«Через жарти про Труханова та Катерину II майже до бійок доходило». Коміки з обʼєднання «Вирій» доводять, що стендап в Одесі живий і під час війни. Ось їхня історія

Повномасштабне вторгнення суттєво змінило культурний ландшафт Одеси. Раніше тут масово виступали російські артисти — у значно більшій кількості, ніж в інших регіонах України. Після 24 лютого гастролі росіян під забороною, тож в Одесі культурний розвиток упав на плечі ентузіастів, які розвінчують міф про відсутність культури в місті. Серед них — стендап-обʼєднання «Вирій», що, крім комедії, проводить ще й освітні лекції. На прохання Заборони журналіст Валерій Лавровський поговорив із засновником «Вирію», коміком Кирилом Осадчим про те, як він реагує на фрази «Дякую за українську», чому одесити не люблять жарти про мера Труханова та чим «Вирій» вирізняється на тлі інших стендап-клубів.

Листопад 2022 року, Будинок клоунів. Черга на вулиці змішалася з натовпом сусіднього бару. Поки трохи підпиті чоловіки наспівують щось російське, акуратно одягнені гості поступово просуваються в залу. На афіші чотири коміки «Вирію» — Кирило Осадчий, Віталій Жавнерчик, Нікіта Трандафілов та Богдан Богаченко.

Концерт розпочинається з запізненням. На сцену просто з зали виходить Віталій Жавнерчик. Його охайна, застібнута на всі ґудзики чорна сорочка контрастує з небритістю й кедами. 

«Сьогодні ми виступаємо в Будинку клоунів, і мої довбой*би-друзі не придумали нічого кращого за жарт “клоуни в Будинку клоунів”», — починає він свій виступ.

Як для локального стендапу, що раніше збирав в Одесі невеличкі бари, того вечора в шоу неочікуваний солдаут. Зал сміється, зі сцени не звучать жарти про «Байрактари» (читай: шароварщина). Здається, глядачі прийшли із заниженими очікуваннями, а отримали повну протилежність.

«Лютий самопал»

Травень 2023 року, спальний район Черемушки. У кавʼярні на районі людно. За сусіднім столиком чоловік хоче зробити замовлення. На запитання офіціантки українською він відповідає: «Я не понимаю, на каком языке вы разговариваете».

Навпроти мене ж — високий хлопець із татуюваннями. На голові кепка, на грудях — тризуб на ланцюжку. Це 29-річний Кирило Осадчий, засновник одеського стендап-обʼєднання «Вирій».

«Є невеликий відсоток російськомовних коміків, з одним ми якось говорили після виступу. Каже: “Это ж люди напали, а не культура”. Я йому відповів, що він довбой*б», — пригадує він у розмові з Забороною.

Сьогодні на афішах комедійних шоу в Одесі можна побачити окремий припис з мовою виступу — українською, російською чи суржиком. Осадчий каже, що російськомовний стендап в Одесі і під час повномасштабної війни має свою аудиторію й заклади, готові надати їм майданчик. Проте ті, хто ходять посміятися з них, пропускають заходи «Вирію».

«Після кожного нашого івенту відбувається щось типу: “Дякуємо за українську в Одесі”. Це мене досі дивує», — говорить Кирило.

Він проміняв на стендап роботу в PR-відділі служби доставки їжі. Каже, робота в офісі набридла настільки, що хотілося «перекинути стіл і перерізати там людей». Чотири роки тому він починав як усі — з відкритого мікрофону. В останньому, довоєнному сезоні «Ліги сміху» його можна було впізнати серед учасників команди «Соль».

Та після торішнього стендап-фестивалю в Одесі Кирило перестав дрифтувати просторами місцевої комедії на самоті. 

«“Вирій” — це лютий самопал, ніхто нам не допомагає», — говорить він.

Під цією назвою тоді, 2022 року, обʼєдналася група одеських стендап-коміків зі своїми ідеями та наративами. Сьогодні їх 12, проте план розростатися є: «Вирій» організовує стендап-вечірки, запустив своє медіа про українську культуру, світову й українську комедію та займається освітніми проєктами.

