У Тайбеї завжди сонячно: чого Україна може навчитися у цифрової демократії Тайваню

В якомусь сенсі Україна та Тайвань стали державами, що асоціюються одна з одною. Обидві — молоді демократії, що сусідують з автократичними режимами і роками готуються до оборонної війни з країнами з більшим воєнним потенціалом. Є ще одна подібність: Україна намагається стати на шлях цифрової демократії, представником якої є Тайвань — і нам є чого в них навчитися. Які цифрові реформи Київ може запозичити у Тайбея, чому українські чиновники мають навчитися робити меми з песиками, як це роблять тайванці, і чому всі дії політиків треба записувати в блокчейн — розповідає філософ технологій Сергій Жданов.

У різний час Тайвань був частиною голландської, японської та китайської імперій, а останні десятиліття виборює міжнародне визнання свого суверенітету. Острів перебуває у складнішому становищі, ніж Україна: Тайвань визнають лише 13 зі 193 держав-членів ООН — решта побоюється погіршити відносини з КНР, яка вважає Тайвань своєю територією. У Тайвані борються два табори: панкитайський виступає за возз’єднання з КНР, а протайванський — за остаточне відділення та набуття міжнародного статусу незалежної держави.

У 2014 році в Україні відбулася Революція Гідності, а у Тайвані — Революція Соняшників: молодь виступила проти посилення китайського впливу та за зміцнення демократії. З того часу демократичний режим на острові кардинально цифровізувався: Тайвань разом з Південною Кореєю та Естонією вважається однією з найрозвиненіших цифрових демократій світу.

Поки в Тайвані цифрові засоби освоювали для зміцнення громадянських прав, відкритості суспільства та свободи слова, Китай семимильними кроками рухався у бік цифрового авторитаризму. КНР відгородилася від світу національним фаєрволом, модерує громадську думку автоматичною цензурою та спостерігає за громадянами через систему тотального стеження. Тайванці розуміють: якщо їхній підхід не спрацює належним чином, прихильники возз’єднання з Китаєм врешті приведуть країну до цифрового авторитаризму, — тому демократичні технології мають працювати бездоганно ефективно.

Тайванці уважно спостерігають за подіями в Україні, побоюючись такого ж нападу свого імперського сусіда. На тлі російсько-української війни попит на курси з міського бою, медичної допомоги та інших партизанських практик у Тайвані зріс вчетверо. Але й нам є чого повчитися в остров’ян у боротьбі за самостійність та демократичні цінності.

I. «Кремнієвий щит» 

Тайвань — один із головних виробників напівпровідників (мікрочипів) у світі. Головна гордість тайванського бізнесу — мегакорпорація TSMC. Це найбільша, найдорожча та найприбутковіша компанія з виробництва напівпровідників у світі. Вона виробляє понад половину світових мікрочипів для більшості смартфонів, ноутбуків, машин, смартгодинників, холодильників тощо — список можна продовжувати. Навколо виробництва побудовано оборонну стратегію «кремнієвий щит»: будь-яке військове вторгнення на острів ставить під загрозу світову економіку — отже, весь світ зацікавлений, щоб цього не сталося.

Україні потрібно знайти свій «кремній». TSMC був створений ще в 1987 році, в момент переходу Тайваню від військової диктатури до демократичної багатопартійної системи. Зараз людство входить у нову технологічну епоху, і найважливіші її компоненти (AI, блокчейн / криптовалюти / web3 та зелена енергетика) все ще перебувають на ранніх етапах розвитку — як індустрія напівпровідників наприкінці 1980-х, яку вчасно освоїли тайванці.

Україна може вийти в топ і стати незамінною частиною нової світової економіки, якщо зараз зробить ставку на розвиток технологій майбутнього і сприятиме появі національних мегакорпорацій. Зараз очевидний кандидат на цю роль — наша «Дія»: вона могла б стати чемпіоном у сфері цифрового ID та e-commerce, а згодом — штучного інтелекту (АІ).

II. Дорогу гікам 

У 2016 році в Тайвані з’явився перший цифровий міністр. Їм став Одрі Тан — 35-річний хактивіст (так називають етичних хакерів-активістів), даос, консервативний анархіст та гендерно небінарна персона. Він був призначений «міністром без портфоліо», і для опису своєї майбутньої роботи на урядовій посаді написав вірш.

