Чи можлива нова прозорість — коли суспільству доступна вся інформація про дії політиків (і навпаки)?  Колонка Сергія Жданова

Раз на тиждень спеціально для Заборони філософ технологій Сергій Жданов осмислює останні події техносвіту. В сьогоднішній колонці він розмірковує про нову прозорість — доступ влади до цифрової інформації про суспільство (як, наприклад, в КНР), так і навпаки — відкритість цифрових даних про діяльність політиків для їх виборців (як в Тайвані). Якою буде нова прозорість — авторитарною чи демократичною — читайте в колонці. 

Що таке нова прозорість? 

Раніше, щоб отримати вичерпні дані про життя людини, за нею день і ніч мала стежити інша людина, а краще — ціла команда. Так робили спецслужби, а об’єктами їхньої прискіпливої уваги ставали чиновники, політики й дисиденти. Тепер завдяки розвитку ШІ скрупульозне спостереження та осмислення великих обсягів даних можливі не лише в разі стеження за окремими людьми, а й за цілими суспільствами, етносами та народами. Людство послідовно створює невсипущого ШІ-спостерігача, який цілодобово стежить, фіксує й аналізує все більше біографічних аспектів, роблячи кожного з нас по-новому прозорим. 

Нова прозорість — це підхід до організації соціальних систем (суспільств, бізнесів та держав), що народжується в епоху ШІ. У його основі — максимальна відкритість даних і процесів, що відбуваються всередині цих систем. Інші назви цього соціотехнологічного явища — радикальна прозорість та гіперпрозорість — підкреслюють, що йдеться про добре відому демократичну цінність відкритості, але в новому, переважальному ступені. 

Мільярдер і один з найвідоміших інвесторів у світі Рей Даліо практикує нову прозорість, детально розкриваючи дані про діяльність своїх компаній працівникам та стороннім спостерігачам. Міністр цифровізації Тайваню Одрі Тен утілює цю концепцію на рівні держави, викладаючи в інтернет повні розшифровки всіх своїх робочих зустрічей. Марк Цукерберг уже більше як 10 років вважає, що нова прозорість — неминучий тренд нашої цивілізації, а головне питання в тому, чи перетвориться людство на похмуру антиутопію внаслідок зростання цієї самої прозорості.

Загалом нову прозорість можна поділити на три рівні:

Якщо про прозорість громадян і всепроникне стеження говорять на повний голос, то прозорість бізнесу й тим більше держави в основному залишаються поза публічною дискусією. 

Щоб нова прозорість запрацювала на рівні держави, потрібно додержати низки умов. 

По-перше, держава має цифровізувати якнайбільше аспектів своєї економічної, юридичної та соціальної діяльності, а також звести їх у єдину мережу баз даних. 

По-друге, державні бази даних мають оброблятися просунутими нейромережами, які перетворюють хаотичні масиви вироблених мільйонами людей даних на щось корисне й доступне розумінню.

По-третє, оскільки для реалізації нової прозорості бази даних мають бути максимально відкритими як для чиновників, так і для бізнесменів, пересічних громадян та іноземців, — у суспільства має бути запит, а в чиновників — політична воля на прозорість.

Технокорпорації на кшталт Google і Facebook довели, наскільки ефективно на основі даних можна створювати бізнеси, впливати на політику й модерувати культуру. Держави, наслідуючи корпоративний приклад, також стали серйозно ставитися до збору та зберігання державних даних (але все ще гальмують із переведенням з паперового вигляду в цифровий, що автоматично гальмує і настання нової прозорості).

Україна показує один із дивовижних прикладів сміливого процесу цифровізації державних даних та, відповідно, руху в бік нової прозорості. На початку повномасштабного вторгнення уряд України ставився до даних країни як до стратегічного ресурсу й ухвалив рішення перенести їх у хмару, щоб урятувати від російських хакерів. Але, незважаючи на війну, держава продовжує розвивати концепцію відкритих даних та зберігає доступ громадян і компаній до значної їхньої частини.