«Ми подумали, що в Одесі дуже мало уваги приділяють самій культурі, як мінімум українській. І ми вирішили зайнятися цим: нічого не відбувається, і ніхто нам тут не допоможе, тож маємо робити все самі, — пояснює Осадчий. — Усі, хто зараз це робить, — першовідкривачі: “Вирій”, тусовки [благодійного маркету] “Амальгама” та [розмовного клубу] “Ляси Точать”, є чуваки з No Name Festival, які робили фестиваль українського аматорського кіно».

Аудиторія «Вирію» відвідує заходи доволі хаотично: десь буває повна зала, десь — кілька людей. Щомісяця коміки роблять відеозапис стендап-шоу, вартість одного мотору — 13 тисяч гривень.

«Тому що в Одесі людям узагалі плювати, — журиться Осадчий. — Ми два місяці були в таких мінусах жорстких, і я зараз тільки-тільки починаю з них якось вилазити».

«Зачем вы так про мэра?»

Листопад 2022 року, Будинок клоунів. Кирило Осадчий розповідає зі сцени, як за участь у мітингу на підтримку Віктора Януковича йому пропонували 150 гривень. А це на той момент аж 20 доларів.

«І мене заводять у намет, ставлять разом з бабусею. Мені дають шапочку Партії регіонів, їй дають шапочку Партії регіонів, мені дають шарфик Партії регіонів, їй дають шарфик Партії регіонів, мені дають пакетик Партії регіонів, їй дають три пакетики Партії регіонів, тому що вона електорат. Ми стоїмо, ніби грабанули дитячий магазин. І я бачу кореспондентку, яка намагається викроїти, що цей мітинг — проплачений. А я закрив очі й думаю: “Тільки не до мене, тільки не до мене”. Відкриваю очі — камера біля мого обличчя. І чую: “За що ви тут стоїте?”. А я накурений. Кажу: “За 150 гривень”».

Зал — в оваціях. 150 гривень Осадчому так і не віддали.

Травень 2023. «Минуле літо було просто: “Труханов, Катерина II”. Майже до бійок доходило, — пригадує він. — Люди кричали: “Зачем вы так про мэра? Он же хороший человек, добротный хозяйственник”. Шо, бл*ть? Та де? Я просто пʼять хвилин кричав зі сцени, потім пішов, повернувся і знову покричав».

З початком повномасштабної війни російські артисти втратили можливість виступати в Україні. Проте це не вбило культурне життя в Одесі, яку стереотипно вважали курортом, що живе від сезону до сезону. Людей на івентах стало більше, однак самих подій — менше. Причина парадокса — в кількості організаторів в Одесі.

«Було вісім-девʼять організаторів, а залишилося троє. Я тепер роблю на тиждень від трьох до п’яти івентів. Міг би й більше, але помру, — говорить Кирило. — Ти наче нічим не зайнятий, весь день у телефоні, але по факту треба з усіма домовитися: дизайн, реклама, майданчики, щось когось не влаштовує, треба списки зробити — нудота. Зате ніби більша унікальність з’явилася».

Попри те, що в місті й сьогодні можна почути Макса Коржа з вікон автівок, українському контенту в Одесі все ж таки вдалося зайняти свою нішу.

«До 2022 року як було: в ідеальних умовах десь 80% на 20%, де 20% — українське, локальне. Зараз принаймні моя бульбашка вже 60% на 40%, де нас — 60%, — зазначає Кирило. — Ось “Маски-шоу” досі знімають тіктоки російською. Бл*дь, півтора року [повномасштабної війни] минуло. Так, потроху вдається виштовхувати [російськомовний контент]. Але медійних людей, які лишаються в Одесі знімати контент [українською], мало».

Одна з проблем культурного розвитку міста, на думку Осадчого, полягає в тому, що в Одесі рано чи пізно можна наткнутися на стелю в плані можливостей. Логічний крок у такій ситуації — переїхати в умовний Київ. Утім, комік бачить у цьому користь для Одеси лише в разі, якщо згодом ці культурні діячі повернуться назад.