Тан — чиновник нового зразка: молодий технократ, який вірить у програмний код більше, ніж у бюрократичні папірці. В уряді він представляє прошарок хакерів і програмістів, які взяли активну участь у Революції Соняшників і відтоді займають активну громадянську позицію. Їхня суперсила — розв’язання державних завдань у віддалених колабораціях на хакатонах, форумах та інших онлайн-платформах.

Один із ранніх показових проєктів тайванського хактивістського руху — Бюджетні карти. Це побудована на відкритих джерелах інфографіка, що показує бюджет країни та державні витрати. Вона дає громадянам можливість розібратися у держвитратах та винести самостійне судження про них, а не спиратися на туманні чиновницькі промови.

Залучення інженерів, програмістів, цивільних хакерів та цифрових активістів до управління державою та розв’язання соціальних і економічних проблем — тайванський урок, який був би доречним у будь-якій демократії, і особливо в Україні. У нас є багато людей зі STEM-навичками (Science, Technology, Engineering and Mathematics — наука, технології, інженерія, математика) та нестандартним мисленням — ми здатні не лише будувати прибуткові IT-компанії, а й стати кістяком нового цифрового громадянського суспільства.

III. «Humor over Rumor»

При тайванських міністерствах працюють «офіцери з залучення» (participation officers), які «розмовляють з хештегами» — відстежують тренди соцмереж і вирішують, як чиновникам краще комунікувати, використовуючи мережеві засоби замість звичної мови посадовців.

Чудова ідея: мова чиновників має бути зрозумілою звичайним людям — звідси песики, жарти про дупу та простецькі флешмоби.

Так, пес породи шіба-іну Зонгчаї став «пессекретарем» Міністерства охорони здоров’я та мемним символом боротьби з Covid-19. За допомогою картинок із песиком уряд та медики доносили до громадян важливу інформацію про коронавірус та гігієну. Наприклад, норми соціальної дистанції під час пандемії роз’яснювали так: «На вулиці стояти на довжину трьох шіба-іну, в приміщенні — двох». Україна зараз має ідеального кандидата на таку роль — це пес Патрон. Він також може стати песиком-комунікатором і брати участь у найгарячіших і найскладніших громадських дискусіях як зрозумілий усім мем.

У цій війні Україна продемонструвала міць своїх мем-військ. Віральність гумору багато в чому допомогла українцям вистояти в перші тижні повномасштабного вторгнення, а потім і адаптуватися до погроз і тягот війни: зокрема, меми допомогли дати відсіч морально-психологічним атакам з боку агресора, особливо серед аудиторії, яка не цікавилася військовою аналітикою.

Уряду України, який, як і чиновники Тайваню, довів, що складається з живих людей з гумором, варто запозичити ідею використання подібних SMM-стратегій для розбудови держави та розв’язання цивільних задач: можна розпочати з відбудови, взаємодопомоги та організованого волонтерства.

IV. Горизонтальна цифрова демократія

Вважається, що в авторитарному режимі люди працюють на уряд і підпорядковуються йому. Демократичний же уряд працює на людей та захищає інтереси електорату. Тайванські гік-чиновники та хактивісти, зі свого боку, пропонують третю модель: уряд має працювати разом із народом.

Завдяки такому цифровому краудсорсингу в Тайвані розв’язали проблему забезпечення медикаментами та медтехнікою лікарні на одному з віддалених островів у складі держави: чиновники відкрито розповіли про проблему, цивільні хакери відгукнулися та створили цифрову платформу, яка налагодила питання логістики, а політики простежили, щоб усе працювало в реальності.

Щоб цифрове громадянське суспільство ефективно функціонувало, потрібні:

1) громадяни, готові залучатися та брати участь у суспільному житті;

2) чиновники, які зрозуміло інформують про роботу, яку потрібно зробити;

3) політики, що створюють основу для відкритих дискусій та дій.

Україна зараз демонструє дивовижну громадянську злагодженість: наш цифровий волонтерський рух допомоги як цивільним, так і військовим — це перше масштабне об’єднання суспільства на цифрових платформах в умовах повномасштабної війни та унікальний приклад для всього світу. Чиновники та політики можуть навчитися такого підходу у громадянського суспільства та освоїти технологію залучення громадян до розв’язання проблем.