Однак, щоб нова прозорість запрацювала, самих даних недостатньо — потрібні нейромережі, які зроблять із них щось доладне, і час таких нейромереж тільки починається. Китай намагається поєднувати великі державні дані з ШІ вже понад 10 років, проте поки що не досяг особливих успіхів через те, що донедавна нейромережі були недостатньо розвиненими для побудови по-справжньому прозорої держави. Тепер у Китаї стали з’являтися аналоги ChatGPT, і процес цифровізації країни прискориться найближчим часом. Японія та Індія вже впроваджують ChatGPT в діяльність своїх урядів. Коротко кажучи, стрімко складаються умови для настання епохи нової прозорості.

Прозора держава

Одна з головних умов прозорості держави — простота й зрозумілість інформації про держпроцеси, що потребує інноваційних підходів до статистики та обробки інформації. Наприклад, політики й економісти досі не вигадали, як ефективно описувати роботу економіки, і спираються на такі умовні параметри, як ВВП, — для пересічного обивателя (і навіть для більшості чиновників) головний показник економіки є якоюсь дивною цифрою, походження якої можуть пояснити небагато фахівців. А через те, що економіка незрозуміла, вона не прозора.

Нова прозорість принесе підходи та інструменти для розуміння роботи держави, розроблені вже не лише людьми, а й нейромережами. Такі політичні категорії, як «розвиток», «користь», «зростання», перейдуть зі сфери риторичних прийомів політиканів у площину математичних фактів, доступних для розуміння та оцінки обивателя.

Інструменти детальної оцінки роботи чиновників з’являться, коли людська діяльність буде доступнішою для нейромереж. Держава перестане бути blackbox — величезним бюрократичним механізмом, повільним, заплутаним та прихованим від очей і розуміння громадськості. Усі дані про його роботу надходитимуть у режимі реального часу на розгляд нейромережам, а кожну дію чиновника перетравлюватиме система.

Що довше це відбуватиметься, то прозорішими стануть патерни роботи чиновників і то більш нюансованим буде їхній аналіз. Наприклад, крім фінансових та економічних показників, можна буде підрахувати, як коливається психологічний добробут громадян, які мешкають у районах, за які відповідає чиновник.

ШІ зможе розрізняти тренди в діяльності держслужбовців, які йому можуть бути абсолютно невідомі, а нова прозорість зробить їх надбанням громадськості. Так, некорисні чиновники мають зникнути як клас.

Корупція

Нова прозорість усе частіше нагадує про себе чиновникам: зливи й прослуховування, скандали з розсекреченими офшорами, прискіпливий аналіз зв’язків та контактів. Дедалі більше інформації про роботу держави стає публічною, засідання в парламентах транслюють онлайн, а ШІ, нехай і жартома, аналізує та визначає, наприклад, хто з депутатів регулярно спить на роботі. Преса й інтернет пам’ятають прогріхи та запитують із політиків, які порушують обіцянки, карантини й моральні норми. Поки що це радше винятки: прозорість окремих чиновників, яких хочуть політично прибрати конкуренти, а не прозорість як загальне правило та вимога до будь-якого держслужбовця XXI століття.

Корупція — це, по суті, недотримання правил і законів держави. Прозорість держави радикально викорінює корупцію, оскільки всі транзакції та дії чиновників враховуються нейромережами, осідають у пам’яті машин і оприлюднюються. Навіть поодинокі випадки корупції під час цифрового обліку відразу стають очевидними, не кажучи про патерни порушень — багаторічні корупційні схеми, які процвітали і в демократичних, і в автократичних непрозорих режимах минулого.

Ідея Паноптикону — ідеальної в’язниці, описаної англійським філософом Джеремі Бентамом, — ґрунтувалася на тому, що всі злочинці теоретично можуть бути видимими тюремникам, але ніхто не знає, спостерігають за ним зараз чи ні, тому для контролю над усіма достатньо одного наглядача. ШІ позбавить чиновників болісної невизначеності, і вони точно знатимуть: спостереження не зупиняється ні на секунду й охоронець дивиться саме на них.