«Це як-от [покійний директор Одеського художнього музею] Олександр Ройтбурд — він же звалив у якийсь час звідси, а потім повернувся, — зауважує Кирило і додає: — Нам потрібно просто об’єднуватися. Коли ми почнемо обʼєднуватися, лупати сю скалу, то рано чи пізно все вийде».

Однак українська культура в Одесі досі розвивається повільно. У мережі хтось звинувачує в цьому владу, а хтось — самих мешканців міста. Кирило пригадує нещодавнє опитування в інстаграмі: «Хто дійсно не дає розвиватися одеській культурі — влада або мешканці?» Зізнається, що не знав узагалі, на якому варіанті зупинитися.

«І влада, і мешканці — бо мешканці обирали цю владу. Оці ситуації “Труханов — хороший хозяйственник, верните Екатерину” тощо — це все за взаємною згодою. Хочеться, щоб влада змінилася, і щоб люди ще більше змінилися. Щоб ці метаморфози були глобальнішими всередині соціуму». 

Через «конʼюнктуру» та «сімейну комедію» до тем, які не почуєш ніде

Квітень 2023 року. Лекція від «Вирію» на тему «Чи вміє музика смішити?». Паралелі з Енді Кауфманом, Вєркою Сердючкою, «Скрябіним» та «Курган & Agregat». Розповідають про іронію в музиці, як через гумор показувати серйозні речі. 

Згадують альтер его Кузьми Скрябіна — Zлого Rепера Zеника та його пісню «Іспанія»:

«Короче пацани, бл*, сталасі х*йня:

Мене подруга на*бала, як коня.

Ніх*ра не сказала, бл*, собака пляшива,

І пішла відкрила візу в Іспанію паршиву».

Хоча насправді це драматична історія про нерозділене кохання, яку нині покійний Андрій Кузьменко подає у своїй манері.

Сам факт такої лекції дивував. В інших регіонах України мені не траплялися заходи, де в одному форматі поєднували б гумор, музику й освіту. І притому це був не завчений текст з «Вікіпедії», а нове цікаве дослідження, подане через призму гумору та власного досвіду спікера. У цьому й відчувається відмінність Одеси: спочатку коміки розповідають про власні переживання, а тільки потім — те, що на слуху сьогодні. 

Травень 2023 року. За словами Кирила, наймасивніші міста в стендапі сьогодні — це Київ, Львів, Одеса та Дніпро. При цьому «Вирій», на його думку, поки що стоїть десь збоку.

«Київ, “Підпільний стендап” — кон’юнктура. Вони хейтили мене вже за ці слова, але що робити — вони дають те, що треба: росіяни — погані, наші політики та Зеленський — красава й так далі», — говорить Осадчий.

Львів, каже він, — це сімейна комедія: «12 хвилин про те, як мене за*бала дружина, 15 хвилин про приколи над братом у дитинстві, історії типу “моя теща бачила мене голим” — усе просто й для людей».

В Одесі ж, на його думку, сцена найцікавіша з-поміж усіх міст, бо люди тут говорять про те, чого в Києві не почуєш.

Ось Богдан Богаченко розповідає, як ненавидить Путіна, бо не може прибрати у квартирі. А ще мотоциклістів, але на те окрема причина. А ось Віталій Жавнерчик потрапив у ЗСУ, де замість сережки у вусі можна «Машку за ляшку». А тут Іван Дюбо й Кирило Осадчий розмірковують про шароварщину та досвід виступу з україномовним стендапом на Селищі Котовського — своєрідному одеському аналогу Троєщини.

Нині команда проєкту шукає спонсорів. Основна мета — зробити великий медіаресурс, де окремо існуватимуть «Вирій Освіта», «Вирій Медіа» та «Вирій Стендап». Улітку, як і минулого року, коміки планують провести в Одесі стендап-фестиваль. 

«Я просто поц тупорилий, — видає Осадчий нарешті. — Якби я цим [“Вирієм”] зайнявся хоча б десь у 23–24 роки або не грав у ту “Лігу сміху”, одразу кинувся б сюди і ми були б уже на іншому рівні. Проєкт існує майже рік, але ми тільки почали».