Тайвань використовує і глибші методи опрацювання громадської ініціативи. Обговорення проблемних питань на острові ведеться через цифрові інструменти (наприклад, Pol.is) і має на увазі не просто голосування, а нюансовану дискусію. Поки триває обговорення проблеми, громадяни пишуть свої пропозиції, а інші учасники плюсують/мінусують ці ідеї або пропонують свої варіанти (коментарі під ідеями відключені для захисту від тролів). Такі обговорення можуть тривати від кількох годин до кількох тижнів та місяців і дозволяють не просто проголосувати за готові рішення верхівки, а й розробити їх силами громадянського суспільства. 

Ми вже стали на шлях «залученої демократії»: від олдскульних паперових «референдумів» про легалізацію марихуани та механізмів онлайн-петицій, обов’язкових до розгляду президентом за достатньої кількості голосів, — до цифрового голосування в «Дії» про право на володіння вогнепальною зброєю. Наступним кроком може стати організація загальнонаціональної онлайн-дискусії з проблемних питань за прикладом Тайваню.

Кроки до цифровізованого вибору в Україні вже зроблено. Ініціатива U24 заграє з ідеєю залучення громадян України та інших країн до розв’язання наших проблем: на сайті можна обрати, яке саме питання допоможе закрити ваш донат. Поки що є лише три опції: «оборона та розмінування», «медична допомога» та «відбудова країни» — і в кожній категорії можна переглянути звіти з витрат. У майбутньому цих категорій може стати більше — і вони мають стати детальнішими, щоб цифрова демократія розвивалася.

V. Прозорі чиновники

Щоб національний краудсорсинг став можливим, держава має перестати бути бюрократичною «чорною скринькою». Вона може перейти «у цифру» та стати прозорою. Тоді до розв’язання завдань країни зможуть доєднатися усі охочі громадяни. Як показує досвід, допомагати могли б і мешканці інших країн: якби завдання нашої держави зараз були прозорі та викладені в інтернеті, то Україні цифровими засобами безпосередньо допомагали б сотні тисяч європейців, американців, японців і, звичайно, тайванців, які як ніхто інший розуміють, що відбувається, коли сусідуєш з автократичним режимом.

Зробити крок до прозорості можна, переглянувши принципи роботи держслужбовців. Згадайте, як зараз зустрічаються чиновники: спілкування здебільшого проходить за зачиненими дверима, а про зміст ми дізнаємося в кращому випадку з офіційних заяв. Зараз для політика домовитися з колегою про одне, розповісти публіці інше і зробити щось своє — легко. Традиційна непрозора система ідеально налаштована для цього.

У Тайвані прозорість — державний принцип. Усі зустрічі цифровий міністр Одрі Тан проводить під відеозапис, а текстові розшифровки розмов викладаються у мережу. Тан — прибічник радикальної прозорості, і вся його діяльність на посаді (включно з економічною та законотворчою) — публічна. В інтернет потрапляють логи його розмов з бізнесменами, політиками, громадянами, і майже всі його дії на посаді залишають цифровий слід, завдяки якому журналісти та громадяни можуть оцінювати адекватність його роботи.

Ми також можемо наблизитись до цього. Усі дії та слова чиновників можуть фіксуватися в блокчейні, щоб їх не можна було підробити та змінити заднім числом. Так робота чиновників могла б стати в рази ефективнішою. Ця технологія має ще один плюс: якщо діяльність держави перетвориться на єдиний потік даних, ми зможемо створити і навчити нейромережу під назвою «Україна» — штучний інтелект, який би допомагав будувати моделі на наших даних та приймати ефективні рішення у всіх галузях.

Але нам потрібно бути готовими до того, що радикальна прозорість у середовищі чиновників призведе до кардинальних кадрових змін: багато хто втратить посади, якщо громадяни та наглядові громадські органи бачитимуть, про що говорять, з ким зустрічаються і що роблять працівники держапарату. Але такий період кадрової турбулентності приведе на посади людей нового типу — тих, хто не боїться прозорості та готовий присвятити себе розв’язанню проблем України на шляху до цифрової демократії.