Одна з головних проблем нової прозорості — у тому, наскільки прозорою має бути інформація. Радикальний підхід диктує, щоб абсолютно вся інформація була доступна всім, тоді як більш поміркований передбачає градації. Наприклад, для чиновників звіти про роботу їхніх колег будуть максимально докладними, а на публіку викладатимуть більш узагальнені й анонімізовані дані. У будь-якому разі головний плюс прозорої системи в тому, що внутрішні (для чиновницького користування) та зовнішні (для решти) дані відповідають одні одним. Тоді як корупція передбачає, що в державі є одні дані для народу та преси, інші — для внутрішнього держапарату, а також інформація для «своїх» — усе це різні дані, іноді діаметрально протилежні. В епоху нової прозорості ШІ має вирівняти дані й згладити епістемну нерівність.

Прозорість чиновників дозволить і суспільству, і держапарату максимально осмислено обирати посадовців. Відкриту статистику кандидатів на пост можна буде порівнювати й вибирати того, який підходить для поточних цілей.

Автократія та демократія

Як завжди, розмірковуючи про технології майбутнього — чи то нейромережа, чи соціальний рейтинг, чи нова прозорість, — рано чи пізно впираєшся в те, що технології двоякі й усе залежить від того, хто їх використовує і для чого: для концентрації влади в одних руках або ж для її рівномірнішого розподілу?

У питаннях нової прозорості, як і у випадку із соціальним рейтингом, автократичний Китай першим на землі тестує новий підхід. Нова прозорість, у розумінні китайських партійців та Сі Цзіньпіна, — це інструмент технократії для реалізації data driven governance, управління державою на основі даних.

Якщо не брати до уваги абсолютно непроникну верхівку Комуністичної партії Китаю, чиновники можуть вважатися одними з найпрозоріших у світі: Піднебесна моніторить соціальне життя держслужбовців, стежачи за тим, щоб там не завелася корупція. А міністерство транспорту, податкова служба та митниця Китаю через відкритість і впорядкованість даних вважаються зразками нової прозорості, на які мають рівнятися інші відомства. І все ж таки китайський досвід складно назвати повноцінною новою прозорістю хоча б тому, що їхні чиновники видимі лише партії, а для громадян і решти світу жодної чиновницької транспарентності не передбачено.

Інша проблема авторитарного підходу полягає в тому, що велика прозорість дає змогу центральному уряду тримати підлеглих у повному підпорядкуванні: неможливо відхилитися від лінії партії ні на сантиметр, якщо твою роботу безперервно вимірюють на відповідність цій лінії. Такий підхід не передбачає творчості й ініціативи чиновників — тих унікальних рис, які дають людині перевагу перед нейромережами. В авторитарній прозорій державі легше замінити всіх на слухняні нейромережі, яким ніколи не спаде на думку порушувати партійні заповіти й лізти не у свою справу.

Децентралізований демократичний підхід до нової прозорості передбачає усунення нерівності даних між громадянами та управлінцями: не держава збирає про всіх дані, щоб наводити свій порядок, — а всі спостерігають за всіма, заохочуючи демонстрацію своїх найкращих якостей. Доступність інформації про роботу держави вигідна не лише громадянам, які зможуть спільно контролювати уряди, а й системам управління. Відкритість даних спонукає суспільну думку, активує кар’єрні ліфти та стимулює появу справжньої цифрової меритократії: талановитих чиновників знатимуть і колеги, і керівництво, і люди — і що більше корисних справ вони робитимуть, то більше повноважень у них з’являтиметься. 

Головна проблема нової прозорості держави в тому, що цей тренд видається неминучим, але немає жодних гарантій, що він обернеться чимось позитивним. Тотальне спостереження без перегляду системи взаємодії громадян із державою за інерцією дрейфує в бік суспільства авторитарного контролю. Поки що простіше уявити, як нова прозорість обертається новим рабством, наглядною антиутопією. Тому важливо пам’ятати: з кожним днем ми стаємо дедалі прозорішими для колективного інтелекту, в якому все більшу частину займає штучний його підвид, а не живий — і нам уже час придумувати й вирішувати, до чого має привести це невпинне спостереження.