Поліна мала вирішувати самотужки.

Поліна каже: більшість майбутніх батьків сильно романтизують народження дитини. І коли все йде не за планом, один із партнерів може просто не витримати. Особливо в цій ситуації страждають самотні мами. Життя змінюється: сон, вільний час та власні плани — усе стає на паузу. «Ніхто насправді не розуміє, що народження дитини для жінок — це соціальний колапс. Найбільша, класна річ, яку ти можеш зробити, — народити нову людину — але ти водночас знищуєш себе як соціальну істоту», — пояснює Поліна.

Ірина Суслова підтверджує, що суди залишають дитину з матір’ю в майже 70% випадків. Як правило, чоловіки не виявляли бажання, щоби діти жили з ними, та не зверталися до суду з відповідним позовом чи зустрічним позовом. «Суди у 93,9% випадків задовольняли позови матерів, та у 85,1% випадків — позови чоловіків-батьків», — говорить експертка.

Працювати, коли ти самотня мама

Поліна згадує: щойно вона розлучилася, їй спочатку допомагали батьки — приїздили з іншого міста. Колишній чоловік також підтримував — фінансово. Проте Поліна боялася залежати від чоловіка. Крім цього, Аглаї було лише 2 роки, і дівчинка народилася дуже активною. Поєднувати догляд з роботою було просто неможливо. 

«Я була дуже налякана і просто перейшла в режим виживання. За ніч я зробила собі резюме. Записалася на  додаткові курси онлайн і домовилася з колишнім про оплату няні», — розповідає Забороні Поліна.

 У результаті жінка знайшла роботу і пізніше віддала дочку до дитсадка. Але каже: шукала роботу дуже довго. За рік після розлучення вона змінила десятки професій. Роботодавці відмовляли Поліні через те, що вона самотня мама з маленькою дитиною. А одного разу вона отримала посаду тільки тому, що її начальниця теж мала дитину.

 «Уявіть: приходиш на співбесіду й на тебе дивляться як на дефектну. Ніхто не хоче такого працівника. Ця ситуація злила мене. За короткий проміжок часу я зрозуміла, за які права виступають феміністки. Чому чоловік обирає, займатися дитиною чи ні, а я маю тільки один варіант?» — обурюється Поліна.

В Україні сьогодні є закон, що захищає одиноких матерів від звільнення. Зокрема, він забороняє відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Але Ірина Суслова зазначає, що навіть якщо такі випадки трапляються, даних про це немає: держстатистика не збирає таку інформацію, додаткові дослідження не проводяться.

Повсякденні складнощі 

Найбільша проблема для самотніх мам — це піклуватися про дитину і не забувати про себе. Для Поліни кожен день складається з тисячі різних справ. І якщо вдається все правильно спланувати, можна встигнути більше. Але все одно є речі, про які забудеш і з якими не впораєшся. І якщо десь не встигла — значить, менше маєш у житті, пояснює жінка.

«Я працюю в офісі. Прокидаюся о 6 ранку, збираюсь сама і тільки потім збираю дочку в дитсадок. Це моє найголовніше нервове випробування за день. Садок розташований дуже далеко від будинку, і після початку пандемії там суворі правила — не можна запізнюватися в жодному разі. Проте Аглая, як і інші діти, збирається дуже повільно та неохоче. Зупиняється біля кожного каменю, постійно відволікається», — розповідає Поліна.

«Діти створюють багато проблем у побуті, — додає вона. — Наприклад, моя дочка дуже активна, і я не можу навіть на кілька хвилин лишити її саму. Я вийшла приготувати каву — за хвилину Аглая вже розбила фотографію, порізалась і сидить посеред квартири в крові. Після цього я боюся залишити її, навіть коли просто хочу викинути сміття. Доводиться виходити з нею, лишати її в консьєржа і йти до сміттєвих баків», — говорить Поліна.

Поліна зізнається, що найскладніше в самотньому батьківстві — не втратити сили. Коли батьки залишаються сам на сам із роботою, дитиною чи хатніми справами, дуже складно тримати себе в руках. «І якщо ти втомилася через дитину, на роботі це нікому не цікаво. Ти маєш виконувати свої обов’язки».

На думку героїні, суспільство не знає, як реагувати на самотніх мам. Усі думають, що бути матір’ю-одиначкою соромно і важко. Хоча у цьому немає нічого особливого — просто так склалося життя. Проте жінки все одно терплять до останнього: живуть з аб’юзерами, аби не розлучатися, бо бояться, що не впораються самі.

«Коли ти самотня мама, ти воїн за вас двох. Ти захищаєш себе та дитину. І одна справа коли тебе просто слухають і співчувають, а інша — коли жаліють. У мене є друг, який ніколи не питає в мене, як мені насправді бути мамою. Йому страшно дізнатися. Але він має свою картинку і жаліє мене, думаючи, що, напевно, це дуже складно і я страждаю», — наголошує Поліна.

«Усе можна пережити»

Жінки в Україні найчастіше виховують дітей самотужки, якщо партнер раптово вирішив піти із сім’ї. Навіть у випадку суду малолітню дитину частіше залишають із мамою, ніж з батьком. Крім цього, самі чоловіки не завжди погоджуються на виховання дітей. Вони віддають усі зусилля кар’єрі й намагаються уникати обов’язків батьківства.

Однак вдівець Микола Крохмаль виховує трьох синів (двійнят 11 років і підлітка 18 років) у Богуславі й не розуміє, як можна залишити дітей. Дружина Миколи померла від коронавірусу у грудні минулого року. Родичі та батьки живуть в інших містах, тому не можуть постійно доглядати за хлопчиками. Микола виявився єдиним, хто забезпечує дітей.

Чоловік розповідає Забороні, що поєднувати роботу із вихованням дітей складно. Микола працює подобово в аварійній газовій службі у Богуславі і не може постійно контролювати дітей. «Один день я вдома, інший — на роботі. Зазвичай готую їсти на кілька днів — забиваю холодильник, аби усього вистачало. У дні, коли я на роботі, контролю їх у телефонному режимі. Прошу їх телефонувати мені, коли вони кудись йдуть чи якщо виникають якісь питання», — пояснює батько.

Головним питанням для чоловіка залишається не виховання чи побутові дрібниці, а брак коштів на їжу, одяг та комунальні витрати. «У нас такі зарплати, що багато на що не вистачає. Завжди ж крім одягу та їжі є школа, комуналка. І навіть та пенсія, яку нараховує мені держава за дітей-сиріт, — це копійки. Лише 1200 грн», — скаржиться Микола.

Іноді чоловік переживає, що йому не вистачає підтримки дружини — особливо в моменти, коли він на роботі й дітей нікому проконтролювати. Буває складно морально, бо через роботу Микола не встигає почути переживання та думки дітей, зізнається чоловік. Він хвилюється, що діти складно переживають смерть мами. «Я часто згадую у розмові різні побутові моменти, які робила дружина. Або нагадую їм, що мама дуже любила їх. І діти слухають, сприймають нормально, але самі про це ніколи не розмовляють. І зі мною тему смерті не підіймають», — розповідає Микола.

Але усе можна пережити, пояснює чоловік. Діти допомагають йому вдома, за останній рік вони швидко подорослішали та стали відповідальними. «Мій старший син теж допомагає мені як може. Сидить з братами, перевіряє домашні завдання. Тому я думаю, що ми з усім впораємося разом», — говорить Микола.